КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Ауслендер Роза [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

АУСЛЕНДЕР Роза


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: німецький.

Поет, перекладач. Справжнє прізвище – Шерцер Розалія Беатріс Рут.

З міщанської родини.

Народилася 11 травня 1901 р. в м. Чернівцях Австро-Угорської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України).

Померла в 1988 р. в м. Дюссельдорфі (Німеччина). Похована на місцевому цвинтарі.

Працювала журналістом.

Лауреат літературних премій: Баварської академії витончених мистецтв, міста Меєрсбурга «За

найкращий вірш», ім. Аннетти Дросте-Гюльсгоф, ім. Іди Демель, ім. Андреаса Гріфіуса.

Володар Срібного талера Г. Гейне.

Кавалер німецького Великого Хреста «За заслуги» (1987).

Як літератор дебютувала збірником віршів «Веселка» (1939).

Потім настала черга наступних книг: «Сліпе літо» (1965), «Реманент» (1972), «Я ще граю» (1987).

Всього перу нашої землячки належить понад два десятки поетичних збірників.

В м. Кельн (Німеччина) існує «Товариство друзів Рози Ауслендер».

Видруковано восьмитомник її творів (1984-1990).

Книга українських перекладів віршів Ш. під назвою «Час фенікса» вийшла в Чернівцях (1998).

Поезії нашої землячки також увійшли до антології німецькомовної поезії Буковини «Загублена

арфа».

В Єкатеринбурзі (РФ) пройшов міжнародний симпозіум, присвячений творчості Ш. (2003).

З нагоди вшанування 105-ої річниці від дня народження поетеси в Чернівецькій обласній

універсальній науковій бібліотеці ім. М. Івасюка відбувся літературний вечір «Серце, що співає»

(2006).

Серед друзів та близьких знайомих А. – П. Целан, Е. Александер, Н. Закс, Г. Гроссе-Шваре та ін.


***

МРІЇ

БЕЗСМЕРТНІ

, з життєвого кредо Р. Ауслендер

Мрія доживе моє життя до кінця.


ЗАТОНУЛЕ МІСТО, ЗАТОНУЛИЙ СВІТ, з книги Р. Ауслендер «Спогади про одне місто»

Віддалене східноєвропейське місто, не велике і не мале: Чернівці, столиця коронного краю

Буковини колишньої Австро-Угорської монархії. Буковина, звана також «Бухенланд» – від

північно-східних Карпат вона простягається через лісисті гори і пагорби карпатського передгір’я

до подільських степових рівнин на північ та до бессарабських на сході.

...Німецька мова була не тільки мовою побуту і культури, вона була і залишилась рідною мовою

більшої частини населення. Власне Чернівці залишались австрійським містом до 1944 р. – відтоді

вони належать до Української республіки.

Різноманітні мовні впливи забарвили, звичайно, і буковинську німецьку говірку, частково досить

негативно. Але водночас вона збагатилась новими словами і зворотами. Вона мала своє особливе

обличчя, власний колорит. Під поверхнею мовленого лежало глибоке, широко розгалужене

коріння різноманітних культур, які багатократно взаємопроникали одна в одну і давали

словесному листю, відчуття звуку і образу, соку та сили.

...Чернівці були потворними і прекрасними водночас: архітектурно позбавлені стилю, нецікаві, але

ландшафтно дуже гарні, з неповторною звабою.

Тут багато читали, не тільки газети, журнали, критику і белетристику, але й високу, справжню

літературу. Тут з жаром дискутували, грали на музичних інструментах і співали. Міський театр

постійно був переповнений, під час гастролей завжди був аншлаг. Значна частина молоді, духовно

розкована, відзначалася ненаситною жагою знань. Головний інтерес багатьох інтелектуалів не

зводився до честолюбного планування вигідної кар’єри або вищого життєвого рівня, набагато

більше важили для них пізнавальні можливості, у якій-небудь сфері – в науці, філософії, політиці

або в переживанні містики, мистецтва, поезії і музики.

