КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Тучкевич Владимир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ТУЧКЕВИЧ Володимир Максимович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Фізик. Один з фундаторів силової напівпровідникової промисловості на теренах СРСР. У фізиці

існує науковий термін «тиристор Тучкевича».

З міщанської родини. Батько, Тучкевич М., – учитель.

Народився 16 (29) грудня 1904 р. в с. Яноуци Австро-Угорської імперії (нині – с. Іванівці

Кельменецького району Чернівецької області України).

Помер в 1997 р. в м. Санкт-Петербурзі (РФ).

Закінчив Київський університет (1928).

Працював науковим співробітником Українського метеорологічного і Всеукраїнського

рентгенологічного інститутів (1931-1935), Ленінградського рентгенівського інституту (1935-1936), науковим співробітником (1936-1969), директором (1969-1987) Ленінградського фізико-технічного

інституту.

Академік академії наук СРСР (1970).

Лауреат Державної премії СРСР (1942).

Лауреат Ленінської премії (1966).

Герой Соціалістичної Праці (1984).

Спеціалізувався з проблем фізики напівпровідників і створення напівпровідникових приладів,

досліджував кінетику і властивості місткостей мідно-закисних, селенових і сірчисто-мідних

випрямлячів; генерацію і рекомбінацію електронів і дірок в германії, легованому різноманітними

домішками.

Одержав чисті монокристали Ge; створив площинні транзистори і діоди; створив дозиметр

рентгенівського випромінювання; дифузні керовані вентилі (тиристори), лавинні керовані і

некеровані вентилі.

Спільно з іншими заклав основи виробництва силових напівпровідникових вентилів і випрямних

агрегатів на їх основі; брав участь в розробці системи розмагнічування кораблів.

Головний корпус фізико-технічного інституту Російської АН прикрашає меморіальна дошка Т.

(2003). На ній написано «У цьому приміщенні з 1936 по 1937 рр. працював видатний російський

учений, Герой Соціалістичної Праці Володимир Максимович Тучкевич».

Серед друзів та близьких знайомих Т. – І. Курчатов, Ж. Алфьоров, А. Олександров, А. Іоффе, Б.

Вул, С. Калашников, Д. Наслєдов, Д. Алхазов, І. Меркулов, Б. Захарченя, В. Регель, А. Фурсенко, Ю. Шмарцев, Р. Сейсян, В. Голубєв та ін.


***

ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД,

з творчого кредо В. Тучкевича

Я маю здоровий глузд і можу логічно мислити. Це дозволяє мені розбиратися в питаннях нелише

фізики, а й інших наук.


ПОХМУРЕ ВРАЖЕННЯ, з статті В. Тучкевича Відрядження із спецзавданням

На одній із зупинок до нас в купе зайшов добродій в брудному ватнику, ватяних штанях і

відрекомендувався як льотчик-винищувач, щойно достроково випущений з концтабору, де

відбував 10-річний термін за порушення дисципліни під час війни з Фінляндією. Він їхав до

Мурманська, щоб знову поступити в армію і захищати Батьківщину.

Його розповідь про життя в концтаборах, повз які ми проїздили, справив на мене дуже похмуре

враження.


ТРАНЗИСТОР ДЛЯ БЕРІЇ, зі спогадів В. Каспаровича

На четвертому курсі я проходив переддипломну практику у фізико-технічному інституті АН СРСР

... під керівництвом тоді доцента Володимира Максимовича Тучкевича. Він займався

дослідженням твердих, як тоді називали, випрямлячів, і я підключився до цього. Робота в

лабораторії мене дуже захоплювала, я залучився до дивовижного, цікавого світу знань, до

обстановки творчого доброзичливого колективу. Володимир Максимович приділяв мені велику

увагу, багато чому навчив і в той же час не утрудняв моєї самостійності.

Коли підійшов термін захисту диплома, у мене по суті все було готове. Захист призначили на 28

червня 1941 року. І ось по радіо оголошують – німецькі літаки бомбардують низку наших міст,

почалася війна.

...Перед групою, керованою В. М. Тучкевичем, в яку увійшов і я, стояло завдання одержати

монокристали германію, а потім так звані Р-n переходи в них. Такі переходи, які є контактами

діркового (Р) і електронного (n) напівпровідника в одному монокристалі, мали чудові властивості і

були основою ряду напівпровідникових приладів ( випрямлячів, транзисторів, фотоелементів).

Монокристали германію були одержані в достатніх для експериментів кількостях в галузевому

НДІ. Але над отриманням Р-n переходів належало ґрунтовно потрудитися. Лабораторія Тучкевича

працювала відразу в декількох напрямах.

...Як тільки ми стали одержувати хороші Р-n переходи на германії, Тучкевич вирішив за необхідне

«оформити» їх у вигляді приладів і виготовити перший в Союзі транзисторний приймач.

