КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Эльман Михаил [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ЕЛЬМАН Михайло Саулович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: американський.

Скрипаль.

З міщанської родини. Батько, Ельман С., – учитель.

Народився 8 (20) січня 1891 р. в с. Тальному Уманського повіту Київської губернії Російської

імперії (нині – районний центр Черкаської області України).

Помер 5 квітня 1967 р. в м. Нью-Йорку (США). Похований на одному з місцевих цвинтарів.

Навчався в Петербурзькій консерваторії (1901-1904).

Гастролював країнами Європи і містами США, дав 5 концертів в «Карнегі-холл» (1936-1937).

Заснував струнний квартет (1926).

Виконував музичні твори Й. Баха, Л. Бетховена, Г. Венявського, Ф. Мендельсона, В. Моцарта, С.

Рахманінова, П. Чайковського, Ф. Шуберта.

Виконання відрізнялося віртуозністю, красою тону, масштабністю задумів; в інтерпретаціях

мініатюр застосовував оригінальні звукові фарби й особливі прийоми, домагаючись неймовірного

звучання.

Е. – автор п’єс для скрипки для фортепіано («Романс», «Гондола» і ін.), а також оперети. Йому

належить багато аранжувань, транскрипцій і перекладів, у т.ч. фортепіанних п’єс Л. Бетховена, а

також народних пісень.

У роки Другої світової війни Е. не раз виступав у військових шпиталях, побував у

Тихоокеанському регіоні й дав низку концертів для солдатів, відбували в район котрі бойових дій.

Свій останній концерт дав в «Карнегі-холлі» 17 січня 1967 р.

Про життя нашого земляка його батько написав книгу «Спогади батька Миші Ельмана» (1933).

В еміграції (1908), громадянство США (1923).

Нашому землякові Б. Мартін присвятив концерт для скрипки с оркестром, а Е. Ізаї – «Екстаз-

поему».

Серед друзів та близьких знайомих Е. – М. Альтшулер, М. Кшесинська, Е. Ізаї, А. Бродський, Е.

Броун, Ц. Кюї, Е. Карузо, М. Розен, П. де Сарасате, Л. Ауер, А. Фідельман та ін.


***

АКТУАЛЬНІСТЬ КЛАСИКИ,

з професійного кредо М. Ельмана

Класика завжди і скрізь актуальна.

СИЛА МИСТЕЦТВА, з спогадів М. Ельмана

Якось я запитав його (Крейслера Ф. – авт.): хто з скрипалів, ним чутих, справив на нього

найбільше враження? Крейслер відповів не замислюючись: Венявський! Він зі слізьми на очах

відразу став яскраво описувати його гру, причому так, що й на мої очі навернулися сльози.

Повернувшись додому, я заглянув до словника Грова й переконався, що Венявський помер, коли

Крейслерові виповнилося всього 5 років!


АКРОБАТ ПОЗИЦІЙ, з спогадів Л. Ауера

Мишу Ельмана я знайшов, так би мовити, безпосередньо на великій дорозі. Це було восени 1904

року під час однієї з моїх поїздок півднем Росії. Наскільки я пам’ятаю, я давав концерт в

Єлизаветграді. Приїхав увечері в день концерту, де на вокзалі мене зустрів мій адміністратор і

одним з моїх колишніх учнів Халов, котрі мешкали в цьому місті. Не встиг влаштуватися в готелі

й поговорити з моїми гостями, як до номеру увійшов лакей і доповів, що якась людина із

хлопчиком неодмінно бажають мене бачити. Я звик до подібних візитів з боку доморослих геніїв,

котрі підстерігали мене в кожному російському місті, де б я не зупинявся. Сильно стомившись з

дороги, я страждав від думки, що зараз доведеться підтримувати розмову з батьком чергового

генія… Становище погіршувалося тим, що наступного ранку я мав устигнути на десяту годину до

поїзда...

Через деякий час Халов повернувся й заявив своїм звичайним серйозним тоном:

– Професоре, вам би справді треба було послухати цього хлопчака.

