РЄПІН Ілля Юхимович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Художник.
З військової родини. Батько, Рєпін Ю. – військовий поселенець.
Народився 24 липня (5 серпня) 1844 р. в м. Чугуєві Харківської губернії Російської імперії (нині –
районний центр Харківської області України).
Помер 29 вересня 1930 р. в селищі Куоккала Фінляндії (з 1948 р.– селище Рєпіно Ленінградської
області РФ). Похований на цвинтарі маєтку «Пенати».
Навчався в топографічній школі (1855), Петербурзьких школі Товариства заохочення художників
(1863), академії мистецтв (1864-1871), стажувався в Італії, Франції (1873-1876).
Працював викладачем (1894-1907), ректором (1898-1899) Петербурзької академії мистецтв.
Дійсний член Петербурзької академії мистецтв (1893).
Член Товариства пересувних художніх виставок (1878) .
Одержав Велику золоту медаль і право на 6-літнє навчання в Італії і Франції.
Пензлю нашого земляка належить декілька сотень полотен. Вони зберігаються в десятках музеїв
світу та приватних зібраннях, серед яких: Російський музей, Саратовський художній музей ім. О.
Радищева, Третьяковська галерея, Горьківський художній музей, Прінстонський музей мистецтв, колекція Монсона (Стокгольм).
Р. багато працював над портретами, жанровими картинами і малюнками, ілюстраціями, був
видатним майстром в області історичного живопису.
З-поміж інших нашого земляка вирізняли висока обдарованість, спостережливість, жагучий
темперамент, уміння використовувати позу, жест моделі для її образної характеристики. Саме
завдяки цьому він досягав неймовірної життєвості образів, їх виразної психологічної
характеристики.
Р. віртуозно володів різними техніками: аквареллю, вугіллям, олівцем, соусом, був прекрасним
малювальником, займався літографією й офортом, ілюстрував роботи М. Гоголя, Л. Толстого, М.
Гаршина, М. Горького, інших письменників.
До широко відомих жанрових полотен художника належать «Бурлаки на Волзі» (1870-1873),
«Відродження дочки Іаїра» (1871), «Кінь для збору каменів у Вьоле» (1874), «Паризьке кафе»
(1874-1875), «Садко в підводному царстві», «Дорога на Монмартр у Парижі» (обидва – 1876),
«Запорожці пишуть лист турецькому султанові» (1878-1891), «Царівна Софія» (1879), «Відмова
від сповіді» (1879-1885), «Дівчинка Ада» (1882), «Хресний хід у Курській губернії» (1880-1883),
«Арешт пропагандиста» (1880-1892), «Не чекали» (1884-1888), «Іван Грозний і син його Іван»
(1885), «Невський проспект» (1887), «Голгофа» 1922-1925).
Р. також автор серії портретів: В. Рєпіна (1867), Р. Хлобощина, 1868, В. Шевцової (1869), В.
Стасової (1873), О. Писемського (1880), М. Мусоргського (1881), М. Пирогова (1881), П.
Стрепетової, А. Дельвіга (обидва – 1882), Л. Толстого (1887), В. Стасова (1883).
До т. зв. «чугуївського періоду» відносяться «Мужик лихий на очі», «Мужичок з боязких»,
«Портрети протодиякона» (усі – 1877), «Проводи новобранця» (1879), «Вечорниці» (1881).
Наш земляк був першим художником, який зобразив революціонерів-народників.
Меморіальні музеї Р. відкриті в м. Рєпіно Ленінградської області РФ (1940), Чугуєві Харківської
області України.
Опинившись після 1917 р. за кордоном, Р., незважаючи на неодноразові запрошення, включаючи
особистий лист голови Революційної Військової Ради СРСР К. Ворошилова (1926), повернутися
назад відмовився.
Пам’ятник нашому видатному землякові встановлено в м. Москві (1958).
За сприяння головного редактора журналу «Наш спадок» В. Єнішерлова фірма «Марк Річ
+ КАГ» придбала у колекціонерів і передала Українському фонду культури етюд Р. «Козак, що
сміється» до картини «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» (1993).
У свою чергу, полотно «Український пейзаж» вартістю 2 млн. доларів США викрали з
Тернопільського художнього музею (2007).
У Лондоні на аукціоні Christie's абсолютний рекорд встановила картина Р. "Паризьке кафе", яку
купили за $7,5 млн.
Серед друзів та близьких знайомих Р. – Р. Жуковський, І. Крамськой, В. Стасов, Л. Персанов. М.
Антокольський, І. Бунаков, Б. Кустодієв, І. С. Куликов, І. Бродський, І. Грабар, Д. Кардовський та
ін.
***
ПОВНЕ РОЗЧАРУВАННЯ
, з професійного кредо І. Рєпіна
Моє зачарування Академією мистецтв було безмежним, аж доки нещадна дійсність не розчарувала
моїх традиційних обожнювань.
