ВІД ВИДАВНИЦТВА
Два останні видання твору І. Франка ,ЛИС МИКИТА», з яких одно появилося 1944 р. в Европі, друге 1945 р. в Канаді, вже вичерпані. Тому виринула
потреба усунути цю недостачу на нашому книгарському ринку. Випускаючицейтвір, хотілосьби з одної сторони подати його по невисокій ціні, щоби якнайбільше поширити книжку,рівночасно --- з другої
сторони подати йогоу гарній, заєрхні формі, гідній
внутрішньої цінности цього, поруч ,Кобзаря", найбільше популярного і почитного твору нашоїлітератури.
Наше-- з ряду, мабуть сімнадцяте видання") --
являється повторенням видання , Українського Ви-
давництва" з 1944 р. що його зредагував перед самою смертю проф. Василь Сімович. Воно, на нашу :
думку, з усіх видань після смерти Автора найбільш
дбайливо опрацьоване щодо мови, пояснень і коментарів. У нашому виданні пороблено тільки дуже незначні, зовсім несутнізміни, а саме: 1) до зазначених
у попередньомувиданнінаголосів додано щедекілька
нових; 2) розділ , Примітки і словничок", що був умі-
щенийпри кінці виданняз 1944 р. змінено, так що
перегляд всіх дотеперішніх видань ,Лиса Микити"
доповнено виданнями, що появилися в Канадіі ЗДА
жу Список дотеперішніх видань ,Лиса Микити", поданий у виданні
з 1944 р., неповний. На основі додаткових відомостей, які вдалося роздо-
бути, допонений список і черга видань представляються тепер так:
1зе самостійне видання появилося 1891 р. п. н. ,Лис Микита", з німець-
кого переробив др. Іван Франко", накладом" редакції ,Дзвінка". Це
була окрема відбитка з двотижневика ,Лзвінок", Львін 1890, ч. 3-4.
6-21, де цей твір був поміщений вперше і мав лише 9 пісень.
2-е вид. перероблене й поширене до 12 пісень -- вийшло 1895 р.
у Львові, накладом , Руського Товариства Педагогічного", зі статтею
на кінці
то такий, Лис Микита" і звідки родом?".
3-є вид. поправлене, вийшло 1902 р. у Львові, накл. Р. Т. Педагогічної о.
4-е вид. -- 1909 р., накл. Українсько-руської Видавничої Спілки.
5-е вид. -- 1914 р. в Києві.
Всі ці видання вийшли під доглядом самого автора.
б-е вид. -- 1918 р. у Вінніпегу, накл. , Української Книгарні".
7-е вид. - 1919 р. у Харкові, з передмовоюта поясненнями О. Синянського, накл. В-ва , Рух".
8-е вид. -- 1920 р. в Ню Йорку, нака. ,Свободи",
та поміщено в нашій передмові, а ,, Словничок" зали-
шеноприкінці як окремийрозділ;3) передмову ,,Від
Редакції", що була на початку, залишено, одначе поміщено її при кінці.
Видання прикрашене понад сотнею високомистець-
ких ілюстрацій відомого мистця Е. Козака.Ціілюстрації вперше появилися були в виданні з 1944р.; тепер
мистецьїх тут ітам виправивта виготовив нову окла-
динку.
Ілюстрації Е. Козака -- це не бездушні рисунки,
що мертво ілюструютьтекст. Ні, -- кожний рисунок
Козака живе, промовляє до нас своїм виразом, своїм
гумором не менше сильно, ніж слова поеми Франка.
Цедійсно -- однозвучна, рівновартісна з поемою слова -- поема рисунку.
Рік нашого виданнязбігаєтьсяз 50-літтям мистцяілюстратора цього видання. І тому -- в признаннінебуденноїпрацій заслуг,які Е. Козак має за собою для
нашого мистецтва--- наше Видавництво присвячує це
першесвоє видання,як скромне, але щире й заслужене
відзначення нашим Видавництвом його 50-літного
Ювілею.
Монтреал, 1953.
Ігор Федів.
9-е вид. -- 1921 р. у Харкові, з передмовою О, Синявського, накл. В-ва
Рух" (передрук 7-го видання).
10-е вид. -- 1921 р. у Відні, накл. Видавничої Спілки , Франко, син і Сп.".
11-е вид. -- 1925 р. у Львові, накл. .Української Книгарні і Антикварні",
з поясненнями В. Дорошенка.
12-е вид. -- 1927 р. у Харкові, в ХХУ. томі збірного видання , Твори
Івана Франка", за редакцією Їв. Лизанівського і загальною С. Пили-
пенка, накл. В-ва ,Рух".
13-е вид. -- 1941 р. у Кракові, за редакцією Б. Гошовського (Б. Дани-
ловича), накл. ,Українського Видавництва".
14-е вид. -- 1941 р. у Харкові, в ХІЇ. томі акад, видання творів І. Франка.
15-е вид. -- 1944 р. у Кракові, за редакцією проф. Василя Сімовича,
накл. ,Українського Видавництва".
16-е вид. -- 1945 р. в Едмонтоні, накл. , Української Книгарні".
Появилося теж п'ять перерібок: Я. Біленького (Г. Стрипського)
у журналі , Наука", Ужгород 1912 (4 перші пісні), М. С. Кононенка 1918 р,
у Полтаві, А. Лотоцького (прозою) у Львові 1924 р., В. Тодосева (прозою) в Харкові 1925 р. і М. Рильського в Одесі 1935 р.
адійшла весна прекрасна,
Многоцвітна, тепла, ясна,
Мовдівчина у вінку;
Ожилилуги, діброви,
Повно гамору, розмови
І пісень в чагарнику.
