КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Лотяну Эмиль [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ЛОТЯНУ Еміль Володимирович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-молдаво-радянський.

Кінорежисер, сценарист, актор, письменник, композитор.

З селянської родини.

Народився 6 листопада 1936 р. в с. Сокирянах Північної Буковини (нині – адміністративний центр

однойменного району Чернівецької області України).

Помер 18 квітня 2003 р. в м. Москві (нині – столиця РФ). Похований на Ваганьківському

цвинтарі.

Навчався в школі-студії ім. В. Немировича-Данченка при МХАТі (1953-1955), закінчив

режисерський факультет московського ВДІКа (1962).

Працював на кіностудіях «Молдова-фільм» (1963-1973), «Мосфільм» (1973-1989), «Молдова-

фільм» (1989-1991).

Заслужений діяч мистецтв Молдавської РСР (1969).

Народний артист Росії (1980).

Володар призу «За внесок в світовий кінематограф» (1999).

Як актор дебютував у фільмі «Шкаралупа» (1993).

Як режисер дебютував на студії «Молдова-фільм» стрічкою «Чекайте нас на світанку» (1963).

Потім настала черга картин «Червоні галявини» (1966), «Ця миттєвість» 1969), «Лаутари» (1972),

«Табір іде в піднебесся» (1976), «Мій ласкавий і ніжний звір» (1978), «Ганна Павлова» (1983),

«Лучаферул» (1987).

Всі перераховані фільми наш земляк знімав за власними сценаріями. Він також автор сценарію

стрічки «Удвох на межі часу» (1989).

Поставник спектаклю «Пристрасті за Антошею» у МХАТі ім. М. Горького (1998).

Доробки Л. відрізняються музикальністю, поетичністю й афористичністю. Його називають

вулканом, російським Еміром Кустурицею, непоправним романтиком.

Його фільми «Лаутари» і «Мій ласкавий і ніжний звір» отримали Спеціальний приз «Срібна

мушля» і Гран-прі «Золота мушля» відповідно на ХХ й ХХIV кінофестивалях в м. Сан-Себастьян

(Іспанія).

Його доробки довгий час були лідерами кінопрокату в СРСР.

Л. також – автор кількох поетичних збірок, збірки оповідань, трьох короткометражних ігрових, чотирьох документальних фільмів, однієї телероботи.

Вів педагогічну діяльність.

Іменем нашого земляка названа вулиця в м. Кишинів (Молдова).

Вечір пам’яті Л. у Москві організували Центральний будинок працівників мистецтв, посольство

Республіки Молдова в Росії, Студія «С.С.С.Р» (2006).

Серед друзів та близьких знайомих Л. – Г. Рошаль, С, Параджанов, Ю. Іллінський, В. Харченко, Ю. Геніка, М. Хуцієв, Е. Климов, С. Тома, М. Кодряну, В. Топорков, Є. Дога, В. Бабушкін, Є.

Некрасов, К. Лавров, І. Дмитрієв, О. Янковський, Г. Бєляєва та ін.


***

БРАТИ-БЛИЗНЮКИ

, з професійного кредо Е. Лотяну

У нас із глядачем дуже багато точок дотику. Я завжди намагаюся затягнути глядача у свій світ, у

свято моїх картин.


«Є ДВІ ПАРТІЇ ПОРЯДНІ ЛЮДИ І МЕРЗОТНИКИ», з інтерв’ю Е. Лотяну О. Щуплову

«Посередник між богом і акторами»

– Якось ви сказали, що композитор – це посередник між Богом і людьми. Хто ж у такому випадку

кінорежисер?

– Кінорежисер – посередник між Богом і всіма, хто бере участь у створенні фільму. Божественний

початок присутній в кожному з нас, але входження в нього – декілька годин.