Частина інтелектуальної молоді була політично заангажована – і це був далеко не «салонний»

ангажемент. Ці молоді люди йшли на великі жертви, їх кидали до в’язниць, знущались над ними, жорстоко катували в поліції, але вони і словом не обмовлялись за чи проти своїх товаришів.

Інша частина молоді кохалась у мистецтві. Коли зустрічались друзі, то починалися пристрасні

дискусії про філософські, літературні, мистецькі теми і проблеми – нерідко аж до світання. Або

збиралися разом, співали німецьких та іншомовних народних пісень, також аж до рання.

Чернівці були містом мрійників і адептів. ...Тут марили Гельдерліном, Рільке, Стефаном Георге, Георгом Траклем, Ельзою Ласкер-Шюлер, Томасом Манном, Германом Гессе, Годфрідом Бенном, Бертольдом Брехтом. Тут ковтали класичні та сучасні твори зарубіжної, особливо французької, російської, англійської та американської літератур. Кожен апостол був осяяний місією свого

майстра. Тут славили до самозречення і з палким захопленням. Захоплення – слово, яке сучасна

критика відхиляє як «пафос» або сентиментальність. У такій атмосфері людина з духовними

інтересами була прямо-таки «приречена» полемізувати з філософськими, політичними, літературними або мистецькими проблемами, або ж сама займатися однією з цих сфер.

Затонуле місто.

Затонулий світ.


ОТРУТА ТВОЄЇ ПРАВДИ, з вірша Р. Ауслендер «Чернівці (історія в горіховій шкарлупці)» у

перекладі П. Рихла

Бог подав у відставку

Знов переміна знамен:

Молот навпіл розколює втечу

Серп стинає час на сіно

Перетворення

ми повернулись додому

без троянд

вони залишились у чужому краї

Наш сад

поховано на кладовищі

Багато чого

перетворилось

в багато що

Ми стали терням

в чужих очах

....................................................

Я думаю про безсилля плоті

силу думки

про чарівні слова

про життєві чари

Смерть киває мені

думає про мене

Одісей

До солоних хвиль приліпилась

моя незаквітчана доля

Дайте ниву мені у морі

я хочу її зорати

своїм кораблем

Мандрувати щоби не бути

там де є

зватись НІКИМ

тінню у царстві тіней

Під водою

тче моя матінка саван

чорну пелюшку...


Я СЛУХАЮ БДЖІЛ, вірш Р. Ауслендер «Лід твоєї присутності»

Улітку

я слухаю бджіл

взимку – заметіль.

Я п’ю

мед твоєї ніжності

й

лід твоєї присутності.

Два дива

в одній чаші.


ВАЖКО УЯВИТИ, з рецензії в газеті «Франкфуртер Альгемайне Цайтунг»

Роза Ауслендер... подарувала німцям твір словесного мистецтва, сильніший якого за змістом, блискучою за формою й, точніше, за виразом думки навряд чи можна собі уявити.


РОЗГАДАТИ ЗМІСТ ЇЇ МОЗАЇКИ, з кореспонденції О. Раскіної «Від Вітчизни до материзни»

Вітчизна виштовхнула Розу Ауслендер у роки блукань по Старому і Новому Світу, але в материзні

вона живе й понині.

У фойє київського Гьоте-інституту працювала виставка плакатів «Материзна Слово», присвячена

поетесі, а в Чернівцях, під патронатом послів Німеччини й Австрії в Україні, святкували

стодесятиліття від дня її народження. У Києві, на сцені Будинку вчених, із лекцією виступив

дослідник творчості Рози Ауслендер – професор Гаральд Фогель. Словом, святкування дотягло до

кінця травня, і тепер можна підбивати підсумки.

...Роза Ауслендер могла звернутися до Німеччини з не менш палким освідченням в любові, аніж

свого часу Марина Цвєтаєва, але фашизм прирік її на гетто. Щоправда, гетто не викоренило цієї

любові, і Чернівці... назавжди залишилося її втраченою вітчизною.

