КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Гаршин Евгений [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ГАРШИН Євген Михайлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, критик, мемуарист.

З дворянської родини. Брат, Гаршин В., – письменник.

Народився 15 (27) серпня 1860 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер в 1931 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ). Похований на

Літературних містках Волкового цвинтаря.

Навчався в старобільській Олександрівській прогімназії, 3-й харківській гімназії, історико-

філологічному факультеті Харківського (1879-1881) й Петербурзького (1881-1884) університетів.

Працював викладачем низки петербурзьких гімназій, Одеського реального училища,

Сімферопольського і Таганрозького комерційних училищ.

Друкувався в газетах «Біржові відомості», «Голос», «Приазовський край», «Харків», журналах

«Вітчизняні нотатки», «Закордонний вісник», «Вісник витончених мистецтв», «Російське

багатство», «Джерело», «Історичний вісник», «Російська школа», «Зірка».

Як літератор дебютував статтею про брата-письменника в газеті «Харків» (1878).

Потім настала черга наступних доробків: «Кургани, їх розкопки, досліджування та знаходження

скарбів», «Суспільне та виховне значення археології», «Новгородські старожитності» (усі – 1888),

«Три поеми» (1889), «На берегах Дінця» (1892).

Г. – автор книги «Критичні спроби» (1888), повісті «Діти-хрестоносці» (1891), посібника для

середніх навчальних закладів «Руська література XIX ст. Досвід історії найновішої російської

словесності в біографіях, характеристиках та зразках» (1891-1895).

Перу Г. належать спогади «В. М. Гаршин», «Літературний дебют Всеволода Гаршина», «Як

писався «Рядовий Іванов».

Наш земляк досліджував життя та творчість Кобзаря. Величезну зацікавленість викликала його

стаття «Шевченко в засланні» в «Історичному віснику» (1886), в якій було вперше використано

архівні матеріали Оренбурзького краю. Публікація не лише ввела в обіг нові факти часів

шевченкової солдатчини, а й спонукала Ф. Лазаревського написати власні спогади.

З ініціативи нашого земляка був створений «Чехівський гурток».

За деякими даними, Г.-молодшим мати Катерина Степанівна завагітніла не від чоловіка, а

гувернера Завадського, з яким у майбутньому і пов’язала своє життя.

Серед друзів та близьких знайомих Г. – І. Тургенєв, О. Кніппер-Чехова, М. Чехов, І. Шамкович, Г.

Тарабрін, Г. Достоєвська, М. Морозов, Є. Лонткевич, П. Йорданов, Р. Олександрова та ін.


***

НАРОДНИЙ ДРАМАТУРГ

, з творчого кредо Є. Гаршина

Драми Олександра Островського – основа російського народного репертуару.

ЗБЕРЕГТИ ІСТОРИЧНУ ПАМ’ЯТКУ, з листа Є. Гаршина до Таганрозької міської управи від

14 січня 1910 р.

Загальні збори членів чехівського гуртка в м. Таганрозі 13 січня ухвалили клопотати перед ...про

те, щоб таганрозьке міське управління придбало у власність від пані Коваленкової дворове місце

по Чехівськой вулиці № 47, який належить їй, із спорудами..., маючи на увазі охороняти в

недоторканності невеликого будиночку в глибині цього двору, в якому народився Антон Павлович

Чехов.

ПОПУЛЯРИЗУВАТИ ЧЕХОВА, з статті Є. Гаршина в газеті «Приазовський край»

Його ще немає, проте він буде цей чеховський гурток в Таганрозі. …Збирання живих,

безпосередніх спогадів про Чехова – це перше завдання гуртка його імені.

Друге завдання – зібрати й збирати надалі все, що десь мовиться про нього у пресі. Спільними

зусиллями й без жодних зусиль для кожного окремо, можна створити дива в цьому напрямі.

Третім завданням чеховського гуртка повинне бути розповсюдження справжнього розуміння

цього чудового письменника, всіма визнаного, але недостатньо зрозумілого. Для виконання цього

завдання треба, з одного боку, вивчати Антона Чехова, з іншого – популяризувати його.


МАВ ЖИТТЄВУ КМІТЛИВІСТЬ, з книги М. Біляєва «Гаршин»

Євген Михайлович закохався в молодшу сестру його (брата Всеволода – авт. ) дружини. За

законом православної церкви одруження двох братів на двох рідних сестрах не дозволялося. Щоб

обійти закон, потрібно було з великим ризиком вінчатися десь у віддаленій місцевості,

приховавши від священика факт родичання і давши хабара поліції.

