КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Мандрыка Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

МАНДРИКА Микола Якович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Військовий. Генерал-лейтенант (1845).

З дворянської родини. Брат, Мандрика А., – вологодський (1822-1824), полтавський (1824-1829) віце-губернатор.

Народився 7 січня 1777 р. в м. Прилуках Прилуцького полку Російської імперії (нині

районний центр Чернігівської області України).

Помер 6 липня 1853 р. в м. Казані Казанської губернії Російської імперії (нині – столиця

Республіки Татарстан РФ). Похований в некрополі Кизицького монастиря.

Закінчив Санкт-Петербурзьку німецьку гімназію.

Був сержантом лейб-гвардії Преображенського полку (1793), лейб-гвардії Семенівського полку

(1793-1796), рядовим Кавалергардського полку (1796-1797), унтер-офіцером (1797-1798), корнетом (1798-1799), поручиком (1799-1801), штабс-ротмістром (1801-1803), ротмістром (1803-1806), полковником (1806-1812), командиром (1812) лейб-гвардії Гусарського полку, командиром

ескадрону Гродненського гусарського полку (1814-1815), відповідальним за підбір ремонтних

коней для гвардійської кавалерії (1819-1826), командиром поселених ескадронів 2-й уланської

дивізії (1826-1828), перебував у резерві при військовому поселенні (1828-1830), начальником

Казанського округу корпусу внутрішньої варти (1830-1853).

Учасник військових походів: до Австрії (1805), до Пруссії (1807), 1808 р. до Фінляндії (1808).

Учасник Вітчизняної війни 1812 р.

Кавалер російських орденів св. Володимира 3-го ступеня (1812), св. Ганни 2-го ступеня (1812), Св.

Георгія 4-го ступеня (1914), св. Станіслава 1-го ступеня (1834), св. Ганни 1-го ступеня (1842), св.

Володимира 2-го ступеня (1851), прусського королівського ордена «За достойність» (1814).

За участь у бойових походах отримав діамантовий перстень з вензелем імператора Олександра І.

Серед друзів та близьких знайомих М. – П. Коновніцин, М. Барклай-де-Толлі, Д. Абомелик, О.

Чичерін та ін.


***

БУТИ ПЕРШИМ

, з життєвого девізу М. Мандрики

Бути першим.


***

ГРАФСЬКИЙ ТИТУЛ ВІД КОРОЛЯ

, з «Біографій кавалергардів»

на

adjudant.ru


Дід його, Микита Олексійович, служив лісничим в Біловезькій пущі за польського короля

Владислава IV. Якось він врятував того на полюванні, убивши ведмедя, який напав на вінценосну

персону. На знак подяки Владислав нагородив Микиту Олексійовича графським титулом і

маєтком в Чернігівській губернії – містечком Кобищі.

...Микола Мандрика ...з перших років служби був відомий як чудовий вершник; до нього особливо

благоволив цесаревич Костянтин Павлович.

У 1814 р. в Парижі цесаревич поцікавився у Мандрики:

– Як живеться тобі тут? Дорого? Вірно, працею перебиваєшся?

Той відповів:

– Так, важкенько.

Великий князь тут же запропонував солідну суму зі своїх грошей, зазначивши:

– Треба гвардійському російському офіцерові показати себе французам, і я сподіваюся, що ти не

осоромишся. Якщо не вистачить грошей, доповіси мені – я підтримаю ще.

…У 1826 р. у м. Чугуєві офіцери резервних ескадронів 2-й кірасирської дивізії піднесли Миколі

Яковичу срібну вазу. Та важила близько пуда і була настільки великою, що Мандрика, за

сімейними переказами, хрестив в ній сина Миколу. Коли вазу побачив Аракчеєв, то сказав:

«Можна привітати вас з таким подарунком; це краще за будь-який орден; всьому потомству

вашому залишиться про вас пам'ять».


***

РОЗСІЯВ ВОРОЖУ КАВАЛЕРІЮ

, з рапорту про успіх очолюваного М. Мандрикою ескадрону

у бою під Ла-Брюсселем

Відбив безліч обозів, взяв до 100 чоловік у полон, розсіяв ворожу кавалерію, примусив її залишити

гармати, які дісталися в наші руки.


***

ДРІБНИЦЮ ПЕРЕТВОРИЛИ НА БАТАЛІЮ

, з роману О. Маркеєва «Таро Люцифера»

Вислухавши хорунжого, Мандрика міцно вилаявся.

– Як знав, що рано хлопчиськові цьому команду давати! Таку дрібницю, князя до маєтку

супроводити, і ту примудрився в баталію перетворити! І ти, хорунжий, теж хороший. Сивина в

бороді, а хлопчака у вузді втримати не міг.

– Його втримаєш! – Тихо пробурчав хорунжий, дивлячись у підлогу.

Але полковник розчув і відразу ж обм'як.

– Де він?

– На дворі, ваше високоблагородіє, – відповів хорунжий.

Полковник швидким кроком вийшов на подвір'я. Корсаков лежав на бурці.

– Зніміть його і несіть до хати, – розпорядився полковник. – Лікаря швидко! – Скомандував він

ординарцеві.

Козаки обережно зняли корнета з імпровізованих нош. Корсаков відкрив очі і, впізнавши

полковника, хотів підвестися.

– Лежи, лежи, Олександре. – Полковник поклав долоню на його розпашілий лоб. – Ну навіщо ти

на рожен поліз, га?

