КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Кабалевский Клавдий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

КАБАЛЕВСЬКИЙ Клавдій Єгорович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Громадський діяч. Генерал-лейтенант (1906); перший начальник Луганського патронного заводу.

З дворянської родини. Онук, Кабалевський Д., – композитор.

Народився 31 березня 1844 р. в Харківській губернії Російської імперії (нині – Харківська область

України).

Помер 26 липня 1915 р. в с. Охті Санкт-Петербурзької губернії Російської імперії (нині – в межах

м. Санкт-Петербург РФ). Похований на місцевому цвинтарі.

Закінчив Полтавський кадетський корпус, петербурзькі Михайлівське артилерійське училище і

Михайлівську академію (1869).

Служив у низці артилерійських підрозділів, Брянському арсеналі, на Петербурзькому патронному

заводі, в Головному артилерійському управлінні, голови господарсько-будівельної комісії

побудови Луганського патронного заводу (1893-1895), начальником Луганського патронного

заводу (1895-1906).

Кавалер орденів св. Станіслава 1-го і 2-го ступенів, св. Володимира 3-го і 4-го ступенів

св. Ганни 1-го і 2-го ступенів.

Серед друзів та близьких знайомих К. – не встановлені.

***

ШВЕЙЦАРИ І МІНІСТРИ

, з життєвого кредо К. Кабалевського

Хороший швейцар кращий за поганого міністра.


ВІДКРИТИ ШКОЛУ, з наказу К. Кабалевського по Луганському патронному заводу від 3 лютого

1906 р.

Військова рада 22 грудня 1906 року дозволила відкриття при довіреному мені заводі з 1 січня

цього року у найманому приміщенні школи для дітей робітників з асигнуванням на її утримання

2880 рублів.


П’ЯТЬ РУБЛІВ ЗОЛОТОМ... НА ПЕРУКАРНЮ, зі спогадів Д. Кабалевського

Єдиний дідусь, якого ми з сестрою знали, – батько нашого батька Клавдій Єгорович. До часу, про

який я згадую, він був у чині генерал-майора, одержавши особисте дворянське звання за

будівництво патронного заводу в Луганську... Пізніше, вийшовши у відставку і переїхавши до

Петербургу, дідусь з сім’єю поселився на Охті, яка була тоді далеким передмістям, де й прожив до

кінця своїх днів. Приїжджаючи до нас в гості, він на прощання обов’язково дарував нам з сестрою

по блискучій монеті, кажучи при цьому чомусь «На перукарню». Ми не знали, що це були золоті

5-рублівки.

Дід був військовим інженером... За будівництво Луганського патронного заводу одержав особисте

дворянство; був і начальником цього заводу. Ховали його з військовим оркестром, чим ми з

сестрою дуже гордилися.

...Батько у неділю часто відправлявся зі мною і сестрою в далекі прогулянки і обов’язково йшов в

якоїсь візничої чайної чи на якийсь заїжджий двір. «Ви повинні знати простих людей і не вважати

їх людьми гіршими за себе», – говорив він нам. І вимагав, щоб ми з сестрою називали прислугу

«на Ви» і обов’язково віталися з швейцаром і двірниками першими.

У нашому будинку музика була завжди, хоч і займала вельми скромне місце. Мати трішки грала

на роялі і співала, а батько любив наспівувати, акомпануючи собі на гітарі, всякі пісні, серед яких

були й студентські пісні його часу, і народні (чомусь, в основному, українські – можливо тому, що

батько народився і дитинство провів в Україні), і популярні циганські романси.


НАДАВАВ ДОПОМОГУ МІСТОВІ, з офіційного інтернет-сайту міста Луганська

На заводі були застосовані такі новинки:

– «повна електрична передача роботи», що являло «перший і єдиний приклад використання в Росії

електричної енергії для всіх робіт»;

– електричне освітлення майстерень, різних приміщень і території заводу;

– оборотне водопостачання з використанням електродвигунів до насосів;

– телефонний зв’язок та інше.

За час діяльності Кабалевського була відкрита школа для дітей працівників заводу, він надавав

велику допомогу будівництву і благоустрою міста.


ЗАВДЯКИ СЕРБАМ, з кореспонденції О. Привен «Позаплановий ювілей»

Директор музею заводу ім. Леніна Ю. Темник – справжній фанатик історії Луганського краю.

Пропрацювавши 40 років на різних посадах, включаючи посаду заступника головного металурга,

Юрій Олександрович вийшов на пенсію й несподівано відкрив у собі талант історика-дослідника.

Незабаром вийде його книжка «Кам’яний Брід», у якій він доводить, що Луганську не 209 років,

як заведено вважати, а 250. У зв’язку з цією круглою датою директор музею й вирішив розказати

журналістам про свої нові дослідження.

Офіційним роком народження Луганська вважається 1795-й, коли вийшов указ Катерини II про

створення Луганського ливарного заводу. Однак, на думку Юрія Темника, справжнім роком

народження Луганська слід вважати 1754-й, коли на територію селищ Красний Яр, Кам’яний Брід

і Вергунка увійшов російський гусарський полк Шевича: «Це були серби, європейськи освічені

люди, які принесли в ці місця православ’я. Вони ж знайшли тут кам’яне вугілля й першими почали

добувати і використовувати його».

...1882 року указом імператора Луганськ отримав статус повітового міста. А в 1892-1895 рр., після

закриття ливарного заводу, в Луганську було збудовано патронний завод. Його першим

начальником став Клавдій Єгорович Кабалевський. Він відкрив школу для дітей майстрів,

призначив їм стипендії.