Молоді люди дуже горювали, і Гаршин (Всеволод – авт.) з дружиною приклали чимало зусиль, аби допомогти їм. На нещастя, одруження це, здійснене з великими зусиллями, виявилося

невдалим. Брат Гаршина незабаром після весілля охолов до своєї дружини. Додатково, Катерина

Степанівна зненавиділа й другу невістку. Сварки в будинку не припинялися, і чоловік прийняв

сторону матері проти дружини. Обстановка стала настільки нестерпною, що обурена молода жінка

покинула чоловіка.

Розбіжність між братами намітилася, втім, ще задовго до цього. Євген Гаршин, на відміну від

свого старшого брата, мав життєву кмітливість. У свій час він навіть зайнявся комерцією і відкрив

книжковий магазин. Ставши в лави добромисних обивателів, він з іронією пригадував старшому

братові часи «Вітчизняних нотаток», розмов про «високі ідеали» тощо. Мати повністю співчувала

молодшому синові, і в цьому сімейному розбраті вони об’єдналися...

Гаршин до глибини душі був обурений бездушним ставленням брата до дружини й дитини: Євген

жодного разу не навідався до них, не цікавився її долею і долею дитини, а на докори Всеволода

відповідав листами, повними роздратування.

ЄВГЕН МЕНЕ ОБГАВКУЄ, з листа А. Чехова О. Плещеєву в листопаді 1888 р.

Чи читали Ви зухвалу статтю Євгенія Гаршина в «Дні»? Мені надіслав її один добродійник. Якщо

не читали, то прочитайте. Ви оціните всю щирість цього нещасливого Євгенія, коли пригадаєте, як

він раніше обгавкував мене. Подібні статті огидні тим, що вони схожі на собачий гавкіт. І на кого

гавкає цей Євген? На свободу творчості, переконання, осіб.

ТЕЛЕГРАФУЙТЕ ГОДИНУ ПРИЇЗДУ, з листа Є. Гаршина М. Морозову від 21 березня 1910 р.

Вельмишановний Миколо Олександровичу!

Згідно з першим Вашим листом і телеграмою від 12.III, а також другим Вашим листом, ми

призначили Вашу лекцію «В пошуках філософського каменя» на 28-е березня, неділю, 8 год. веч.

…Квитки продаються.

Телеграфуйте про час приїзду, щоб можна було Вас зустріти.

Є. Гаршин.


ЗУПИНЯЙТЕСЯ У НАС, з листа Є. Гаршина М. Морозову від 30 березня 1911 р.

Дорогий Миколо Олександровичу!

Надзвичайно раді, що Ви погодилися приїхати. Просимо зупинитися за прикладом минулого року

у нас, в нашій новій квартирі по Миколаївській вул. 42…

Будь ласка, телеграфуйте, коли Вас зустрічати, або, принаймні, бути вдома.

Є. Гаршин.


ЗАТЬМАРИВ БРАТ, з дослідження О. Петрова «Літературна діяльність Є. М. Гаршина»

До несправедливих забутих суспільно-літературних діячів Росії кінця XIX – початку XX століття

відноситься і Євген Михайлович Гаршин, літератор в найширшому значенні цього слова,

талановитий інтерпретатор багатьох творів усесвітньої літератури, вдумливий і глибокий

популяризатор різних гуманітарних наук. Його багатогранна творчість в сучасному

літературознавстві залишається, як і раніше, майже невідомою, хоча про рідного брата його, Всеволода Гаршина, історики літератури й літературні критики написали безліч різножанрових

праць.

Гаршин був популярним серед сучасників критиком, публіцистом, письменником, видавцем,

перекладачем, педагогом. А його діяльність не привернула до себе належної уваги, бо «біда

літераторові мати брата, котрий має велике дарування і популярність». Проте це навряд чи

виправдовує істориків літератури, тому що, за словами Скабичевського, «Всеволод Гаршин сам

собою, а Євген Гаршин сам собою».


«СТЕП» НУДНИЙ, з розвідки Є. Шапочки і І. Поночовної «А. П. Чехов і письменники-

сучасники»

Цікава полеміка навколо повісті А. П. Чехова «Степ», коли Є. Гаршин недооцінив Чехова і його

новаторську повість. «Степ» нудний і «вимагає від читача надмірної напруги, аби з’явилося

бажання сприймати всю красу художнього викладу автора цього твору», – писав він.

Здавалося, шляхи А. П. Чехова і Є. М. Гаршина не поєднувані. Проте вони зійшлися на початку

1900-х років в Таганрозі, куди Гаршин переїхав з сім’єю.

