ЗАЛОЗЕЦЬКИЙ Василь Дмитрович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: русино-російський.
Письменник, етнограф, священик, культурний діяч. Псевдоніми – Василій З., Панько з
Галичанова, Савчишин Федько; криптонім – В.Д.З; священицький сан – 1858 рік.
З родини священика. Син, Залозецький Р., – учений-нафтовик.
Народився 7 лютого 1833 р. в с. Погорілівці Заліщицького повіту Австро-Угорської імперії (нині
– Заставнівський район Чернівецької області України).
Помер 2 лютого 1915 р. в с. Гірному Австро-Угорської імперії (нині – Стрийський район
Львівської області України).
Навчався у Львівському і Віденському університетах.
Був парохом в Роздолі (з 1859), Коломиї (1867-1869), Гірному Австро-Угорщини (1909-1915).
Один з очільників боротьби за тверезий спосіб життя в краї.
Друкувався в газетах «Слово», «Пролом», часописах «Голос народний», «Бесіда», «Галицька
Русь», «Рідний аркуш», «Червона Русь», Галичанин».
Як літератор дебютував повістю «Не-Святоюрщина» (1862).
Потім настала черга оповідань «Сновида» (1867), «Річські гуцули» (1875), «Дідова скрипка»
(1878), «Пригоди російської молодиці» (1879), «Ростислав, родоначальник галицьких князів.
Історичне оповідання» (1892), «Донька пасічника», «Доля школяра», «Панько з Галичанова» (усі –
1894); повістей «Половецька молільниця» (1891), «Настя Чагровна», «Звоніміра. Картина з нашого
язичницького побуту», «Пригоди Мендля Зільбербуша».
Перу З. також належать дослідження «Про Бояна в «Слові про полк Ігорів», «Про Велеса,
язичницького бога» (обидва – 1901), «Половецька ера нашої історії», «Плач Ярославни і трилогія
російських язичницьких богів», «Російські язичницькі божества: Карна, Жля, Мара, Яга-пага»,
«Олег Святославич» (усі – 1908); статті «З теки російського священика», «Ярмарок в Кутах»,
«Нариси сільського життя».
За життя З. мав повне зібрання творів у трьох томах (1907-1909).
Серед друзів та близьких знайомих З. – С. Литвинович, Л. Данкевич, Р. Мох, А. Петрушевич, І.
Мордарович, Й. Заячкiвський, Й. Сембратович, М. Устинович, А. Струтинський та ін.
***
ВАЖЛИВІСТЬ ЗАПИЛЕНИХ ДЖЕРЕЛ
, з наукового кредо
В. Залозецького
Збиток народного життя поповнюється виключно давніми, запиленими джерелами.
ДВІ ФАТАЛЬНІ СИЛИ, з передмови В. Залозецького до повісті «Половецька молільниця»
Якщо якийсь кут Русі потребує історичної повісті, то саме наш Галич. ...Якщо ім’я тутешньої
російської людини не повинне бути тільки порожнім словом, то личить його оповістити відлунням
давніх, галасливих билин.
У виборі періоду у мені не виникало труднощів. Татарський період не спокушав, час польського
панування ...здатний навіяти на читача лише смуток.., а мені хотілося підбадьорити читача. Цьому
відповідав лише час Ярослава Осмомисла, час, на жаль, короткий, але світлий, час розквіту
Галича... В особі цього знаменитого староруського державного діяча втілювалися дві фатальні
сили в найкапітальніших рисах: одна піднесла Галич майже з нічого до апогею сили серед інших
російських земель, інша кинула його до пекла нескінченних лих.
Обдарований будівельник стародавніх червенських міст побудував своєю державною мудрістю
державу від Ряшева по Дунай; невірний чоловік і жалюгідний батько украй аморального сина,
залишив державу на здобич крамолі, що розтовстіла в сінях його бунтівного будинку. З особою
його в’яжуться дні слави, з пам’яттю його – дні приниження Галича.
Над останніми нехай ремствує російський історик; перо оповідача швидше зупиниться на перших.
Я не ставив за мету дати послідовний перелік подій правління Ярослава; я хотів дати єдино тобі, люб’язний читачу, вірну культурну картину тодішньої епохи.
НЕ ЛЮБИЛА Б – НЕ ТУЖИЛА Б, з повісті В. Залозецького «Половецька молільниця»
Коли побачу уранішнє сонце на горбах, дух мій підноситься. Коли опівдні буйним вітром, м’ятою,
волошкою і житом запахне наша земля, груди широко здіймаються; а зійде увечері сумний місяць,
ляжуть на луги нічні тіні, тихі, таємничі, роздольні, мені невисповідно млосно стає тоді.