Лев, щоцар є над звірами,
Пише листи з печатками,
Розсилає на ввесь світ:
»Час настав великих зборів!
Хай спішить до царських
дворів
Швидковвесьзвірячий
рід".
Ось ідуть вони юрбами
Мовна відпуст з корогвами -Все, що виє, гавка, квака:
Лиш один мові не чує,
В своїм замку, знай, ночує --
Лис Микита, гайдамака.
Ой, не даром він сховався!
Знать, сумління крик озвався:
»Кривдивти звірячий люді!«
Тимчасом в своїй столиці
Царзасів поруч цариці,
Щоб творитизвірам суд.
Перший вийшов Вовк Неситий.
»Царю,-- каже, -- від Микити
Вже мені хоч пропадать!
Діток моїх б'є, кусає,
А Вовчицю обмовляє
Так, що й сором повідать!
»А й мене - хіба ж то чесно? Як він хитро і облесно
Малов гріб раз не ввігнав!
Це було ще того разу,
Як я з царського указу
Мировим суддею став.
»От до мене вбіг Микита!
»Вовче, справа знаменита!
ШтириБараниосьтут.
Їм лишилася по батьку
Гарна частка поля в спадку,
І на твій здаються суд.
»Бачиш, почали свариться,
Ані руш їм поділиться -
Геометри в них нема.
Я веду їх в цюю нетрю"
Будьїм ти за геометру, --
Праця буде не дармах.
»Втішивсь я -- нема що крити,
Бачте, Баранів мирити
Дуже я люблю,над все:
Як зроблю їм справу в полі,
То вам жаден з них ніколи
Вже рекурсу не внесе.
в
Ото
з
Бі
77
9
,От я швидко збираюся,
З Баранами вітаюся -Хлопці повні, як стручки!
»Ну бо, хлопці, поспішімо,
На спірний той грунт ходімо!
Маєте пальки, дрючки?«
»Все тут, - кажуть, --все готове!«
Вийшли в поле Баранове,
Стали мірять -- ні, не йде!
Тут за много, там за мало,
Вширне хочуть, вздовж нестало,
Бо тут ліпше, там худе.
»Далі каже Лис Микита:
»Тут одна лиш стежка бита
Вас до правди доведе.
Вовче, стань насередині,
А з них кожний в цій хвилині
На ріг ниви хай іде.
»Станьтє й стійте там спокійно,
Кожний уважай подвійно!
Як я крикну: раз, два, три, -То з вас кожний без уговку
Якнайшвидшек пану Вовку
Щоє сили, просто дри!
»Хто найшвидше дочвалає,
Вовка з місця геть зіпхає,
Матиме найбільшучасть.
Зрозуміли?« »Зрозуміли!«
»НУ, ставайте ж,і до цілі
Хай вам Бог добігти дасть«
»Всередині став я радий,
Не доміркувався зради,
А Микита на межі,
Аж у собі радість тисне, --
Як не гаркне, як не свисне:
»Раз -- два -- три! А враз біжи!«
10
,Ледве крикнув Лис Микита, -
Гей, як рушили з копита
Барани у той сам час!
А як збилися докупи,
То вам наче штири ступи
В мене гопнули нараз.
Штири Барани відразу
Моїкостіна логазу,
Бачилося, потовкли;
Я лиш зіпнув, закрутився,
Та й на землю покотився,
Очі кров'ю заплили
-Та прокляті Бараниська
Не вважають, щосмертьблизька,
Щозомлілий я лежу:
Цей рогами звідси пхає,
Той в противний бік штовхає,
Щоб посунути межу.
»Довго ще так правувались,
Щохвилини розбігались,
Та й рогами в мене бух!
А Микита, той собака,
Реготавсь, аж лазив рака,
Щотак з мене перли дух.
зі були б за нюх табаки
Там на вічну ганьбу таки
Вовка вбили Барани,
Та дав Бог. моя Вовчиця
Там надбігла подивиться, -Аж тоді втекли вони".
Хоч як жалібно цю повість.
Мов сумную дуже новість
Вовк цареві голосив,
То цариця реготалась,
Та й цар, щоб не знявся галас,
Ледве в собі сміх душив.
Гектор, цуцик, неборака,
Став на лапки та й балака:
-- ,Царю, страже наших прав!
Ковбаси я мав шматочок,
Та й сховав її в куточок, --
Лис і тую в мене вкрав!"
12
Кіт Мурлика скочив жваво:
-- ,бач, яке собаче право!
Ковбаса була моя!
ЩоЛис злодій, я не спорю,
Але ковбасу в ту пору
В ковалихивикрав я!"
-- »Чиста правда, що й казати -Рись почав так промовляти, -Лис Микита злодій є.
Він сумління, честь і віру
За дриглі, горілки міру
Без вагання продає.
«Таж то нехрист, таж то Юда!
Патріот -- у нього злуда!
Хто ж добраб від нього ждав?
Знаю я його натуру!
Він царя б жидам на шкуру
За свинини фунт продав.
13
»Заєць ось -- душа спасенна.
Як живе, ні вніч, ні денно
Зла нікомуне хотів.
Ну, пішов він до Микити,
Той, бач, мав його навчити
Тропарів і кондаків.
, Ой, гірка була наука!
Лис відразу взявсь до бука. -А прийшли на п'ятий глас,
Він струснув Зайця, мов грушу;
Був би витрясз нього й- душу,
Як би я його не спас".
Аж осьвиступив до трону,
Щоб взять Лиса в оборону,
Стрий його, Борсук Бабай.
