КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Шевырев Петр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ШЕВИРЬОВ Петро Якович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Народоволець.

З купецької родини. Брат, Шевирьов і., – ентомолог.

Народився 23 червня (5 липня) 1863 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України).

Страчений 8 (20) травня 1887 р. у Шліссельбурзькій фортеці м. Петербурга Російської імперії

(нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив 3-ю Харківську гімназію (1883), навчався в Петербурзькому (1883), Харківському

університетах (1883-1884).

Організатор нелегального студентського «Союзу земляцтв» (1885), співорганізатор терористичної

фракції партії «Народна воля» (1886).

Учасник змови замаху на життя російського імператора Олександра III (1887).

Заарештований в м. Ялта, куди, як хворий на туберкульоз, виїхав на лікування (1887).

Свідчити на судовому процесі відмовився. На протоколі останнього допиту Олександр III

власноруч написав «Мерзотник».

За вироком суду страчений (1887). Спокійно зійшовши на ешафот, відштовхнув руку священика, якою той протягав йому хреста.

Серед друзів та близьких знайомих Ш. – О. Ульянов, Є. Яковенко, В. Осипанов, С. Волохов, В.

Вернадський, М. Ананьїна, С. Гінзбург, О. Михайлов, Р. Шмідова, І. Лукашевич, М. Новоруський, С. Перовська, В. Генералов та ін.


***

ПОШИРЕННЯ ІДЕЙ,

з політичного кредо П. Шевирьова

Без терору неможлива боротьба за політичну свободу в суспільстві, де іншим шляхом свої ідеї

поширювати не має змоги.

СУДИТЕ ТАЄМНО, із заяви П. Шевирьова під час допиту

Коли мені доведеться постати перед судом, я не має наміру викладати своїх поглядів...

Ми тільки продовжуємо справу наших попередників. Ними вже досить було зазначено, чим

викликаний терор і чого домагаються революціонери. Немає потреби при кожній сутичці, при

всякому бої з урядом викладати своє сгеdо. Це особливе зайве, бо суд негласний: і судять тайкома, і вішають тайкома...

Як б не були явними докази, найпрактичніше заперечувати свою участь у справі. Цим, з одного

боку, уникаєш небезпеки сказати що-небудь зайве, що може зашкодити кому-небудь з товаришів, а з іншого боку – чим значнішими ми будемо здаватися нашим ворогам, тим легше буде боротьба

з ними...


БЕЗ НЬОГО НЕ БУЛО Б ОРГАНІЗАЦІЇ, із свідчень Є. Яковенка

Шевирьов був ініціатором, натхненником і збирачем кружка. Ульянов – його залізною скріпою і

цементом.

Без Шевирьова не було б організації, без Ульянова не було би події Другого 1 березня, організація

розпалася б, справа не була б добігла б кінця.


ЕНЕРГІЙНИЙ І ЗАПОВЗЯТИЙ, із свідчень І. Лукашевича

Дуже енергійний, заповзятливий і талановитий організатор.


ГОРДОВИТІСТЬ, ГРУБІСТЬ І НЕОСВІЧЕНІСТЬ, з статті Л. Петрова «Олександр III панічно

боявся замахів»

1 березня 1881 року, після убивства терористами імператора Олександра II, на престол вступив

його син Олександр III. Він був гордовитим і грубим, до людей ставився як до підпорядкованих

йому солдатів. Цар не одержав тієї освіти, що вважалося необхідним спадкоємцю престолу.

…Боячись замахів, він поїхав у Гатчину, у палац свого прадіда Павла I, спланований як

стародавній замок, оточений ровами і захищений сторожовими вежами.

…У перші місяці царювання Олександр III проводив політику лавірування між лібералізмом і

реакцією, що визначало боротьбу угруповань усередині урядового табору.

29 квітня 1881 року імператор виступив із маніфестом про затвердження самодержавства, що

означало перехід до реакційного курсу у внутрішній політиці. Проте в першій половині 1880-х

років під впливом економічного розвитку і сформованої політичної обстановки уряд був

змушений провести ряд реформ (скасування подушної податі, введення обов’язкового викупу, зменшення викупних платежів).

З відставкою міністра внутрішніх справ графа М. Ігнатієва (1882) і призначенням на цю посаду

графа Д. Толстого почався період відкритої реакції. Значно посилилася адміністративна сваволя. З

метою освоєння нових земель швидкими темпами йшло переселення селянських сімей до Сибіру і

Середньої Азії (відповідно 400 і 60 тисяч).

…Олександр III помер восени 1894 року від хвороби нирок, що посилилася через забиті місця, отримані під час залізничної катастрофи під Харковом, і постійного вжитку спиртного. Він

похований у Петропавловському соборі.


ТЕРОР В ОБМІН НА КОНСТИТУЦІЮ, з розвідки «Олександр III: історичний портрет»

Саме в ці березневі дні виявилося, в який глухий кут потрапила революційна партія зі своїм

«червоним терором». Сили «Народної волі» були вичерпані: О. Михайлов схоплений ще

наприкінці 1880 року, О. Желябов – у лютому 1881-го, Софію Перовську – керівницю замаху –

заарештували 10 березня. Один з легалів, Микола Рисаков, видав поліції усе, що знав.

Масові обшуки й облави, що прокотилися його слідами, призвели до розгрому петербурзької

організації «Народної волі». Провал паралізував чималі сили партії, які опинилися без

керівництва; залишки Виконавчого комітету втекли з Петербурга до Москви. Зрозумівши, що його

надії не виправдалися, Виконком 10 березня 1881 р. звернувся з листом до Олександра III, обіцяючи припинити терор в обмін на конституцію.