...Верстатобудівний завод імені В. І Леніна стоїть на площі, з якої починалося колись місто

Луганськ. Тоді вона називалася Базарною. Сьогодні це історичне місце виглядає досить

жалюгідно, занедбано. Юрій Темник мріє про те, що міські власті звернуть нарешті увагу на

площу, наведуть тут лад. Тоді можна буде перенести сюди з території заводу чудовий пам’ятник

луганським майстрам роботи нашого земляка скульптора Можаєва.


З ЮНИХ ЛІТ ПРИВЧАТИ ДО НАЧАЛЬСТВА, з історичної довідки Луганського професійного

машинобудівного ліцею

Сімнадцятого жовтня 1826 року начальник Луганського гірничого округу та Ливарного заводу

Август Августович Гес де Кальве в своєму листі до гірничого департаменту, котрому був

підпорядкований завод, звітував про свої діяння протягом 4-х років правління. Перерахувавши

виробничі справи та нововведення, він рапортував про будівництво нової лікарні, відкриття

заводського музею, бібліотеки: «Генваря 23 1823 року учредил Горну школу».

Так 185 років тому почалась історія першого навчального закладу міста – гірничозаводської

школи – праматері сьогоднішнього Луганського професійного машинобудівного ліцею. До неї

приймались діти чиновних осіб, а також майстрів та робітників заводу. Головним завданням

школи була підготовка кваліфікованої робітничої зміни.

У рапорті-довідці до Головного артилерійського управління про завдання школи відзначалось:

«Школа повинна підготувати майстрів та робітників для Патронного заводу( їхніми майбутніми

керівниками). Необхідно, щоб учні з малих років звикали до заводського начальства і вважали б

себе ніби частиною заводу».

На початку 20 сторіччя начальник патронного заводу генерал-майор Кабалевський Клавдій

Єгорович посилає до головного артилерійського управління план-креслення шкільного будинку,

його кошторисну вартість і просить відпустити кошти для його спорудження.

Було визначено й місце для будови – у дворі обивателя Сидорова Т. С., у якого знімалося

приміщення для колишньої школи. Однак початок війни з Японією у 1906 році не дозволяв казні

виділити необхідну суму і відтягав новосілля.

Школу відкрили 11 лютого 1906 року, керівництво нею було доручене полковнику Максименку

М. С.


ЩЕ Й ТЕЛЕФОННИЙ ЗВ’ЯЗОК, з інформації агенції cxid.info «Першому начальникові

Луганського патронного заводу Кабалевському присвячена виставка в науковій бібліотеці»

Презентація книжкової виставки, присвяченої 160-річчю з дня народження першого начальника

патронного заводу Клавдія Кабалевського, відбулася в Луганській обласній універсальній

науковій бібліотеці імені Максима Горького.

Представлені матеріали з фондів бібліотеки і музею Луганського верстатобудівного заводу, які

розповідають про діяльність першого начальника заводу на території Кам’яного Броду з 1892 по

1906 рік. Співробітники бібліотеки розповіли про історію створення Луганського патронного

заводу, яким керував К. Кабалевський і про його внесок у розвиток міста в кінці 19 сторіччя.

Так, за час діяльності Клавдія Єгоровича була надана значна допомога в будівництві і

впорядкуванні міста. Крім того, на підприємстві стали застосовувати нові технології. Зокрема,

було встановлено телефонний зв’язок.


ЛЮБИВ ДІТЕЙ, кореспонденції А. Кобельнюка «Чому декому було «сухо» на березі річки»

В кінці восьмисотих – початку дев’ятисотих років керував Луганським патронним заводом

Клавдій Єгорович Кабалевський. Його правнук – знаменитий композитор Дмитро Кабалевський

«розкопав» багато відомостей про свого прадіда і тепло відгукується про нього в книзі спогадів.

І однією із заслуг Клавдія Єгоровича називає таку: любов до дітей, постійну турботу про них.


КОМУ НАЛЕЖИТЬ МУЗЕЙ, з статті С. Медофф «Двері в минуле. Відчиняйте»

Одним із засновників Луганського патронного заводу був артилерійський офіцер Клавдій

Єгорович Кабалевський. До речі, простих людей стали величати за високу кваліфікацію і культуру

«справжніми джентльменами». У музеї є фото 1906 року, де директор знятий з робочими.

...З 1895 року почався другий період історії Луганського чавуноливарного заводу, який

перепрофілювався в патронний завод. ...Справжній розквіт підприємство переживало в період так

званого застою. Основне виробництво залишалося патронним... Тут працювало 18 тисяч чоловік,

забезпечуючи країну найрізноманітнішою продукцією: роботизованими центрами з ЧПУ і

автоматичними лініями, буровими установками і вакуумною технікою, токарними патронами і

вузлами тракторів, друкарськими машинками, замками, іграшками, всього не перерахуєш.

Причому завжди прагнули зберігати традицію першості. Колективу було чим гордитися: свого

часу 10 медалей ВДНГ одержали за створення принципово нових механізмів.

...Музей народився, коли патронний вже називався верстатобудівним заводом ім. Леніна. ...У 2003

році будинок музею продали індустріальному банкові, і експонати розмістилися в іншому

приміщенні... Економічна криза, майже повна розруха, розкрадання фондів, санація...

– Недавно будівлю знову продали, – нарікає Юрій Олександрович Темник. – Так само можна і

прапор полку продати. Я був готовий зібрати небайдужих людей і пікетувати, але керівництво

дуже ввічливо запропонувало переїхати до заводоуправління, запропонувало величезний зал і

кімнату на першому поверсі поряд з охоронною сигналізацією. Сказали: складете туди поки що

експонати... Там вони й лежать. Бо через тиждень мені заявили, що зал виділити немає

можливості.

Саме проводити міський референдум: кому повинен належати музей Луганського

верстатобудівного заводу – державі в особі міста чи окремим громадянам в особі закритого

акціонерного товариства?