Передбачалося зробити два приймачі – один для Р. М. Маленкова, інший – для Л. П. Берія.


УРЯДОВЕ ЗАВДАННЯ, зі спогадів О. Ліверовської «Мій Фізтех»

Тучкевич зібрав групу людей, куди включив і мене, молодого старшого лаборанта. Відповідно до

рівня нашої секретності ми знали, що «виконуємо урядове завдання». І розвернулася велика кухня.

Я приносила з майстерні механіка Чайки германієві шайби необхідної орієнтації. Ми їх

шліфували, полірували і потім наносили шар індію. Заготовки поміщали в печі, де вони

витримувалися за певної температури. На цьому наша робота закінчувалася. Дослідженням

одержаних приладів займалася інша група.

Масштаби нашого виробництва були чималі. Про відсоток браку навіть не думали. Вдалими

виявлялися лише окремі екземпляри.

Після закінчення роботи ми одержали винагороду. Тільки грошову. Ніколи потім я не одержувала

стільки грошей відразу. Я купила собі тристулкову платтяну шафу і тумбочку.


РАНКОВИЙ КОНЬЯК, з статті М. Абросимова «Синхроциклотрону ПІЯФ – 40 років»

Улітку 1967 року до нас приїхав з Дубни відомий фізик, фахівець з прискорювачів Венедикт

Петрович Джелепов, який подивився на наш прискорювач і сказав: «Ця купа заліза працювати не

буде». З’явилася пропозиція – відправити високочастотну систему назад на доопрацювання. Якби

ми це зробили, пуск прискорювача був би відкладений на багато років. І тут наша молодь сказала:

«Нікуди відправляти нічого не будемо, зробимо все самі».

Ми цілодобово не виходили з корпусу. Нарешті, в ніч на 5 листопада, здійснили пробний пуск

синхроциклотрону.

...Д. Г. Алхазов працював разом з нами. О 5 годині ранку, після того, як ми зареєстрували

прискорені протони, він подзвонив на квартиру В. М. Тучкевича, розбудив його і сказав:

– Володимире Максимовичу, ситуація складається так, що з Вас коньяк.

Треба віддати належне. М. Тучкевичу, який мав хороше відчуття гумору. Він все зрозумів і

відповів:

– Зрозумів! Вранці буду у Вас в Гатчині.

Вранці Володимир Максимович з’явився з пляшкою коньяку. Де він його узяв – не відомо,

оскільки в ті часи коньяк вранці не продавали.


АЛФЬОРОВА НЕ ЗРОЗУМІВ, зі спогадів Б. Захарчені

Займатися гетеропереходами його (Алфьорова Ж. – авт.) відмовляли багато наукових

співробітників, – у тому числі і його шеф, завідувач лабораторією Володимир Максимович

Тучкевич, про що він сам неодноразово згадував потім в промовах і тостах, кажучи про сміливість

і здатність Жореса передбачати шляхи розвитку науки.


СПАВ У ЙОГО КАБІНЕТІ, з кореспонденції Б. Піпія «Відкриття роблять диваки»

На дорогу до Фізтеха і назад витрачалося щодня 3 години. Алфьоров звернувся до завідуючого

лабораторією Володимира Тучкевича:

– Можна принести розкладачку і спати у вас в кабінеті?

Той дозволив.

– Настали найчудовіші роки мого життя: ціла доба у Фізтеха! – згадує Алфьоров. – В гастрономі

напроти купиш кефіру, ковбаски, повечеряєш і до двох-трьох годин ночі працюєш собі на втіху.

Але якщо вранці я не встигав повісити номерок на дошку, то вимушений був писати

пояснювальну до дирекції, чому «запізнився» на роботу. Нарешті мене осяяло: досить повісити

номерок пізно увечері і – спи спокійно, табельниця не прискіпається.

Поділився своїм відкриттям з найближчими колегами і незабаром вішав увечері номерки за всю

лабораторію...


ШУБКА ВІД УКРАЇНЦЯ-ТАНКІСТА, зі спогадів Ж. Алфьорова

У лютому 1974 року ми з академіком Володимиром Максимовичем Тучкевичем опинилися в Нью-

Йорку. Він бував в Америці неодноразово і на правах старшого сказав, що ми повинні поїхати за

подарунками нашим дружинам на вулицю, яку радянські командировані називали «Яшкін-стріт».

Взагалі-то це була Orchard street, а «Яшкін-стріт» вона стала на честь власника розташованого на

ній магазина Яші з Барнаула. Досить колоритна фігура. Коли мій колега спробував збити ціну

відрізу на костюм, Яша йому вагомо сказав: «Професоре, я вже всі знижки вам зробив».

