КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Зелинский Фаддей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ЗЕЛІНСЬКИЙ Фадей (Тадеуш) Францевич


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-польський.

Археолог, філолог, перекладач.

З міщанської сім’ї.

Народився 2 (14) вересня 1859 р. в с. Скрипчинцях Канівського повіту Київської губернії

Російської імперії (нині – Корсунь-Шевченківський район Черкаської області України).

Помер 5 квітня (8 травня?) 1944 р. в с. Унтершондорфі Верхньої Баварії (Німеччина).

Закінчив петербурзьке училище св. Ганни (1869-1876), Лейпцігський університет (1877-1880).

Працював викладачем Петербурзького (1887-1922), Варшавського (1922-1939) університетів.

Член-кореспондент імператорської Академії наук (1893).

Член Польської Академії наук.

Почесний член Московського університету (1909).

Почесний академік Російської академії наук (1916).

Лауреат Пушкінської премії (1919).

Друкувався в журналах «Вісник Європи», «Російська думка», «Аполлон», «Світ Божий», «Вісник

всесвітньої історії».

Як вчений дебютував дослідженням «Історія Другої Пунічної війни» (1880).

Потім настала черга наступних доробків: «Цицерон в історії європейської культури», «Закон

хронологічної несумісності і композиція «Іліади» (обидва – 1896), «Стародавній світ і ми» (1903),

«З життя ідей» (1905), «Суперники християнства» (1907), «Вступ до книги «Софокл. Драми»

(1914–1915), «Давньогрецька релігія» (1918), «Давньогрецька література епохи незалежності»

(1919-1920), «Релігія еллінізму», «Кам’яна нива» (обидва – 1922).

Перекладав Овідія, Софокла, Цицерона.

Видна статура нашого земляка привертала увагу митців. Ще в 60-і роки минулого століття у

вірменській церкві Львова можна було побачити фреску з зображенням Св. Петра, моделлю для

якої був З.

Що стосується особистого життя, то простим воно не було. В 4-річному віці З. втратив матір, а в

14-річному – і батька. Після захисту ним магістерської дисертації за кордоном, в Росії її не

визнали; довелося захищати ту вдруге. А про докторську в Петербурзі ніхто й слухати не захотів: її блискучий захист стався в Дерпті (1883).

В СРСР зазнали репресій його друга дружина, позашлюбний син, а чоловік старшої доньки і двоє

їхніх дітей щезли в сталінських концтаборах.

З. присвятила вірша «Пам’яті професора Тадеуша Зелінського» польська поетеса Х. Морткович-

Олчакова

Нині до спадщини нашого земляка повертаються видавці: ось і в Києві «Сінто» видрукував

«Давньогрецьку релігію» (1993).

Серед друзів та близьких знайомих З. – М. Стасюлевич, І. Анненський, О. Ріббек, О. Блок, А.

Білий, А. Луначарський, О. Веселовський, А. Венгеров, М. Сабашніков, В. Іванов, М. Лемке, П.

Вейнберг та ін.


***

ВІДОМЕ... НЕВІДОМЕ

, з наукового кредо Ф. Зелінського

Серед всіх так званих «язичницьких» релігій немає жодної, яка була б нашій інтелігенції в один і

той же час і так добре відома і так глибоко невідома, як старогрецька.


СИЛА І СЛАБКІСТЬ, з книги Ф. Зелінського «Давньогрецька релігія»

1. Як відомо, …вивчення грецької міфології стало обов’язковим предметом нескладної освіти

нечисленної російської інтелігенції, і коротке грецьке керівництво Аполлодора стало першою

грекомовною книгою, перекладеною і надрукованою російською за наказом самого імператора

Петра I. Звідси популярність грецьких богів – правда, за традицією того ж французького

класицизму, більш в їх латинських найменуваннях. Вони витіснили з свідомості людей

християнських святих; і віруючий інтелігент, для якого і св. Пантелеймон, і св. великомучениця

Варвара, і навіть сам св. Микола Чудотворець були лише простими, хоч і вимовлюваними з

священним трепетом, іменами...