-- ,Добре то старі казали:
Жди від ворога похвали!
Щотут наплели, гай, гай!
14
з не сором вам, Неситий,
Власну ганьбу розносити,
Відгрівати давню пліснь?
А ви краще б нагадали,
Як ви з Лисом мандрували, --
То правдива, свіжа піснь.
Вірним другом був Микита,
Але ваша злість несита
Злом найліпшуплатитьріч.
Раз ото степами йшли ви,
Голод мучив вас страшливий,
Хоч коліна власні їж!
, А тут чути: »Гатьта! Вісьта!«
їде шляхомхлоп доміста,
З рибою на торг мабуть.
»Гей, - Лис каже, - мисль щаслива,
Брате, буде нам пожива,
Лиш гляди та мудрий будь«
»Скочив Лис з одного маху,
Бач, і впав посеред шляху,
Мов здохлий простяг лапки.
І лежить отак простертий --
Він же ж міг пожити смерти
Від мужицькоїруки!
зХлоп над'їхав -- що за диво!
З воза зліз, за камінь живо,
Щоб його добити там.
Далі бачить -- він не диха!
»От мій зиск -- промовив стиха --
На клапаню буде блам.«
«Взяв Микиту за хвостину
Та й на віз між рибукинув,
Сів і їде в божий час.
А Микита, той проноза,
Ну ж метати риби з воза,
В кадці лиці лишився квас.
»Риб нестало, Лис мій в ноги!
Здибав Вовка край дороги, -Той останню щукумне.
»Ну-бо, брате Миколайку,
Ти лишив для мене пайку?
Погодуйтепер мене!«
»О, -- говорить Вовк Неситий -Осьде пай твій знаменитий!
на, смакуй, та не вдавись!«
1 -- зміркуй безодню злости! --
Дав йому лиш самі ості
З риб, що вкрав так сміло Лис!
» А. для Зайця річ нелюба,
Що надравучитель чуба?
Ніби нас не драли всіх?
Хто ж то бачив, щоб наука
Йшла до голови без бука?
Це розмазувать -- лиш сміх.
» А той цуцик, Гектор куций,
Сам спіймавсь на своїй штуці!
Кіт Мурлика нам сказав:
Ковбасу ту знамениту,
За що скаржить він Микиту,
Сам він у Мурликивкрав.
, Мій братанок -- муж побожний.
Всякий проступок безбожний
Є для нього наче хрін.
Ось вже цілий рік минає,
Як твердий все піст тримає,
Не бере в рот м'яса він.
зЯ вже сам нераз журився,
Щотак голодом зморився" --
Тут урвав нараз Бабай...
Бач, кумпанія чимала,
Бог зна звідки, причвалала
З криком, шумомв царський гай.
Старий Півень перед веде,
За ним по два у ряд іде,
Несуть мари на плечах:
А на марах Курка лежить,
За марами ввесь рід біжить -Плач і лемент, ох і ах!
Півень перед троном царським
Крикнув тенором лицарським:
»Милосердя, царю мій!
Вся надія наша вбита!
А убійник -- Лис Микита!
Хай нас суд розсудитьтвій!
» Ми в манастирі святому
Проживалий зла нікому
Не чинили. Та нераз
Бачив, я, що попід брами
Лис мишкує, -- все за нами
Своїм хижим оком пас.
,Я ці штуки добре знаю,
Своїм дітям повідаю:
-- »зСтережіться, крий вас Біг!
В ліс мені не вибігати,
Бо там ворог наш зубатий,
Він життя вас збавить всіх.«
»Аж тут раз стук-стук до брами:
В волосянці перед нами
Став Микита, як монах,
Повітав нас благодаттю,
Г з цісарською печаттю
Лист отвертий мав в руках.
18
-- »Ось вам, каже, лист безпеки!
Каже цар, щоб відтеперки
Між звірами був спокій,
Щоб братався Вовкз ВівцЯми,
І щоб я навіки з вами
Був як друг, як брат, як свій!
»Бач, пустинником я стався,
І від м'яса відцурався,
Їм лишзілля й дикий мід.
Мир вам, діти! Жийте з Богом'«
І, вклонившисьза порогом,
Він пішов собіу світ.
-- »НУ, - тут дітям я говорю, --
Воля, діти! Можна з двбру
Нам по стернях погулять!«
Радість, втіха, спів між нами!
Всі ми рушили за брами, -Та не всім прийшлось вертать.
19
»Лиш ми вийшли, -- гульк з укриття
Як не скочить Лис Микита,
Та й хахап мою дочку!
Я як крикну: кукуреко!
Але він вже був далеко,
Вже сховався у ліску.
"Я кричу, мов в дзвани дзвоню...
Вірні пси за ним в погоню
Кинулись -- та, Боже мій! Принесли лиш труп бездушний!...
Так той злодій непослушний
Зневажає наказтвій!"
Цар сказав: --,,А що, Бабає?
Дужегострий піст тримає
Твій братанок! Бачиш сам,
Як то він спасає душу!
НІ, кінець зробити мушу
Всім подібним хапунам!""
Ї Медведя зве Бурмила:
-- ,Як тобі в нас ласка мила,
Друже, меч свій прив'яжи,
Йди до Лиса, хай, моспане,
Зараз тут на суд мій стане, Строго-строго накажи!
»А вважай на ту падлюку,
Щоб не вдравяку він штуку,
Бо то, брате, хитрий звір!"
-- ,Що, мене б він смів дурити?" --
Закричав Медвідь сердитий,
Та й потяг в Микитин двір.