Чим тужать груди мої? Чи не Руссю, чи не її запахом, тишею полів, шелестом її лісів, тривогою і
розкішшю її? Не любила б, не тужила б я...
СПОВІДУВАВ ВИСОКІ ЕТИЧНІ ІДЕАЛИ, з оцінки творчості В. Залозецького М. Філіпповим
У всіх творах Залозецького видно сильний, першокласний талант. Високі ж етичні ідеали,
заповідані ним майбутнім поколінням: людяність, глибина психологічного аналізу, світлий
струмінь найчистішого патріотизму без всякої домішки нетерпимості, вогненна життєрадісна
фантазія за строго обдуманої, гаряче відчутої, прекрасної й істинно художньої форми його мови,
роблять його твори не лише перлами місцевої провінційної літератури, маленького куточка
багатомільйонної Русі, але й складають один з багатоцінних внесків до спільноруської
літературної скарбниці.
ЗБИВСЯ НА ІДЕОЛОГІЧНІ МАНІВЦІ, з оцінки творчості В. Залозецького Л. Щербанюк
Він – приклад тих людей, котрі хоч і збились на ідеологічні манівці, проте не переставали любити
рідну землю і свій нарід.
МАЛОВІДОМИЙ ПРЕДСТАВНИК МОСКВОФІЛІВ, з розвідки М. Кочержук «Штрих до
портрету письменника отця Василя Залозецького»
Певний літературний доробок залишили по собі письменники «москвофіли», теж священики, чия
творчість неоднозначно оцінювалася сучасниками. Маловідомим представником цього напрямку
є греко-католицький священик о. Василь Залозецький.
...Відомо, що принаймні одна книга о. Залозецького побачила світ у Коломиї – це «Читанка для
руських людей про панську каву и про хлопську каву», видана у друкарні М. Білоуса 1874 р.
...В усіх його творах присутні моральність, любов до людей та рідної землі, проникливість та
почуття гумору. Письменник описує мальовничу надпрутську природу, яскраво змальовує
паломництво до Єрусалиму та звичаї монахів, але у відтворенні історичних подій допускає
помилки, не знається і в військовій амуніції.
Іван Франко у своїх літературознавчих статтях критикував письменників -»москвофілів», зокрема
і о. Василя Залозецького, творчість якого, як уважав, представляє мало інтересу.
Але серед сучасників мав він і прихильників, котрі вважали його великим повістярем. Зокрема,
1891 р. поважний німецький журнал «Illustrierte Zeitung» (Лейпциг) помістив портрет та життєпис
письменника і похвальну оцінку творів; відомо також, що за свої повісті отримував премії від
Петербурзької Академії Наук.
НІЯКОГО ЗНАЧЕННЯ, з статті «Південноросійська література» в словнику Брокгауза і Ефрона
Ще менше інтересу представляє Василь Залозецький, автор археологічних і історичних оповідань
з минулого Галіції, наслідуючий Марлінському і Загоскіну. Молоді «радикальні москвофіли»
намагаються, не завжди вдало, писати російською літературною мовою: їх белетристи ...не
створили донині нічого такого, що можна було б назвати внеском до російської літератури; для
південно-російської їх вправи також не мають ніякого значення.
ВІДОМИЙ В ТІСНОМУ КОЛІ, з статті О. Мончаловського «Літературне і політичне
українофільство»
Изъ письма г. Драгомірецкаго можно вывести заключеніе, будто гг. галицкіе «великороссы»
создали какую-то свою культуру. Не можемъ позавидовать великороссамъ по поводу пріобрЪтенія
такой культуры ...
За полстолЪтіе существованія его партіи г. Драгомірецкій могъ назвать только 12 дЪятелей, и то
дЪятелей прежняго времени, изъ молодыхъ же не назвалъ ни одного. Изъ нихъ Головацкій,
Наумовичъ, Зубрицкій, Хилякъ и Николай Устіановичъ умерли; Добрянскій, ДЪдицкій и
Гушалевичъ – инвалиды; Петрушевичъ – историкъ въ средневЪковомъ духЪ, безъ всякаго
значенія въ научномъ мірЪ; Свистунъ – партійный публицистъ, но отнюдь не ученый;
Шараневичъ и Залозецькій пользуются извЪстностью лишь въ тЪсномъ кругу своей партіи, Эта
семерка оставшихся въ живыхъ «великорусскихъ» дЪятелей въ ГаличинЪ въ общей сложности
имЪетъ около 500 лЪтъ жизни – цифра внушительная и показывающая, что ихъ дЪятельность
осталась позади. ЗамЪстителей себЪ они не оставили. Если и найдется нЪсколько молодыхъ ихъ
послЪдователей, то они рЪшительно не стоютъ даже и того, что стоютъ вышепомянутые
инвалиды. Нужно быть оптимистомъ, подобно г. Драгомірецкому, чтобы такъ возвеличивать
своихъ «дЪятелей». НЪкоторые изъ этихъ «дЪятелей» создали миніатюрную и въ то же время
довольно странную литературу, которую г. Пьгпинъ окрестилъ «особой русской литературой». Но
въ наши дни въ ГаличинЪ уже некому создавать и подобную «великорусскую» литературу;
поэтому «Галичанинъ», «Русская БесЪда» и другія изданія этого направленія живутъ почти
исключительно перепечатками русскихъ авторовъ.