…Без сумніву; тільки чи правильно? Ось запитання. І відповісти на нього доводиться: ні, безумовно неправильно. Саме популярність грецької міфології стояла на сильній заваді

розумінню грецької релігії: вона була однією з головних причин того, що грецьку релігію як таку

відмовлялися сприймати серйозно.

Невиправний волоцюга Юпітер, ревнива і сварлива Юнона, злодійкуватий Меркурій, кокетлива

Венера, схильний до випивки Вакх – схаменіться, яка ж це релігія! Це, повторюю, осад однієї

епохи, епохи французького класицизму.

2. Де ж ми її знайдемо, цю «сутність» грецької релігії? Відповісти не просто; і саме в цій не

простості полягає внутрішня причина того незнайомства європейської інтелігенції з грецькою

релігією, про яку була мова вище.

Де знайдемо ми суть християнства? – в Євангелії. Суть іудаїзму? – В Торі і пророках. Суть

ісламу? – В Корані. Все це – канонічні книги, кожен рядок яких характерний і обов’язковий для

прихильників відповідних релігій. Існують вони завдяки наявності засновника релігії і могутнього

духівництва, яке оберігає (дійсну чи уявну) чистоту його учення від сторонніх вторгнень.

Ні того, ні іншого в старогрецькій релігії не було – в цьому її сила, в цьому і її слабкість. Саме

поняття «канону» було …органічно осоружно волелюбному духу елліна. Абсолютно правильно

отці церкви називали еллінізм «батьком всієї єресі»; слово «єресь» означає «вибір», а право

вибору було для елліна невід’ємною ознакою розумової свободи.

...Читача не здивувало, що я звертаюся не просто до інтелігента, а саме до інтелігента віруючого –

розумом, серцем, спогадом, все одно? Дійсно, як це не дивно, але мені довелося вперше

сформулювати правило, яке швидко, сподіваюся, стане трюїзмом: «Як не може зрозуміти

грецького мистецтва людина, позбавлена художнього відчуття, так не зрозуміє і грецької релігії

той, в кому релігійне відчуття відсутнє».

Отже, читачу, ми умовилися. Запаліть у вашому серці яскравий світоч релігійного відчуття і

залиште удома тьмяний ліхтар конфесіоналізму; тоді величавий храм грецької релігії

продемонструє вам свої дива.


ТАК БУЛО, ТАК БУДЕ , з статті Ф. Зелінського «Ідея морального виправдання»

Бажання новизни примушує людей від здорового звертатися до хворобливого і вимученого, від

простого до хитромудрого, від ясного до туманного; все добре, аби воно було новим або,

принаймні, здавалося таким. Прийде час – і це нове стане старим, заяложеним, вульгарним і

піддасться подвійному осуду, і за хворобливість, і за вульгарність; і те забуте старе воскресне і

знайде собі захоплених поклонників. Так було, так буде завжди.


МОЛИСЯ, АЛЕ Й РУКАМИ ВОРУШИ, античні прислів’я і приказки, перекладені Ф.

Зелінським

Вдруге діти – люди похилого віку.

Випив вино – випий і дріжджі.

Від диму біг, у вогонь потрапив.

Живемо не як хочеться, а як можеться..

Молися Афіні, але й руками воруши.

Не поміститься дельфін у вмивальному тазі.

Не ятри горя, яке вгамувалося.

Пологами мучилася гора – народила мишу.

Початок – половина цілого.

Праця ніяка не ганебна, ганебне лише неробство.

Стара лисиця в капкан не попадеться.

У паскудного ворона – паскудне і яйце.

Цвяхом цвях вибиваєш.

Якщо народ голодує – і рак у народу в пошані.