206
ей, хто в лісі не буває,
Той не бачив, той не знає,
Як Микита Лис жиє.
Лисовичі --- славний замок,
Неодинтам хід і ганок,
Ям, скритодк чимало є.
Лис Микитав своїй буді
Спочива собі по труді,
Аж нараз почув: Стук, стук!
Глянув -- ой, небесна сило!
Аж це сам Медвідь Бурмило,
А в руках страшенний бук.
Гей, Микито! Де він, ланець?
Вилізай! Ось я післанець
Від саміського царя!
Наробив тизла багато,
Злий на тебе Лев, наш тато, -То й спокутувать пора!
»Кличе цар тебе на суд:
»Хай мені явиться тут
Лис Микита, гайдамака!
А не хоче йтив мій двір,
На тортури, під топір!
Хай пропаде, мов собака!«
21
Лис Микита зщуливвуха,
Коло брами пильно слуха
Тих грізних медвежихслів.
-- БА, -- гадає, -- що б зробити,
Цього дурня раз провчити,
Щобтакгордоне ревів!"
Хитро в шпаркузазирає,
Чи де засідки немає?"
Але ні, Бурмило сам!
НУ, тоді він вийшовсміло,
Втіхою лицегоріло:
»Вуйку,ах, вітайте ж нам!
»Вуйку, ви ж це? Бійтесь Бога!
Так далекая дорога,
І такий надворі сквар!.:
Ви втомились, ви без духа,
Піт вам скрізь тече з кожуха!
Щож то, наш вельможний цар
»Інших вжепослів не має,
Щонайліпших посилає,
На найстаршихтруд валить? --
Ну, подвійно рад я тому,
Щохоч раз до мого дому
Гість так чесний загостить.
»Суд для мене -- з маслом каша!
Знаю бо, що мудра ваша
Рада захистить мене.
А як ви за мене слово
Скажете, то все готово,
Царський гнів тяжкий мине.
22
»Вуйку, ми ж одного роду!
З вами я в огонь і в воду!
Лиш цю нічку ще заждіть!
Гляньте, небо замрячене,
Ви втомилися, а в мене -Вибачте -- болить живіт".
-- ,,А це що тобі, небоже?"
-- Ох, вуйцуню,страх негоже!
Я ж пустинник,то й не слід
М'яса їсти. Ось і мушу,
Щобнебратьгріха на душу,
Ссати той обридлий мід".
--,Мід? -- аж крикнув пан
Бурмило, -Мід обридлий? Божа сило!
Я ж за мід рад душудать!
Де він? Де його купуєш?
Як мене ним утрактуєш,
Вір -- не будеш нарікать"
Йо
М Й
Мом Р
НИ
0 ДЛ
М й ;
-- ,Вуйку, -- каже Лис, - це жарти!"
-- Жарти? Дай лиш зо три кварти,
То й присягою скріплю!
Мід, це райський корм чудовий!
Все за мід я дать готовий,
Над усе я мід люблю!"
-- Га, як так, мій вуйку милий,
То ходім! Хоч в мене сили
Дуже мало -- що робить!
Твій наказ, то голос з неба.
Ось Медвідь зловився в дубі!
Гей, Медведя бить біжім!"
У! Кипитьв селі тривога!
Наче ті вовки з берлога,
Позривались мужики.
В чім хто був, в тім вибігає,
Щопопало, те й хапає,
Наче зброю, до руки.
Як прискочать до Бурмила -В цього ціп, у того вила,
В баби кочерга в руках,
А Охрім з тяжким обухом, -Кинулись на вуйка духом!
Лиш луп-цуп! та трах-тарах!
Біль додав Бурмилі сили:
Як не шарпне -- Боже милий!
Шкіру всюз чолазідрав!
Ще раз шарпнув-- вирвав лапи,
Але шкіру й кігті-дряпи
Дуб, немов своє, забрав.
-- Вирвавсь! Вирвавсь"" - -закричали
Люди, врозтіч поскакали,
А Бурмило трух-трух-трух!
В ліс, в кущі побіг скоренько.
Ліг та стогне так тяженько,
Мов би з нього перло дух.
Аж'тут суне Лис Микита.
-- НУ, вуйцуню, - мовить-- сита
Вже душа? А добрий мід?
Та й гаразд ви попоїли!
Хочете, я щонеділі
Справлювам такий обід!
28
.Ой, а я трохи не плакав,
Як там з вами хлоп балакав:
Я гадав, що буде бить.
НУ, та бачиться, ви чемно
З ним розстались, -- дещо,певно,
Вам за мід прийшлось платить.
»Б» що бачу! Ви з гризоти
Вбрались, ніби на зальоти,
У червоні сап'янці!
А цю шапочку червону
Де купили? Чи додому
Несете її дочці?..."
Так Микита насміхався,
А Бурмило лиш метався
Та бурчавсобі під ніс
Аж на третій день ходою
Він з тяженькою бідою
Ледве в царський двір приліз.
Як побачив цар ясенний,
ЩоМедвідь такий нужденний,
То аж руки заламав.
-- Гей, Бурмиле, любий друже,
Хто це збив тебе так дуже
Та зі шкіри обідрав?"
29
11
Й
ЛЮ
РИ
-- Царю, пане, - рік Бурмило, --
Горенько мене постигло!
Це Микитавсе зробив.
Через нього муки много
Я прийняв, -- 0, мало свого
Я життя не загубив!"
Ух! Затупав цар ногою!
-- Я короною ось тою
Заклинаюсь: не уйде
Цей злочинець злої муки!
Дай мені його у руки.