…Нас захопив потік комерційного продукту. Я належу до покоління, яке було виховане

майстрами, для кого кіномистецтво було процесом такого самісінького, як будівництво храму, екран був вівтарем. Я дивився й думав: «Яка це велика область, де зібралося так багато

талановитих людей!». Не в ім’я зарплати, матеріальних або низинних інтересів. Ні, це було

поєднання таланту й самопожертви. І це було умовою існування, життя кіно, до якого я був

причетний.

Зазвичай питання переді мною поставало так: з якого матеріалу будемо ліпити образ? Моє гасло:

«Головних ролей багато!». Якщо тебе бачать на екрані хоча б п’ять або десять секунд – ти

головний герой цих п’яти секунд! І ніхто тебе не замінить. Класичний приклад – білий офіцер в

«Чапаєві», той, що йде із сигарою в зубах на червоні кулемети, на Петьку й Анку. Ми бачимо його

протягом секунд – проте він не забувається...

– Як ви шукаєте акторів для своїх фільмів?

– Це процес тотального шпигунства. Закидаєш величезний ятір й починаєш вигрібати. Паралельно

йде вивчення кожної «пійманої» особистості. І, звичайно ж, працюють натренована інтуїція, нюх.

– Рядовий глядач вважає, що шлях акторок і акторів на екран проходить через постіль режисера.

Це так?

– Останнім часом екран і естраду заполонив потік шушвалі. Те, про що ви говорите, стосується

здичавілої периферії мистецтва. Навіть не мистецтва, а масової культури. Створюється товар

тимчасового користування, преса обслуговує цей процес.

– Як ви ставитеся до партій?

– Я ділю світ тільки на дві партії – порядні люди й мерзотники. Всі інші партії – похідні від цих

категорій.

– Ви зв’язуєте свої надії з кимсь із політиків?

– Ви помітили, що на пострадянському просторі з’явилися політики нової формації, начебто б

повні найясніших ідей. Але при них пограбували країну…


ВИТРИМУВАЛИ НЕ ВСІ, зі спогадів С. Томи

Він сам був занурений повністю в те, що відбувалося в даний конкретний момент майданчику, я

вже не говорю про матеріал.

Він вимагав нещадно цього й від оточуючих людей, і я хочу сказати, що не всі витримували й

дуже багато хто полишав зйомки.

Здавалося, ти граєш на межі своїх можливостей, але тільки він знав, де перебуває ця межа.

В його грудях знаходилася кульова блискавка. І він згорів внаслідок того, що не мав змоги

реалізувати себе до кінця.


ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ БУВ БЕЗ РОБОТИ, зі спогадів Є. Доги

Еміль Лотяну – величенний вулкан, котрий має потужну енергетику. Він був незалежною

людиною, безкомпромісним.

Завжди ходив дуже динамічно, швидко, розстебнутий плащ обов’язково, щоб не було тісно його

внутрішньому світові; потрібно було одяг розстебнути, аби звідси вискочив цей духовний

потенціал.

Знімав тільки те, що хотів сам, жодного фільму – на замовлення. Можливо, тому майже 20 років

режисер був без роботи.

…Наймиліша справа – кліше: штампується, іде – і ніяких проблем. А як тільки з’являється нова

формула, починаються проблеми. А він був формулою новою, формулою нерозшифрованою, непрочитаною…


ОСТАННІЙ ПОЕТ КІНО, зі спогадів Г. Бєляєвої

Він зі мною теж розмовляв. У мене теж повинна була бути роль. Але справа не в цьому.

Фільми, такі як у Лотяну, зараз не знімають. Це був видатний режисер, я б навіть сказала, останній

поет нашого вітчизняного кіно.

Він хворів, виявляється, дуже довго, але цього навіть сам не знав. Я хочу сказати, що він не помер, а саме пішов. Він буде жити у своїх фільмах.


МЕЦЕНАТІВ НЕ ЗНАЙШОВ, з розвідки О. Рогаткіна «Друзі проводжають Еміля Лотяну»

З 1993 року Лотяну не зняв жодної картини. Скаржився на відсутність у країні меценатів, здатних

вкладати гроші в ліричне кіно.