ПЛЮС ЗАКОРДОННА ПОПУЛЯРНІСТЬ, з статті М. Водовозова «Російські письменника
австрійської Галіції»
Слід визнати, що письменникові вдався цілком його намір. У основу повісті («Половецька
молільниця» – авт.) покладений відомий історичний факт: кохання князя Галицького Ярослава
Осмомисла, про якого так захоплено говорив співак «Слова про полк Ігорів», до Насті Чагрової.
Заради неї Ярослав залишає дружину Ольгу Юріївну, доньку засновника Москви Юрія
Долгорукого, від якої у нього був безпутний син Володимир і донька Єфросина– прославлена
Ярославна з «Слова про полк Ігорів»: галицькі бояри, незадоволені самовладним правлінням
Ярослава, влаштовують змову і примушують князя повернутися до дружини, а Настю спалюють
на багатті, як чарівницю. Повість «Половецька молільниця» свідчить про велике літературне
дарування автора. Дещо архаїзована мова додає твору особливої виразності.
... Друга історична повість В. Залозецького «Звоніміра» відноситься до язичницьких часів ще до
Київської Русі. Вона не так вдалася авторові, як перша. Недостатньо мотивований і кінець її, коли
Звоніміра сама кидається в багаття і згорає в ньому.
Третя повість «Євфімія Володарівна» воскрешає часи Перемишльського князя Володаря (1124-
1145). У ній добре змальовані польсько-російські відносини на самому початку виникнення
Перемишльського князівства, дані прекрасні описи староруських обрядів і марновірств.
Твори В. Д. Залозецького здобули популярність не лише в Галіції, але й за її кордонами.
АКТИВНИЙ МІСІОНЕР, з дослідження В. Бойцана «Просвітницька діяльність греко-
католицьких священиків на Прикарпатті в ХІХ ст.»
Беззаперечним є внесок греко-католицького духовенства в антиалкогольну пропаганду протягом
ХІХ століття.
Початковий етап руху припадає на 40-і роки, коли на заклик кардинала М. Левицького по всій
території Галичини засновуються братства тверезості. Про ефективність їх діяльності свідчить той
факт, що в Рогатинському повіті на кінець червня 1845 року до братств тверезості належали 11.342
члени.
В наступні десятиліття відбувається згортання цього руху, проте в останній чверті століття він
розгорається з новою силою. І знову на перші ролі виходить духовенство.
Серед форм антиалкогольного руху набувають популярності місіонерські поїздки, в яких особливо
активними учасниками були Василь Залозецький, який став засновником і нових братств
тверезості, Антін Струтинський, Йосафат Кобринський, Филимон Огоновський, Володимир Паук,
Ілля Мардарович та Рудольф Мох. Діяльність вищеназваних активістів та інших діячів
священицького сану призвела до того, що в 1888 році в калуському повіті у 29 парохіях існувало
28 братств тверезості, а в рогатинському на 29 парохій – 21 братство.
ЗАФІКСУВАВ ЖИТТЄВУ БУДЕННІСТЬ, з статті В. Жаворонкової-Дутки «Косівська ткацька
школа: проблеми збереження та розвитку традицій»
З розвитком капіталістичних відносин від сільського домашнього ткацтва поступово
відокремилось ткацтво як ремесло. Воно перестало бути виробництвом для власних потреб і
почало приймати форму виробництва на збут. В кожному селі Косівщини поступово стають
знаними цілі родини майстрів, що спеціалізуються на виготовленні тканин певного типу на
замовлення.
Дослідник В. Залозецький, описуючи побут населення с. Річки Косівського повіту, зауважує, що
тут кожна жінка-ткаля, кожен чоловік-бондар. Таких, що того не вміють, не вважають
повноцінними членами громади.
Він же описує, що цілі села славились ткацькими виробами: Брустори і Яворів – доморобними
сукнами, Тюдів і Річка – запасками і поясами, Косів – полотнами, скатерками, рушниками та
веретами.
...Ознаки збереглися в художніх тканинах і до сьогодні, характеризуючи локальні особливості
місцевого ткацтва.