Я попросив його повідомити Ельману, аби він привів до мене сина наступного ранку за годину до

мого від’їзду.

…Хлопчикові було на вигляд років одинадцять; він був дуже маленького зросту для своїх років і

із крихітними руками. Поки я укладав валізу, він грав... У важких пасажах бігав позиціями, мов

акробат сходам. Коли він скінчив, я вже знав, яким має бути моє рішення.…У принципі я завжди

був проти виступів «вундеркіндів». Проте в 1905 році, коли Ференц Вічей приїхав до Петербурга

на низку концертів і викликав небачений ентузіазм у Берліні й інших більших містах Німеччини, –

я був змушений змінити свій погляд.

…Тоді й вирішив випустити Мишу Ельмана – одних років з Вечеєм або, може бути, на рік

старшим за того, з дебютом у Берліні на наступну осінь, хоча, повторюю, це було всупереч моїм

власним переконанням, тому що я бажав, аби він цілком дозрів під моїм особистим

спостереженням.


У РОСІЇ МИ БІДУВАЛИ, з книги С. Ельмана «Спогади батька Миші Ельмана»

У Росії, коли були бідними, ми висвітлювали наші кімнати гасом і топили дровами та вугіллям. У

Петербурзі, коли обставини дозволили трохи більше комфорту, ми привчилися до більш сучасного

способу життя, і використовували винятково електрику для приготування їжі, освітлення й

опалення. Звідси зрозуміло, що, зштовхнувшись уперше із необхідністю користуватися газом, я з

великою ймовірністю повинен був помилитися...

ВІД АРМІЇ «ВІДМАЗАВ» МИКОЛА II, з статті Ю. Полторака «Сага про Бентвичів»

Марджарі, п’ята дитина Сузі й Герберта, можливо, найколоритніша в родині. Володарка чудових

блакитних очей, струнка, укутана в дороге манто з хутра, вона справляла незабутнє враження на

навколишніх. Марджарі Бентвіч навчалася грі на скрипці в найзнаменитіших викладачів і була

винятково талановитою.

А серед її шанувальників – один з видатних скрипалів-віртуозів ХХ-го століття – Миша Ельман,

звільнений від військової служби за прямою вказівкою Миколи II, котрий при цьому зазначив:

«Росія не бажає завдавати шкоди одному з своїх великих геніїв».


ГРАВ БЕЗКОШТОВНО, з нарису С. Дудакова «Етюди кохання і ненависті»

Видатна балерина Матильда Феліксівна Кшесинська, незважаючи на свою скандально відому

близькість до двору, залишалася людиною культурною і лояльною. Вона давала концерт у

Лондоні під акомпанемент Миші Ельмана. Юдофоби писали, що «корисливий» єврей зірвав

величезний грошовий куш.

Сама балерина писала, що він грав безкоштовно. Вона віддячила піаніста чудовим подарунком.

Але не тільки.

Репетируючи із Кшесинською, Миша звернувся до її чоловіка великого князя Андрія

Володимировича із проханням допомогти одержати дозвіл на поїздку до Петербурга, аби дати

кілька концертів на честь свого вчителя Леопольда Ауера. Кшесинська пояснює західному

читачеві своїх мемуарів: «Ельман емігрував з Росії й тому не мав права на в’їзд без особливого

дозволу».

Виступу Миші з величезним успіхом пройшли в Дворянських зборах, вони із професором Ауером

блискуче зіграли концерт для двох скрипок.

– Картина їхнього спільного виступу була дуже зворушливою, – писала Кшесинська.


НЕДОСЯЖНІСТЬ, з статті «Ельман Миша» на dic.academic.ru

Гра Ельмана відрізнялася глибоким, насиченим тоном – багато хто намагався його наслідувати,

однак вони ніколи не сягали висот оригіналу.