ГЛИБОКО СТРАЖДАВ, з нотаток І. Рєпіна
Залишаючись в душі зачарованим старими формами, я почував себе збитим з ніг і ображеним зі
своїми поваленими кумирами і глибоко страждав.
ЧОРТЯЧИЙ НАРОД – ЗАПОРОЖЦІ, з листа І. Рєпіна В. Стасову
...В усьому винні «Запорожці», ну і народець! Де тут писати, голова обертом йде від їх гамору і
шуму... Недарма про них Гоголь писав, усе це правда! Чортячий народ!..
Ніхто в усьому світі не відчував так глибоко волі, рівності і братерства!
...До появи цього лицарського народного ордену нашу братію десятками тисяч гнали в рабство і
продавали, як худобу, на ринках Трапезонта, Стамбула й інших турецьких міст. Так справа тяглася
довго... І ось виокремились з цього забитого, сірого, рутинного, покірного, темного середовища
християн – виокремились сміливі голови, герої, повні мужності, героїзму й моральної сили.
«Досить, – сказали вони туркам, – ми поселяємося на порогах Дніпра і відтепер – хіба через наші
трупи ви доберетеся до наших братів і сестер».
ІДЕЯ ПОДОБАЄТЬСЯ, з листа І. Рєпіна В. Полєнову в лютому 1900 р.
Зрозуміло, я із задоволенням розпишуся під вашим співчуттям С. І. Мамонтову як художникові, артистові, просвітителеві свого кола у витонченості. Ідея ваша мені дуже подобається.
МАТНЕЮ ВУЛИЦЮ МЕТЕ, вірш І. Рєпіна, присвячений В. Гіляровському
Ось, чуєте? – Москва гуде:
Козак Гіляй гуляє,
Матнею вулицю мете,
Метелицю здіймає.
Слівця крилатії мете
З отрутою і з реготом,
В веселі верші заплетею...
Він характерник не спроста,
Як Бульбу дядька знають.
Шанують, поважають всі
До себе закликають.
КРАМСЬКИЙ НАЗВАВ БОЖЕВІЛЬНИМ, з «Щоденників» Л. Толстого
5 квітня 1883 р.
Рєпін говорив, що Крамський назвав його божевільним.
15 квітня 1889 р. Москва
Картина Рєпіна неможлива – все видумано.
13 липня 1891 р.
Приїхали Рєпін і Гінзбург. За той час, що вони мене ліплять і малюють, …я написав статтю про
обжерливість і здорово просунувся у великій статті.
26 вересня 1907 р. Ясна Поляна.
Трохи обмежений в писанні тим, що Рєпін малює мій портрет – не потрібний, нудний, однак не
хочу його засмучувати.
ЛЮДСЬКА МОЗАЇКА З УСІХ КІНЦІВ РОСІЇ, з відгуку В. Стасова на картину І. Рєпіна
«Бурлаки на Волзі»
Ніколи ще гірка доля в’ючної людської худоби не з’являлася перед глядачем на полотні в такій
страшній масі, у такому величезному пронизливому акорді. Що за людська мозаїка з усіх кінців
Росії.
НАДЗВИЧАЙНО ЦІЛІСНИЙ ХУДОЖНИК, з рецензії Г. Стерніна
Поетичний світ Рєпіна – явище, яке має надзвичайну внутрішню цілісність...
Цілісність ця органічно пов’язана з загальним характером російської демократичної художньої
культури другої половини XIX ст., з її прагненням усвідомити свою соціально-історичну місію в
постановці кардинальних проблем людського буття.
НЕ ЗАБУТА РІДНА УКРАЇНСЬКА БАНДУРА, з альбому Н. Моргунової-Рудницької «Ілля
Юхимович Рєпін»
Життя запорожців Рєпін уявляв собі в романтичному аспекті. Об’єктивно-історичної точки зору
він не дотримувався, та й наука того часу нею не володіла. До того ж, Рєпін не був вченим-
істориком, а поетом-художником, і він створив чудовий, життєрадісний добуток про незалежний і
гарячий характер народу.
…З незвичайною силою пластичної виразності і психологічної експресії написані запорожці, ті, що зібралися навколо писаря, що строчить грамоту. Яка в картині маса фігур, скільки розмаїтості
поз, облич, характерів, скільки виражень веселощів і сміху! Це ціла мажорна гама сміху від
розкотистого басового реготу запорожця в червоному жупані до верескливого з присвистом сміху
старого.
А поруч з шумливим запорожцем – старий у польській конфедератці, з відвислими сивими вусами.
Він мовчить, але разючий, як куля, жарт вже напоготові. Він – чудове вираження прихованого
народного гумору.