То до завтра не дожде!"
Потім трохи мислі ладив
Із Сенатом раду радив,
Щоб Микитувзятьна гак,
Постанову мав велику
Кликнув на Кота Мурлику
І до нього мовить так:
30
-- ,Ти мій вірний Кіт Мурлика,
Хоч постава невелика,
Та розумний тиза трьох.
Ось тебе я шлю: піди ти
Сам до Лиса, до Микити,
У його злодійський льох.
» кажи, щоби якстій
Він у двір явився мій!
Загрози йому, що гака
Не мине й тяженькихпут,
Як на суд не стаме тут,
Лис Микита, гайдамака!"
Кіт Мурлика поклонився,
Ів дорогу спорядився,
Хоч по шкірі дер Мороз;
Страх нерад він був тій честі,
Та щоцар дав, їж дорешти!
Сперечатися не мож.
Ми
»іт Мурлика до дороги
Добре взяв за пояс ноги,
В торбу впхав печену миш,
І лісочком, холодками
Так на підвечірок самий
Він прибув до Лисович.
Стукнув в браму, дожидає... Лис в кватирку виглядає.
Кіт Мурлика шапкузняв.
Поклонивсь йому низенько,
Привітав його борзенько,
Та й такі слова сказав: |
-- »Не прогнівайся, нанашку!
Не приніс я жадну фрашку,
Але царський вам наказ:
Другий раз це цар, наш владня,
Через свбйого післанця
На свій суд ось кличе вас.
»Що тут довго говорити!
Дуже цар на вас сердитий,
Тож я раджу вам: ходіть!
Цар поклявся на корону:
Як не ставитесь до трону,
То пропащий весь ваш рід"
32
-- Мурцю! - скрикнув Лис Микита,
От не ждали! Отвізита!
Боже милий, як я рад!
Мушуя тебе обняти!
А про те не смій казати,
Щоб якстій іти назад!
»Та ж Лисиця, твоя тітка,
Так тебе видає зрідка,
Щоне пустить нас під ніч.
А маленькі Лисенята,
Чи ж вони пустили б брата?
Ні, то неможлива річ!
33
»Повечеряєм гарненько,
Проспимося, а раненько
Холодком -- та й в Божу путь!
Я про царський суд не стбю.
А що рад піду з тобою,
Ти у цьому певний будь!
,Он з Медведем інше діло!
Ти розваж: прийшов Бурмило,
Мов розбійник,у мій двір
Та й до мене з криком-фуком,
З величезним в лапах буком -Я ж малий, слабенький звір!"
-- Ой, нанашку, -- рік Мурлика, -Ласка ваша завелика...
Але ліпше ми не ждім!
Ніч чудова, місяць світить...
Попрощайте жінку й діти,
Та й у путь якстій ходім!"
-- »Мурцю, -- каже Лис, -- май розум!
Ніч не тітка, ми не возом
Будем їхать, ні літать.
Всяка погань лісом лазить,
Ну ж но хто на нас наважить!
Ні боротись, ні втікать!"
Ті слова Кота Мурлику
Кинули у дрож велику:
-- Ваша правда, -- він сказав, -
Мушу наніч вже лишиться...
Та скажіть, щоб поживиться,
Де б я тутки що дістав?"
34
-- Що ж, не гнівайсь, Мурцю дільний!
Чоловік я богомільний,
Піст твердий держудень-в-день.
Та тобі вже я придбаю
Найсмачніше, що лиш маю:
Крижку меду з'їж лишень!"
-- ,Меду? Тьфу! -- відрік Мурлика. -Хай Бурмило мід той лика!
Ним мене ти не вкормиш!
Та у вашому фільварку
Чей же є де в закамарку
Хоч одна порядна миш?"
Лис Микита рік до Мурка:
-- ,Ти жартуєш! Навіть турка
Я 6 мишми не трактував!
Щотивидумав, небоже?
Миші їсти!... Милий Боже!
Про таке я й не чував!
.,Та як ти мишей бажаєш,
Мурку любий, -- тут їх маєш,
Що хочними гать гати!
Тут у війтовім будинку
Тьменна тьма мишей, мій синку,
І близенько нам іти!"
95
-- Ах, нанашку мій наймильший,
Поведіть мене на миші!
Я на миші дуже звик!"
-- ,Добре! Так ходи ж за нами!"
І полізли бурянами
Аж де війтів був курник.
Там в стіні діра пробита,
Нею часто Лис Микита
В курятник вночі гостив;
Вчора ще пустив він крови
Війтовомукогутові,
Аж когут і дух спустив.
Війт зо злости зчервонівши,
З когута лиш пір'я вздрівши,
Крикнув: »Ні, вже не стерплю!
Мушузлодія зловитих.
Край вікна дав присилити
Мотузяную петлю.
Лис Микита це пронюхав,
Та й говорить: -,,Мурку, слухай.
Як там мишки цвіркотять,
Мов горобчики невинні!
А ось тут і дірка в глині --
Тільки влізти та й хапать!"
-- ,А. безпечно ж тут, нанашку?
Нині за біду не тяжко,
А війти. то хитрий люд!"
-- Га, -- говорить Лис зрадливий, -Хто занадто боязливий,
Хай такий покине труд!
-Там всерєдині не був я,
ї про хитрощі не чувя,
Та коли боїшся ти,
То ходім радніш додому,
Повечеряєм по-свому:
Редьку й медові соти".
Кіт Мурлика застидався.
-- Що гадаєш, я злякався?"
До Микити він озвавсь. -»Страх, то не котяче діло!"