ЗІГРІВАЄ ТЕПЛОМ, з рецензії Д. Лафера «Мистецтво скрипки» Монсенжона»

Перша частина фільму, власне «Мистецтво скрипки», присвячена скрипалям. Вона відкривається

першою частиною концерту Мендельсона в колажному виконанні послідовно Давидом

Ойстрахом, Крістіаном Ферра, Натаном Мільштейном, Фріцем Крейслером, Яшею Хейфецом і, у

коді, – Михайлом Ельманом… Проводиться основна думка про те, що тоді, у золоту еру

скрипкового мистецтва, всі, хто її складав, були дуже різними. «Різними» саме в прочитанні

«різними особистостями». І це, мовляв, на жаль, – зникає або вже зникло в наші дні.

На мій погляд, однак, колажність інтерпретації трохи суперечить цій думці й по-справжньому

відрізнити з наведених вище артистів можна лише Крейслера та Ельмана. (Зрозуміло, я беру лише

наведений приклад музичного тексту).

…Молодший колега Крейслера Миша Ельман тривалий час разом з Хейфецем був зразком великої

російської скрипкової школи, яка зійшла на американську землю. Ельман зігріває весь фільм

теплотою й багатством не тільки свого знаменитого звуку, але й своєї натури. Прекрасно, що йому

відводиться не епізодична роль і у нас з’являється можливість почути й Ельмана-мініатюриста, й

Ельмана-віртуоза у великих формах.

…Імена Хассіда, Неві, Ельмана й багатьох інших скрипалів минулого століття маловідомі

музикантам нашого часу. Але я переконаний, що основна цінність і своєчасність цього фільму

саме в тому, щоб розбудити інтерес і підштовхнути молодих скрипалів до пошуку й максимально

близькому ознайомленню із творчістю великих і самобутніх колег.


АПЛОДУВАЛИ СТОЯЧИ, з замітки О. Бравади «Миша Ельман – скрипаль із Тального, перед

яким схиляли голову цар Росії й королева Англії»

Слава Миші Ельмана починалася ще тоді, коли п’ятирічний хлопчина з Тального дав свій перший

концерт в Одесі…

У 13 років він замінив на сцені в Санкт-Петербурзі «першого скрипаля Росії» Ауера, який перед

концертом захворів. Малий єврей захопив публіку віртуозним виконанням «Вічного руху»

Паганіні, а мелодії Мендельсона глядачі аплодисментами змусили його виконати шість разів на

біс!

1905 року Миша Ельман тріумфально дебютував у Лондоні з концертом Чайковського, а

наступного року Британія зустрічала його з концертом Брамса.

У 17-річному віці Миша вперше ступив з теплохода на землю США і дав сольний концерт у

знаменитому «Карнегі-холл». Того ж року здружився зі знаменитим Карузо – дружба почалася з

їхнього спільного концерту для родини британської королеви. Після того Карузо й Ельман разом

виступали в декількох містах США…

Останній найбільший концерт 70-річного Миші Ельмана відбувся у лондонській залі «Альберт-

холл», яку він любив понад усе. Глядачі стоячи аплодували старому скрипалеві, який віртуозно

виконав два концерти (Брамса і Мендельсона) підряд – таке було не під силу й молодим

музикантам!


ТЕ Ж САМЕ, з відповіді М. Ельмана репортерові

Розмовляючи з репортером, М. Ельман з посмішкою зазначив:

– Коли тринадцятилітнім хлопчиком я дебютував у Берліні, усі говорили: «Невже це не

виключення? У такому віці!»

Тепер, коли мені виповнилося сімдесят років, усе знову говорять те ж саме.


РАЗЮЧИЙ ЗБІГ, бувальщина

М. Ельман був присутній на концерті Ф. Крейслера в Чикаго, коли той на біс виконував

«Рондино» на тему Бетховена. За третього виконання теми Крейслер зненацька припинив грати. У

залі кілька секунд стояла напружена, гнітюча тиша.

Через кілька місяців М. Ельман виступав у Нью-Йорку, у Карнегі-холлі. Побачивши серед публіки

Крейслера, він вирішив зіграти на біс «Рондино» (до речі, присвячене Ельманові), проте дійшовши

до третього проведення теми... зупинився.

Пам’ять зрадила митцю в тому ж місці, на якому спіткнувся Крейслер.