ОСТАННЯ ЗУСТРІЧ, зі спогадів С. Червінської

Отже, настав день від’їзду. Проводжав нас Фадей Францевич. Спочатку нам сказали, що повезуть

пасажирським потягом в дитячому вагоні, чому ми всі зраділи, оскільки їхати треба було добу, проте виявилося, що потяг наш комусь знадобився і нас посадили в звичайний товарний (здається, його називали тоді «Максим Горький», без будь яких зручностей, навіть найелементарніших).

«Потяг» рушив, і мені запам’ятався на все життя цей момент – Фадей Францевич йшов пероном і

гірко-гірко плакав. Виявилось, що це, дійсно, було останнє наша зустріч...


СЛОВ’ЯНАМ ПОТРІБЕН ВЛАСНИЙ РЕНЕССАНС, з статті О. Лук’янченка «Вертикаль

життя Фадея Зелінського»

Ф. Ф. Зелінський ...після 1922 року зникає з культурного горизонту Росії, яка стала Союзом

Радянських Соціалістичних Республік. Коротка літературна енциклопедія з кожним новим

виданням відводить тексту під ім’ям Ф. Ф. Зелінського все менше, а Велика радянська – і зовсім

про нього умовчує.

Чому так відбулося, чим викликана смуга забуття?

Причина… полягала в тому, що з 1922 року Ф. Ф. Зелінський перестав бути російським ученим, оскільки на запрошення Варшавського університету переїхав в незалежну Польщу.

Факт еміграції, за ідеологічними нормами того часу, вважався прикметою політичної

неблагонадійності й робив Зелінського чужим «молодій республіці Рад».

...Античний світ впав під натиском варварів, що на тисячоліття занурило Європу в морок

середньовіччя. Переживши епоху Відродження, західноєвропейські нації, запліднені тим же

античним сім’ям, повернулися до спільного культурного коріння і подолали ступінь варварства.

Росія ж й інші слов’янські нації цього благотворного впливу не випробували. Щоб повернути їх в

лоно європейської цивілізації, необхідний слов’янський Ренесанс.

Досягненню саме цієї мети були присвячені «праці і дні» Фадея Зелінського.

Два основні напрями вели до неї. По-перше, класична освіта, що закладає загальний фундамент

формування європейської свідомості.

По-друге, просвітницька діяльність, яка вводить в повсякденний культурний ужиток високі зразки

античності, і, в першу чергу, античну літературу. Ці два напрями і визначили зміст педагогічної, наукової, літературної і популяризаторської роботи Ф. Ф. Зелінського.


НАСИЛУ ПЕРЕСУВАВСЯ, з листа К. Зелінської А. Зелінській від 26 вересня 1958 р.


Дорога Аріадно! Мені переслали твій лист, який ти написала в надії знайти сліди свого батька.

Він помер 8 травня 1944 року, йому було 84 роки...

Останні роки він провів тут, в с. Шондорф, Верхня Баварія. Він прибув сюди в листопаді 1939 р.

після першого розгрому Варшави разом з своєю донькою Веронікою, своєю вірною супутницею.

Вона завжди зворушливо піклувалася про нього і усюди його супроводжувала...

Після взяття Варшави вони обидва провели дуже важкий час. Їхня квартира згоріла, як майже і

весь Варшавський університет, і у зв’язку з цими потрясіннями його спіткав удар, так що він ледве

міг пересуватися, а Вероніка вже давно страждала хворобою серця.

На щастя, вдалося одержати, завдяки нашому сприянню, дозвіл приїхати до нас і нам вдалося їх

порівняно добре влаштувати. Він був радий бути з нами, проте дуже страждав від тяжкої долі, котра спіткала його батьківщину. Після удару він порівняно облямувався, міг пересуватися, хоч і

насилу.

Духовні його здібності не постраждали. Він досконало володів багатьма європейськими мовами, знав напам’ять великі твори світової літератури і незадовго до смерті закінчив шеститомну працю

своєї «Історії релігії».