Гу дірку скочив сміло,
»
Пс
ав
-
І шасть-прасть! В сильце спіймавсь.
Ой, повис він у воздухах.
Затрепавсь, та по тих рухах
Шнур ще дужчегорлостис.
Кинувсь -- вдаривсь до одвірка!
А згори, де клята дірка,
Заглядає зрадник Лис.
37
-- »НУ, що, Мурцю мій наймильший,
Каже він, -- смакують миші?
Правда, що за пишний смак!
Хочеш соли? Я покличу,
Абов війта сам позичу, --
Чи волиш вжеїсти й так?...
»Ого-го, вже й ти співаєш!
Але славний голос маєш!
Тенор! Ах, люблю на смерть!
Жалібно, аж ллється в душу...
Ох, бігме, я плакать мушу...
НУ, спасибі за концерт!"
Раптом двері заскрипіли,
Війт роздягнений, спітнілий,
З палицею сам впада;
А за ним синиі слуги,
Цей з ременем, з буком другий --
Ось де Муркові біда!
-- збийте злодія! -- війт крикнув, -Вчора когута нам смикнув!
Бийте, поки спустить дух!"
І луп-цуп, летять удари...
Мій Мурликаз уст ні пари,
Мов осліп уже й оглух.
збийте! -- війт кричить і кропить.
Втім Мурликаскік! Як вхопить
Пана війта за сам ніс!
Хруп та й хруп, мов миш велику,
Кігтями роздер всю пику,
Мов би гречку грабав біс.
38
-- »Гвалт! Рятуйте!" -- крикнув з болю
Війт і впав, як сніп, додолу.
Всі до нього. -- Гей, світіть!
Гей, води! Гей, губки, вати!"
Кинулися кров спиняти, -Вже й не в головіїм Кіт.
А в Кота тверда натура:
Лиш відсапав та й до шнура,
Взявся гризтиі кусать.
Далі шарпнувся щосили,
Шнурурвався, і в тій хвилі
Кіт свобідно міг гасать.
Ну, мишей він відцурався,
В курнику й не обзирався,
А, задравшихвіст, як міг
Драпнув в дірку, та до ліса,
А лісами, моввід біса,
Просто в царський двір прибіг.
Як уздрів його Лев-батько,
Збитого, мов кисле ябко,
З злости аж позеленів.
--,Що? -- кричав звірів правитель, -уЧи знов сміє той урвитель
Насміхатьсяз моїх слів?
39
»НІ, вже цього забагато!
Будья пес, і пес мій тато,
Коли це йому прощу!
Військо шлю на гайдамаку!
Як лиш зловлю,-- на гілляку,
І гніздо все розтрощу!"
Грізно цар ревів і тупав,
Був би Лиса з кістьми схрупав,
Якби мав його в руках.
Аж, як гнів пройшов безмірний,
Виступив Бабай покірний,
І сказав при двораках:
-- «Царю, явна річ, не скрита:
Вільний же козак Микита,
Право ж каже тричі звать
Винного на суд твій, пане.
Аж, як третій раз не стане,
Суд заочний видавать.
»Що в тім правди чи неправди,
Щопро нього клеплють завжди, -В те не входжу,-- та для всіх
Рівне право! Тож пішли ти
І мене ще до Микити,
Чей прийде дотвоїх ніг".
Цар махнув лиш головою,
Дав знак згоди булавбю,
Та ні стова не сказав;
А Бабай якстій зібрався,
У дорозі поспішався,
В Лисовичах наніч став.
40
ис собі в вечірню пору
З діточками коло двору,
Розмовляючи, гуляв,
Аж тут голос у діброві
Обізвався: ,А, здорові!
Ось до вас я причвалав »
-- ,АХ, Бабай! Чи ти це, стрику?
Ну, мабуть, якусь велику
Новину несеш до нас!
Ти втомився? Ти сумуєш?
Ну, до хати! Заночуєш,
То й балакать буде час".
Всі гарненько привітались,
Про здоров'я розпитались,
Випив вишнячку Бабай.
Сів на призьбі, віддихає, --
Лис про царський двір питає:
»НУ, балакай, не зітхай!""
-- »Гей, синашу,схаменися, --
Так сказав Бабай до Лиса, -Щоза збитки робиш ти?
Защоти з післанців кпишся?
Чи направду ти боїшся
На той царський суд іти?
41
-- Я ж гадаю, синку милий,
Щоти зможеш в одній хвилі
Ворогамзаткати рот.
Аджевсі тупі їх мізки
Проти твого варті тріски!
Отакий то ввесь народ!"
-- »Правду кажеш, любийстрику, -Каже Лис, -- в мені велику
Ти охоту розбудив.
Що ж, піду! Хай всі побачуть!
Хто сміється, ті заплачуть,
Цар на ласкузмінитьгнів!
»Хоч там цар на мене лютий,
Та він знає, що в мінути
Небезпечні, в чорний день
Всі торочать не до ладу,
Але дати мудру раду
Вміє Лис один лишень."
І ввійшли оба в світлицю.
Привітав Бабай Лисицю,
Всі засіли край стола.
Лисенята Міцько й Міна
Повлазили на коліна --
Живогутірка пішла.
-- Дуже лютийцар, Бабаю? -Лис питає: -- Знаю, знаю,
Жаль йому медвежих мук!
Та в нас був старий рахунок, -Довго ждав я на трафунок,
Щоб дістать його до рук.
42
»Тому літ ще не багато,
Як Бурмила Лев, наш тато,
Губернатором зробив
На підгірські наші бори,
Щобзвірячі справи й спори
Всі поправді він судив.