Якось Роза Ауслендер зізнавалася, що мати – поетична мова – складала її як мозаїку. Набуваючи

цілісності, юна Розалія Шерцер набувала й майстерності. Тепер мозаїку складено, і нам

залишається розгадати її зміст.


ПОВЕРНЕННЯ ДОДОМУ, з прес-релізу Чернівецької обласної універсальної наукової

бібліотеки ім. М. Івасюка

Роза Ауслендер ще за життя стала класиком. Як пише Гельмут Браун, один з керівників

німецького фонду ім. Рози Ауслендер, «вони (Роза Ауслендер та Пауль Целан) зіграли вирішальну

роль для формування німецької лірики XX сторіччя», її творчість вважається однією з величніших

вершин світової літератури.

А починався її творчий шлях на Буковині, де минули її дитинство і юність. Старозавітні легенди, перекази, німецька класика, український та румунський фольклор – все це органічно увійшло

пізніше в її поезію.

Початок війни означав для Рози Ауслендер крах усіх сподівань і життєвих перспектив. Далі було

переховування в одному з підвалів Чернівецького гетто, яке наклало відбиток на все її подальше

життя: «Ми, приречені на смерть, невимовно жадали слова розради. І в той час, коли ми чекали

смерті, деякі з нас жили у мрійних словах – нашому мрійному домі серед бездомності. Писати –

означало жити. Пережити».

Після війни поетеса понад два десятиліття проживала у США і лише наприкінці 60-х рр.

переселилася до Дюссельдорфа (Німеччина). Останні роки життя через важку хворобу була

прикута до ліжка, і мешкала у пансіоні для престарілих ім. Неллі Закс.

Роза Ауслендер довго блукала по світу, намагаючись врости корінням у чужі землі, розквітнути

під чужим сонцем. Але сьогодні вона повертається, нарешті, до себе додому.


РАДІЛА ЖИТТЮ, з розвідки Г. Ратгауза «Пейзажі з диму»

Після війни Розалія Шерцер виїхала до США, працювала в газетах, перекладала. Чоловіком її став

публіцист Ігнац Ауслендер. Звідси – літературне ім’я поетеси.

В роки фашистської окупації весь тираж її першої книги був знищений.

В 1964 році вона повернулася до Європи, жила в Дюссельдорфі, місті Генріха Гейне. Вона

повернулася до поезії і знайшла славу.

Вірші Рози Ауслендер завжди короткі й нагадують зразки старої японської або китайської поезії

(якими, як відомо, захоплювався й Брехт). Трагічна пам’ять про минуле завжди присутня в її

поезії; «Пейзажі з диму» – це пам’ять про Майданек й Треблинку.

Але поетеса до кінця днів зберегла й рідкий дарунок радіти життю: «білим полотнам» снігу, жвавим птахам або візерункам на шибці.


СТИСЛІСТЬ ЗА ЄМНОСТІ ЗМІСТУ, з дослідження Т. Олександрової «Мрія доживе моє життя

до кінця»

Роза Ауслендер. Що говорить це ім’я російському читачеві? Нічого. Може бути, хтось читав її

ранні вірші в збірнику «Ліра семи міст», переведені І. Боличовим (М.: Худ. література, 1992), проте це були аж ніяк не найкращі доробки.

Її поезія звучить афористично, вражаючи стислістю при ємності змісту й граничною точністю

формулювань. Ритм і мелодія, а також їхня графіка найбезпосереднішим чином впливають на

емоційне сприйняття кожного добутку.

Поетеса відмовляється від квітчастого стилю. Прості слова знаходять образність, в основі якої

найчастіше – уособлення. Метафори й порівняння відрізняються емоційною й образотворчою

силою.

Теми віршів Ауслендер пов’язані з долею народу, з пам’яттю про загиблих, зі спогадами

дитинства, з містами й країнами, де вона бувала, з улюбленими письменниками, художниками, філософами, з красою природи. Сенс життя для неї складала поезія.

З 1978 року вона була прикута до постелі, але завзято продовжувала писати.