Трьома днями раніш, 7 березня, відбулася нарада вищих сановників імперії, на якому Лоріс-

Меліков і більшість інших міністрів були за прийняття проекту «конституції». Недвозначно на

користь представницького правління висловилися «Голос» і кілька інших ліберальних видань.

Але ліберальна бюрократія, яка займала тоді ключові посади в урядові, не змогла вчинити

енергійного тиску на імператора. Вимога конституції з боку царевбивць буквально вибивала ґрунт

з-під ніг вірнопідданих лібералів.

Зате консерватори (Катков, Побєдоносцев), котрі за весь час кризи не виявили нічого, крім енергії

і спритності в канцелярських іграх, прийшовши в себе від шоку, свого шансу не втратили.

Побєдоносцев наполегливо переконував нового царя в необхідності твердої політики. «Зле насіння

можна вирвати тільки боротьбою з ним на живіт і на смерть, залізом і кров’ю. Хоча б загинути в

боротьбі, аби перемогти», – писав він Олександрові III.

Катков у «Московських відомостях» теж відкрив похід проти «гнилого лібералізму, що довів

Росію до ганьби 1 березня».

Царевбивство вдарило по монархічних почуттях росіян. Під громові філіппіки Каткова і безладні

репресії переляканої поліції в суспільстві був напружений психоз обложеної міцності.

Настрій більшості повернулося до «сильної руки».


ЩОБ ЦАР ПРИСЯГАВ ЯКІЙСЬ ХУДОБІ, з наради в Гатчині 8 березня 1881 р.

Олександр III:

– Нинішня наша нарада справила на мене сумне враження. Лоріс, Мілютін і Абаза позитивно

продовжують ту ж політику і хочуть так чи інакше довести нас до представницького уряду, однак

доки я не переконаюсь, що для щастя Росії це необхідно, звичайно цього не буде, я не допущу.

Навряд чи, втім, я коли-небудь переконаюся в користі подібного заходу, надзвичайно я впевнений

в його шкоді.

Дивно слухати розумних людей, які можуть серйозно говорити про представницькі початки в

Росії, нібито завчені фрази, вичитані ними з нашої шолудивої журналістики і бюрократичного

лібералізму.

Понад те, я все більше переконуюся, що доброго від цих міністрів чекати не можу...

…Конституція? Щоб російський цар присягав якійсь худобі?!


ЄДИНИЙ ПОРЯТУНОК ЗАКОН, з статті в «Санкт-Петербурзьких відомостях» за 11 березня

1881 р.

Єдиний порятунок – це закон. Законокерування при місцевому самоврядуванні – ось, що потрібно

Росії в даний час. Одиниці місцевого самоврядування, зв’язані між собою законокеруванням, яке

починається з Державного Вождя російської землі, – ось відшукувана формула для нашого

оновлення, для нашого подальшого цивільного і державного розвитку.


ПОСТРАЖДАВ ВЕСЬ РІД, з книги С. Мосіної (Шевирьової) «Багатство Шавеля»

Так сталося, що наша сім’я має найбезпосередніше відношення до цього знаменитого калузького

роду. З дитинства мені запам’яталися розповіді мого батька Олександра Олександровича

Шевирьова (молодшого) про дідуся і бабусю, її батьків, купців-власників заводу, про будинок

дідуся і захований там скарб.

Життєві обставини, за яких доля звела Олександра Олександровича Шевирьова і Синклитію

Сергіївну Баранову, засновані переважно на торгових відносинах. Будучи торговцем, Шевирьов

знав її батька, якому належали три старі чавуноливарні заводи, закладених самим Демидовим.

...Проте Шевирьов був простим торговцем, а відповідно до тодішніх станових канонів одруження, до якого залучалися представники міщанства і купецтва, вважався нерівноправним. Тому не

дивно, що її батьки були проти цього союзу, ускладненого додатково тим, що двоюрідний брат

Олександра Олександровича Петро Якович Шевирьов, будучи студентом Казанського

університету, організував спільно з Олександром Ульяновим, братом Володимира Ульянова

(Леніна) терористичну організацію «Народна воля», головною метою якої було насильницьке

скинення імператора Олександра III. Проте замах не вдався – змову розкрили. А її головні

організатори Шевирьов і Ульянов були арештовані і кинті в Петропавловську фортецю, де й

були страчені.

Ось якого «небезпечного» родича мав наш дідусь. Нічого говорити, що причетність Петра

Яковича Шевирьова до терористичної організації «Народна воля» не могла не залишити

незгладимого негативного відбитку на долі всього нашого роду.


ЖАХЛИВИЙ СИМВОЛ ВИТРАТ ІСТОРІЇ, з есе Л. Гінзбург «Покоління на повороті»

Бомба, яку метнув Рисаков, царя не вбила (вбила наступна бомба – Гриневецького), проте, між

іншим, убила хлопчика, що підвернувся, з кошиком.

Про цього хлопчика можна було б скласти новелу. Як він вранці першого березня встав, чим

займався удома. Як його послали з кошиком – що-небудь віднести або за покупками? Як йому

цікаво було подивитися на царський проїзд.

Олександра II помітили, Гриневецького помітили, повішених першоберезневців, а хлопчика з

кошиком ніхто не помітив.

Тим часом він і є етичний центр подій – страшний символ витрат історії.