От тоді то Вовк Неситий
Напосівсь мене здушити,
А з Бурмилом змову мав;
І на суд губерніяльний
За мій задум геніяльний
Перший раз мене пізвав.
»Щоза задум? Слухай, друже!
З Вовком раз, голодні дуже,
На поживу вийшли ми.
День. У церкві дзвін десь дзвонить, -Та нас голод з ліса гонить
Серед лютої зими.
»До села йдем осторожно,
Нюхаємо, де б то можна
Чим масненьким поснідать, --
Аж тутсала, м'яса запах
Не лиш в носі, а аж в лапах
Закрутив нам -- хоч тут сядь!
43
» Тії пахощі нас гарні
До попівської спіжарні,
Мов по нитці, довели.
Стали ми довкола нюхать,
Чи безпечно всюди -- слухать,
Аж віконце ми знайшли.
з Страх тісне було віконце.
«Лізєм, Вовче?» «Лізем конче!» --
Каже Вовк. -- «Ти перший лізь!
Глянь, чи де нема заліза!
За тобою й я полізу,
(Так Вовк каже) -- лізь, не бійсь!»
«Я проліз досить вигідно,
Роздивився. «Лізь свобідно!»
Так до Вовка я сказав.
Він голодний був, тоненький,
Ну, та в отвір той вузенький
Ледве тулуб свій пропхав.
»А в спіжарні -- Боже кріпкий!
Світ затьмився нам додрібки,
Стільки там добра для нас:
М'яса, сала, вудженини,
Штири пілті солонини
І довжезний ряд ковбас.
»Став я думать, міркувати,
Як тут господарювати, --
Та мій Вовк мов оцапів:
Перший полоть хап зубами!
Рве,куса, гризе без тями Став, і їв, і, знай, сопів.
44
«Ну, -- гадаю; -- їж, небоже!
Та для мене це негоже".
Я беруся до ковбас.
З жердки легко їх здіймаю,
Крізь віконце викидаю,
Поки всіх отак не стряс.
.А за ними й самв віконце
Вискочив, та й ну чим скорше
Всі на шию надівать.
Навантажив, як коралі,
Та й до ліса далі, далі, -
Скарб у яму заховать.
зСкарб у яму заховавши,
Спокійненько поснідавши,
До спіжарнізнов біжу.
Прибігаю: Вовк ще голить,
Не доївши, кинув полоть,
З смальцем розпочав діжу.
45
»Вовче, -- шепчу, -- час до гаю!
З церкви люди вже вертають, -Щоб нас тут хто не застав!»
Вовк, почувши це, зжахнувся,
В дірку прожогом метнувся,
Та вже ледве шию впхав!
»Бачиш, -- повний був, мов бочка!
Став у дірці, тільки очка
Витріщив, немов баньки.
Страх відняв у нього мову...
Я ж кричу:
«Чого став знову?
Ну, якої бідоньки?»
»Вовк не тямить вже, що діє!
Лізе в дірку, аж потіє,
Та дармий його ввесь труд.
Далі з лютої розпуки
Заламав передні руки -Лисе, -- каже, -- згину тутіє
46
»Вовче, -- кажу, -- чи здурів ти,
Чи від смальцю оп'янів ти?
Вилізай, пора нам в гай!«
-- Ой, не можу, мій Лисуню!
Бачиш, пуза не просуну!
Ой, Микито, помагай!«
»НУ, скажити сам, Бабаю,
Щоя тут чинити маю,
Як драбузі помогти?
ЛишуВовка -- може згинуть.
Ліпше, думаю не кинуть,
Але до попа піти,
»Попросить по добрій волі,
Щоб дав пилки і дозволив
Більшу вирізать діру.
Здумавши цю річ штудерну,
Мовлю Вовку: , Жди, я вернусь!"
І в попівство просто дру.
,Піп був власне у покою:
В пообідньому настрою
Люльку, ходячи, курив.
У вікно я заглядаю,
Лапою шкряб-шкряб, благаю,
Щоб вікно він відчинив.
47
»Піп поглянув, підбігає...
» Лис увікна заглядає!
Гей, ловіть його! Біжіть«
Я й не зчувся, а за мною
Слуги, служниці юрбою, -От я духом черезпліт.
»Крик за мною, як в гамарні...
А я просто до спіжарні,
Та й сховався під поміст.
Тут погоня надлітає:
Де він? Де той Лис? -- питає -Показавнам тільки хвісті«
, Втім зирнули, а з віконця
Вовк Неситий проти сонця
Визирає! »А, ти тут?
Ой, нещасная головко!
Та ж це Вовк! А бийте ж Вовка!
Тут йому зробіть капут!
»Вовк їх там не дожидався,
А в спіжарню заховався,
При саміських дверяхстав.
От вони як відчинили,
То Неситий скік в тій хвилі,
З цеї шпарки скористав.
» Та дістав там з дивовижі
Скілька буків через крижі,
Так, що ледве в ліс доліз,
І про справу цю немилу
Заразісінько Бурмилу
Він на мене скаргувніс.
48
»Хоч сам винен за лакомство,
А на мене віроломство,
Злобуй зраду наклепав.
Ну, а думаєш Медвідь
Розібрав усе якслід,
По закону поступав?
»Де тобі! Суддя той ласий,
Як дізнався про ковбаси,
Щоз трудом я розстарав,
Як ревне на мене туго:
»Зараз тут віддай, злодюго
Ті ковбаси, що ти вкраві«
-- ,Ти й віддав?" -- Бабай питає. --
-- »Що ж було робить, Бабає?