Типи запорожців, що від душі регочуть, подані так розмаїто, з такою виразністю, як не подавав
ніхто ні до, ні після Рєпіна.
А яке багатство аксесуарів! Різноманітні костюми, озброєння, начиння, не забута й рідна
українська бандура. Видно важкі самопали, легкі рушниці, інкрустовані дорогоцінною оправою, криві шаблі, який дзенькають об ноги, рога для пороху, фляги для вина, різні трубки, улюблені
колиски, ложки, привішені до поясів, і багато чого іншого.
А як усе в картині скомпоноване! Не можна нічого ні додати, ні зменшити, ні перемістити. І усе –
живе й дихає. Глядач почуває себе безпосереднім учасником того, що відбувається.
…Художній образ запорізької вольниці у Рєпіна вийшов повним життєвої енергії, радості, гордого
почуття незалежності. Рєпін розуміє запорожців як згуртовану, дружну, братерську громаду, вона
й відтворена на полотні. Художник хотів довести цими розкотами реготу, що дружно, безтурботно, весело, гуртом можуть сміятися лише люди, які почувають себе людьми вільної
воленьки, удатної сили.
УКРАЇНА, БЕРЕГ ЧОРТОМЛИКА, вірш В. Гіляровського, присвячений І. Рєпіну
Пред нами снова ты явил
Судьбою попранные силы,
Былых героев воскресил.
Куда ни взглянешь – лямка, пика.
То стон, то оклик боевой,
Украина, берег Чертомлыка,
Сирко – удалый кошевой.
Героев много Русь родила,
Их много дали казаки,
А вот и скованная сила.
Труда герои – бурлаки.
Еще герой, его «не ждали»,
Но все же он к семье родной
Вернулся из безвестной дали
С открытой, любящей душой.
Спасибо, друг, за побежденных
Судьбой жестокой юных сил.
Спасибо, друг, за угнетенных,
Ты их пред нами воскресил.
ЖЕРТВА НЕПОРОЗУМІННЯ, з книги О. Бенуа «Історія російського мистецтва в XIX столітті»
Серед художників 60-х і 70-х років найвеличнішим і найчудовішим є Рєпін. Якщо колишні
порівняння його з Веласкесом і Халсом і здаються тепер дещо перебільшеними, то все ж таки, безсумнівно, що за своїм талантом він гідний зайняти одне з найпочесніших місць в історії – і не
тільки російської – мистецтва.
…Коли, бувало, оглянувши мляву й безглузду академічну виставку, ми потім йшли на
Передвижників, нас щораз охоплювало дивно втішне почуття. Здавалося, ми зі сморідної й темної
казарми з її нестерпним муштруванням і шаблоновим порядком вийшли прямо за місто в село, на
простір, на свіже повітря, до народу.
…Рєпін – закінчена особистість…
…Можна сказати вже тепер з повною впевненістю: він не є тим великим художником, якого
багато хто… бажали його колись бачити. Він не той здоровий і простий реаліст, яким він
представлявся в колишній час у порівнянні зі своїми товаришами – зовсім уже не простими і
здоровими реалістами. Навпаки, він виявляється скоріше якимось надмірно різнобічним, неточним
і неглибоким «учителем». По суті, він знехтував і самим живописом.
…Усі нещастя Рєпіна не полягали в тому, що він у 60-х роках, у роки своєї юності, примкнув до
партії Крамського, а в тому, що і згодом, захоплювався постійно всілякими теоріями, найчастіше
антихудожніми (один час він зібрався кинути мистецтво і віддатися більш «корисної» діяльності), він таки і не зумів виробити в собі яке-небудь ясне ставлення до мистецтва.
…Значення Рєпіна в історії російського мистецтва, зрозуміло, величезне. Серед рабськи
приниженого… немічного белькоту передвижників його енергійно, жагуче написані картини
справляють сильне художнє враження. Вони не настільки чудові, як могли б бути, але все-таки
вони нескінченно вище всього, що було зроблено з часів Кіпренського до наших днів.
Сила його таланту настільки велика, що вона проявилася з дивною міццю і, незважаючи на всі
перешкоди, які продукувалися часом і були в самій особистості Рєпіна. Його картини – все ж
дійсно картини: розповіді, уроки, вкладені в них, збивають, псують, але не знищують істинно
художнього враження. Рєпін цілком живий, життєвий і якщо не «великий», то чудовий, славний
художник.
Якби його не було, вся передвижницька справа зникла б безвісти. Передвижники перемогли
Академію, але тільки Рєпін вказав силою свого таланту подальший шлях до художньої краси.
ДВЕРІ З ВІКОНЦЕМ, бувальщина
У майстерні Рєпіна в дверях було зроблено віконце з поличкою, куди ставили йому сніданок, оскільки він не хотів відволікатися від роботи і не дозволяв нікому входити в майстерню.