– Долю випробувати хотів, Миколо Яковичу, – прошепотів Корсаков. – …Де папери?! – Він

пошукав очима Головка.

Той дістав з-за пазухи блокнот з пожмаканими сторінками.

– Не турбуйтеся, ваше благородіє. Як наказували, приховав я папірці. Француз знищити хотів.

Мабуть, секретне щось, не по-нашому тут, – додав він, простягаючи блокнот полковнику.


***

ПОМЕР НА СЛУЖБІ

, з нарису Л. Дев’ятих «Георгіївський кавалер»

Імператор Олександр Павлович не дуже-то прихильно ставився до Мандрики. Був Микола

Якович, за спогадами сучасників, дуже гарний собою, чудово складений, високий і стрункий, а як

наїзник – йому не було рівних. На парадах і оглядах постать незмінно привертала загальну увагу, відволікаючи погляди навіть від государя. Кому таке сподобається?

Не подобалося і Олександру Павловичу, і це, мабуть, укупі з незалежним характером, який мав

Мандрика, і послугувало тому, що так довго відтягувалося присвоєння йому генеральського

звання. ...За життя Олександра, Микола Якович так його і не дочекався. Лише в 1826 році, рівно

через 20 років після отримання «полковника», Мандрика став генерал-майором вже за імператора

Миколи Павловича.

...Внутрішня варта …ловила злодіїв, розбійників, безпаспортних і втікачів, допомагала стягувати

податки і недоїмки з боржників, стежила за порядком у ввірених губерніях...

Незважаючи на часті роз'їзди, Микола Якович мав велику популярність. Ще більшу повагу і

вдячність городян і взагалі всіх мешканців Казанської губернії генерал-майор Мандрика здобув

взяттям в 1846 році розбійника Бикова, який наводив впродовж декількох років разом із збіглим

каторжником Чайкіним жах...

...Микола Якович ...так і помер на службі, перебуваючи з візитацією батальйонів внутрішньої

варти в Єкатеринбурзькій губернії.


***

БЕРЕЖИ ЛЮДЕЙ, ГЕРОЮ

, з поеми Д. Рєпіна «Поручик Ржевський»

Вот адъютант (охрип от крика):

«Вас, Ржевский, требует Мандрыка!

Живее! Командир полка

Вперёд пойдёт наверняка

В четвёртый раз, но перед этим

Послать в атаку эскадрон

Сейчас распорядится он!»

……………………………..

Доклад поручика Мандрыка

С начала самого прервал:

«На эти пушки погляди-ка –

Пол-эскадрона наповал!

Палят они без остановки;

Немало надобно сноровки,

Чтоб их заставить замолчать;

…………………………………

Заткни их сам, хотя бы с... дракой!

Но по кустам – не сдержишь строй...

И береги людей, герой!

……………………………………

Второй приказ пришел Мандрыке!

Иль ждёте вы, когда на пики

Мюрата корпус взденет вас?

Иль вам Уваров – не указ?!

Вас слишком мало для отпора».

«Задачу выполнили мы,

Смешав противника тылы,

Француз опомнится не скоро;

Пускай он нас поищет тут –

А мы пойдём держать редут!»


***

ПРОТЕСТУВАЛЬНИК

, бувальщина

Коли в 1815 р. командиром лейб-гусарського полку призначили В. Лєвашова, котрий служив

менше, ніж М. Мандрика, останній на знак протесту подав у відставку. Рапорту не підписали.

Тоді М. Мандрика самовільно одяг цивільне вбрання і пішов гуляти Фонтанкою, оскільки знав, що

там мав звичку гуляти імператор Олександр.

Зустрівшись з государем, «протестувальник» зупинився і, знявши капелюха, чесно вклонився.

Государ його впізнав:

– Полковник Мандрика?

– Точно так, Ваша Імператорська Величність!

– За яким правом в цьому вбранні?

– За вольністю дворянства, Ваша Імператорська Величність!

Цар пішов далі. А вже наступного день полковника-бунтівника відправили у відставку без права

носити мундир.

Мандрика, одягши мундира, з'явився до князя Волконського і попрохав передати государю, що

він, як георгіївський кавалер, за законом у відставку відправляється лише з правом на мундир.

Волконський зауважив:

– Ви, полковнику, самі собі дали відставку! Не буду я нічого доповідати государю. Якщо є

бажання, їдьте самі.

Полковник поїхав і на прийом пробився.

Государ запитав:

– Полковнику Мандрико, з якої причини ви тут?

Мандрика відповів:

– Наважуюся доповісти, що я отримав відставку, але без мундира, а за законом, як георгіївський

кавалер, повинен отримати мундир у відставці.

– Добре, дякую, що нагадали, – відповів імператор.

І Мандрика таки поновив право носити мундир.


***

КОНІ НЕ ВИННІ

, майже анекдот

Якось великий князь Микола Павлович звернувся до М. Мандрики з проханням вибрати йому

четвірку чистих вороних коней. Той прохання виконав, і великий князь залишився вельми

задоволений.

Через місяць, зустрівши Мандрику, він сказав:

– А коні чомусь стали білоногими і в однієї губа побіліла. Чи правда, що ти їх підфарбував?

– Точно так, шкода було таких красенів не дати вам, і я зважився підфарбувати, проте людина, яка

це зробила, забула повідомити до придворної стайні, щоб там відновлювали забарвлення і сам

секрет складу фарби.

Великий князь посміхнувся:

– Ну, дарма! Коні чудові. Я, мов жених, похизувався на них перед іноземцями – спасибі тобі!