Намагався взятися за постановку фільму про Пушкіна – не вийшло.

Хотів повернутися до циганської тематики й зробити кіно про ресторанних музикантів. Не встиг...


ЙОГО СМЕРТЬ ПРОЙШЛА МАЙЖЕ НЕПОМІЧЕНОЮ, з статті В. Портникова «Квітень.

Лотяну»

Смерть кінорежисера Еміля Лотяну пройшла майже непоміченою на тлі неочікуваного вбивства в

Москві Сергія Юшенкова. Мистецтво завжди поступається в новинах політиці, тут вже нічого не

вдієш. Ситуація може змінитися тільки тоді, коли політика не буде асоціюватися із вбивствами і

поневіряннями і взагалі не визначати так сильно життя людини в нашому суспільстві, своїм

тягарем на людину не тиснути...

А між тим для мене Лотяну – це ще один спогад про втрачений нами український поетичний

кінематограф, особливо проникливу романтизацію плівки і життя, яку вдалося відтворити тільки

один раз і тільки на кілька років.

Звичайно, таке мистецтво створюється особистостями. Однак чи не є важливим те, що свій світ

поетичного кінематографа, світ, дуже наближений до українського, створив митець з сусідньої

країни – близької до нас і географічно, і цивілізаційно. І ось що цікаво – з мовної, типажної точки

зору цей світ був, звичайно, не українським, а молдавським і – ширше кажучи – румунським.

Однак румунський кінематограф не знав «поетичної» традиції, розвивався за зовсім іншими

законами, наближеними до традицій європейського кіно. І зовсім інакше, відмінно від новаторства

українського поетичного кіно і світу, створеного Емілем Лотяну, розвивався російський

кінематограф, який дав молдавському митцю і освіту, і школу, і славу. Проте Лотяну вдалося

школу переосмислити і заради слави творчої манери не змінити. От що цікаво – коли він почав

знімати стрічки на російському матеріалі – досвід, якого немає в української гілки поетичного

кінематографа – вони виявилися такими ж переповненими поезією, як туманом над озером – озеро

ще вгадується, однак скоріш не за контурами, а за ледве чутною мелодією десь за горами...

Для фільму Лотяну «Мій ласкавий і ніжний звір», стрічки аристократичної, здавалося б, напрочуд

російської, ба більше – класично-російської – молдавський композитор Євген Дога написав

знамениту мелодію, яка й досі існує незалежно від стрічки. Коли я дивився фільм, здавалося, що

ця мелодія неймовірно пасує до вишуканої елегантності і тонких почуттів російських акторів.

Аж потім, з роками, я зрозумів, що це був справжній гімн вже залишеному в історії поетичному

кінематографу моїх країв, що ця музика могла лунати і над молдавськими хуторами, і над

українськими селами – пронизливо й втомлено, як згадка про тих, хто вмів дивитися на свій

позбавлений салонності, загублений і майже позабутий світ захопленими дитячими очима...


НАЦІОНАЛЬНА ГАНЬБА МОЛДОВИ, з кореспонденції О. Косих і В. Соболя «Президент

незадоволений роботою низки чиновників»

Національною ганьбою назвав сьогодні (11.08.2006 – авт.) президент Володимир Воронін стан, у

якому перебуває місце поховання відомого режисера Еміля Лотяну. А щоб міністрам стало

зрозуміліше, за що їм вимовляють, глава держави продемонстрував фото з місця московського

поховання.

–У нас є посольство, посланники. У нас є міністр культури, багато різних персон у керівництві

країни й ніхто з них не зробив нічого, не відкрили рота, аби залучити нашу увагу до цієї ситуації, –

підкреслив В. Воронін.

За 15 хвилин він пішов, залишивши міністрам завдання: знайти винного й створити творчу групу, яка займеться підготовкою до спорудженням відповідного монумента.