5 листопада 1903 року Чехов передав уклін Гаршину у відповідь на повідомлення в листі

двоюрідного брата Володимира Митрофановича Чехова з Таганрога про те, що Гаршин цікавився

Чеховим: «У недільній школі кілька разів зустрічався з Гаршиним. Всякий раз він питав про тебе, твоє здоров’я, і доручив передати тобі його уклін».

Не пройшло і року, як Чехова не стало. За два тижні після смерті письменника-земляка

таганрозька міська Дума проводила надзвичайне засідання. Присутні доручили міській управі

скласти програму увічнення пам’яті письменника. І Євген Михайлович виступив з ініціативою

створити гурток імені відомого земляка. Що згодом і здійснив…


СТРАЖДАВ ГАЛЮЦИНАЦІЯМИ, з книги В. Гіляровського «Мої бурлакування»

Я пропахнув весь трупним запахом і більше ніж півроку потім страждав галюцинацією нюху.

Перший раз я це явище відчув так: вже в кінці розкопок я якось піднявся вгору і зустрів серед

публіки мого знайомого педагога-письменника Є. М. Гаршина. Він побачив мене і жахнувся.

Дійсно, – я обріс волоссям, нечесаний і немитий понад тиждень, з обличчям, яке облупився від

спеки і засмагало до чорна...

– Ти жахливий, поїдемо до нас, це поряд, поїдемо! Ось мої коні. Вимиємося, передихнемо, – став

він мене умовляти.

…На моє питання, до кого ми їдемо, Гаршин відповів, що гостює він у знайомих, що ми поїдемо

до нього в садову альтанку, покупаємося в ставку, і ніхто нас турбувати не буде.

…Тиша і безлюддя.

– Ну, тепер купатися.

Запашне мило й одеколон, прислані мені з Москви, пішли в справу. Через півгодини я стояв перед

Гаршиним в рожевій мужицькій сорочці, підперезаній калмицьким ременем з срібними бляшками, в нових, фіолетового кольору, – смак мого Васьки, – нанкових штанях і чисто вимитих чоботях з

лакованими халявами, від яких я так страждав …за безперервному осонні.

Стару білизну я засунув в дупло дерева.

– Ну, тепер ходімо, – покликав мене Є. М. Гаршин.

Пройшли десятка два кроків. На поляні, з якої було видно протилежний бік ставка, стояв

мольберт, а

за ним сидів в білому піджаці високий, величний дід, з сивою бородою, і писав картину. Я бачив

тільки частину його профілю.

– Якове Петровичу!

– А, Євген Михайлович! Я чув, хтось купається, – не відриваючись від роботи, говорив старий.

– Я та й не один. Ось мій старий друг, поет Гіляровський.

Дід обернувся й ласкаво, ласкаво посміхнувся.

– Дуже радий, дуже радий... Десь днями бачив ваше прізвище, ну, ось недавно, недавно...

– А кореспонденція з Кукуєвки, – втрутився Гаршин, – якраз вчора ми з вами читали..., я його

звідти й привіз.

– Так це ви? Ми всі зачитуємося вашими кореспонденціями, який жах. У інших газетах нічого

немає. Нам щодня привозять «Аркуш» з Мценська. Дуже, дуже радий... Ну, йдіть до Жозефіни

Антонівні, і я зараз прийду до обіду, дуже радий, дуже...

Ми швидко пішли.

– Хто цей славний дідусь, дуже вже знайоме обличчя? – питаю я.

– Та Яків Петрович Полонський, поет Полонський, я гостюю у нього літо, Іван Сергійович не

приїхав, хоча збирався... А ось Яків Петрович і його сім’я – тут.

– Який Іван Сергійович? – питаю я.

– Та Тургенєв, адже це його маєток, Спаське-Лутовіно.

Я остаточно очманів, та так очманів, що нічого не бачачи, нічого не розуміючи, просидів за

обідом, за чаєм, в тургенєвських спокоях, очманілим гуляв парком, гуляв селом, нічого не

міркуючи.

Під час обіду, за яким я навіть словом не обмовився при дітях про Кукуєвку, що зрозуміли й

оцінили пізніше Полонські, я зовсім не міг їсти м’яса перший раз в житті і довго потім в Москві

не їв його.


ПОЦУПЛЕНО У ГАРШИНА, бувальщина

У Євгена Михайловича Гаршина була цілком пристойна власна бібліотека. На жаль, багато хто, беручи книги почитати, забував їх повернути. Причому щезали завжди найцінніші примірники.

І тоді власник бібліотеки вигадав, як боротися з неповерненням узятого на певний час. Він

замовив печатку-екслібріс, на якій, за його вимогою, викарбували слова «Ця книга поцуплена у

Євг. Мих. Гаршина» і проштемпелював усі наявні томи.

Свідки стверджували, що «читачів» після цього помітно поменшало.