Проте шуби ми купили не у нього, а в магазині навпроти, де господарем був Коля. Свого часу його

переселили із Західної України до Нижнього Тагілу, звідти призвали на фронт. Він дійшов до

Польщі, де оголосив себе поляком, аби згодом емігрувати до Америки.

Коля відкривав ящик столу і показував колишнім землякам свої ордени: Червоного Прапора,

Олександра Невського, Червоної Зірки... Він був хоробрим танкістом, кінчив війну майором.

Уважно подивившись на мене і Тучкевича, він сказав: «Я уявляю собі, які у вас мають бути

дружини». І виніс шубку для Зінаїди Михайлівни, дружини Володимира Максимовича, і шубку

для Тамари. Купив я її, здається, за 25 доларів, ціни були гранично низькі. Але головне, він точно

вгадав, яка у мене дружина, розміри повністю співпали.


ПРИКРИВАВ НАС АКАДЕМІЧНОЮ МАНТІЄЮ, з статті М. Іванова «Від ідеї до народження»

Потрапити на роботу в ленінградський Фізтех було справою непростою навіть для людини з більш

простою біографією, проте у мене були хороші рекомендації. Тому вже на початку вересня я був

удостоєний особистої аудієнції директора інституту і другий раз в житті потиснув руку живого

академіка – Володимира Максимовича Тучкевича. Запам’яталася невелика фотографія Леніна:

вона не висіла на стіні, як завжди, а стояла в рамці на директорському столі, так сьогодні

розташовують картки дружини і дітей.

...Частиною моїх службових обов’язків стала робота з організації нової базової кафедри.

Завідувати нею повинен був сам директор інституту.

...На початок 1984 року ми вийшли на несподівану ідею – замість базової школи робити базове

ПТУ. Для сучасників причини були зрозумілі.

Події розвивалися дуже швидко: дзвінок Тучкевича головному ленінградському петеушникові

Горчакову – і наступного дня ми з Меркуловим зустрілися з першим замом Горчакова і пояснили

йому, чого ми (Фізтех) хочемо: мати своє зразково-показове ПТУ. Нам запропонували варіанти. І

ось ми вже в чорній управлінській «Волзі» їдемо дивитися училище – кандидат на наше заселення, десь недалеко від метро «Лісова»... До кінця 1984 року практично все було готове.

До цього моменту в керівництві ФТІ сталися очікувані зміни: академіка В. М. Тучкевича змінив

академік Ж. Алфьоров (у чиєму відділі я і працював).

Відомо, що перед тим, як піти, Тучкевич попросив залишити за ним «шкільну тему», що і було

обумовлено. Треба сказати, що до самої своїй смерті Володимир Максимович був головою

шкільної Ради і в низці не найпростіших ситуацій прикривав нас своєю академічною мантією. Він

любив займатися ФТШ, безвідмовно і із задоволенням ходив на всі заходи, якщо тільки не

заважала хвороба.

...У квітні 1985 року Горбачов оголошує початок перебудови. За всього виходило, що у вересні

того ж року відбудеться матеріалізація ідеї, але час йшов... Нарешті, Алфьоров повідомив нас

прямим текстом – гроші в потрібному об’ємі Олександров дістати не зумів. Все!

Це було досить несподівано, мабуть ми розслабилися, приймаючи простий успіх за

закономірність. Реакція настала негайно. І найжорсткішою вона була з боку моїх найближчих

соратників: досить! Насправді, два роки регулярної роботи вилітали в трубу, причому буквально

на самому фініші. Це був удар. Чим залишалося тішитися? Безцінний досвід без кінцевого

результату?

У одну хвилину те головне, чим я займався, втратило всякий сенс, а я сам залишився з томом

оригінальних програм під пахвою і в повній самоті. Залишалося подякувати всім за довгу

безкорисливу співпрацю.

А через п’ять років зникне навіть сама назва – ПТУ. Сучасні коледжі – зовсім інша пісня...


ЧОМУ НЕ ЕСЕСЕРОВІЙ, бувальщина

Вентилі В. Тучкевича, створені на кристалах германію, встановлювалися на підводних човнах.

Якось в Сєвєродвінськ прибув заступник головкому ВМС СРСР. Привели його на судно і

доповіли, що тепер на підводних човнах встановлені нові германієві вентилі. Адмірал поморщився

і роздратовано запитав:

– А що ж, вітчизняних не знайшлося?


НІ ДО ЧОГО ВІДНИНІ ТУЧКЕВИЧ, кавеенівський куплет

Ни к чему теперь Тучкевич, мне и Регель не указ,

Юра Федоров над всеми, посылает всюду нас:

М. н. с. – мести Сосновку, с. н. с. – копать метро,

Грузят токари морковку, все придумано хитро.