Адже ж хтів відтяти хвіст!
Та щоб всі віддать -- а дзуськи!
Штири дав йому тонюські,
А собі лишив ще шість.
49
-От Медвідь так судить справу:
За побої, за неславу,
Вовче, маєш ковбасу!
Рештуя з'їм. Ти ж, Микито,
Рад будь, що тебе не бито!
Марш, бо кості рознесу!«
«Так то нас судив Бурмило!
Гірко це мене вшпилило!
Я присяг на царський хвіст:
Як його дістану в руки,
То за всі ці підлі штуки
Він тяженьковідповість".
Надоспіла і вечеря;
З пір'ям пражена тетеря -Доситьвсім її було.
Як гарненько поживились,
Де про що розговорились,
Та й пішли собі в стебло.
А як рано повставали,
То гарненько поснідали:
Їли сало з часником,
Потім гусячу потравку,
Закусили ж цю приправку
Щекопченим судаком.
Отоді Микита вбрався
До дороги, й так прощався
З господинею й дітьми:
-- -Люба жінко, будь здорова!
Час іти мені до Львова,
Тож ключі усі прийми!
50
зНаглядай якслід в коморі,
Бо ті Миші красти скорі, --
А про мене не журись!
Хоч тепер на нас цар лютий,
Але легко може бути.
Щовсміхнеться ще колись.
» А ви, діти, не пустуйте,
Поза домом не герцюйте,
Мамі збитків не творіть!
Глянь но, стрику, щоза звірик
Той наш Міцько! Хтоповірить,
Щойому щетільки рік!"
І, дітей попілувавши,
Жінці в вухо пошептавши,
Щотам ще сказати мав,
Лис Микита, мов у гості,
В Львів, назустріч царській злості,
Враз з Бабаєм почвалав.
51
ПІСНЯ
П'ЯТА
у, гу, гу! -- в дворігуділо,
Мов Бог зна, яке там діло -
»Лис Микита! Лис приспів!"
А Микита мов не чує,
Гордо, сміло машерує
Між рядами ворогів.
Перед троном зупинився,
І цареві поклонився.
І такі слова сказав:
-- ,Царю наш великодушний!
Слову твбйому послушний,
Я на суд твій правий став.
52
»Вірю в велич твого духа.
Не прихилиш свого вуха
Ти поганим брехунам,
Щобайками і брехнями
Раді б розлад поміж нами
Сколотить на шкоду нам".
Але цар глядів похмуро
Й крикнув: ,,Підла креатуро!
Ти ще тут хвостом вертиш?
Смієш прав допоминаться?
Нам ще хочеш підлизаться?
Ні, вже нас не підлестиш!
»Глянь, ось Півень у жалобі!
Кіт Мурлика ось при тобі,
І Бурмило, мій барон!
Тямиш біль їх, ганьбу, муки?
Гей, беріть його у руки
І до трибуналу! Вон!"
-- »Царю, -- каже Лис Микита,--
Чи ж така то вже й відкрита
Щодонихвина моя? --
ЩоБурмило був упертий
Конче хлопський мід ізжерти,
То чи ж тому винен я?
»А Мурлика, -- Боже, Боже!
Він ще жалуватись може?
Хто ж на ловах не прийма
Бійки, невигід подібних?
Та й хіба ж для Мишей бідних
Конституції нема?
53
»Кажуть: злодій я, поганець!
А Мурлика, твій післанець,
Теж не менший горлоріз.
Бо чи ж то не для злодійства,
Кровопролиття й убійства
Він у тую шпаркувліз?
,Царю, я підданими вірний!
Як такий твій гнів безмірний -Дай на смерть мене судить!
Дай малих злочинців вішать,
Хай великих це потішить!
Якщотак -- не варто й жить!"
Та цар Лев не вів і вухом!
І взяли Микитудухом,
Ї зв'язали й повели
Стражники у трибунали;
В трибуналах засідали
Старі Цапи і Осли.
ПокиКріт під дубом ями
У твій ріст не вигребе".
Обернувся Лис до нього:
-- Що ж то, -- каже він, -- міцного
Шнура не знайшлось у вас?
Міг вам Кіт дістати любко
Того, що на нім так цупко
Сам у війта дригав раз".
-- уЗамовчи! -- ревнув Бурмило.--
Щоб язик тобі зціпило!
Щене кинув жартів ти?
Глянь, жде шибеницягрізно!
Кайся, щоб не булопізно,
Грішну душуочисти!"
Привелийогопід гілку,
Завдалй на шию сильку,
На драбину Лис вступив
І, звернувшися до миру,
Він вклонивсь цареві щиро,
І ось так проговорив:
-- »Наступає вже година,
Ох, для звірів всіх єдина:
Швидковічним сном усну.
Царю наш, тебе благаю,
Ти по давньому звичаю
Просьбуввольмені одну.
56
»Тут в обличчі смерти й гробу
Хочу виявить всю злобу,
Сповідаться всіх гріхів,
З всіх провин заслону здерти,
Щобніхто по моїй смерти
За моє зло не терпів".
Так сказав, усім вклонився,
І тяженько просльозився,
Зрушив душі всіх хижак:
Цар задумавсь на хвилину,
Берло похилив вдолину
І сказав: ,Хай буде так!"
Лис Микита б'ється в груди:
-- ,Признаюся, чесні люди,
Много,много я грішив!
Чи є хоч один між вами,
В кого б ділом, чи словами
Добрупам'ять я лишив?
»Від дитинства сам собою
Я привчався до розбою,
Хоч отець картав нераз.
Бідні Кури, Гуси, Утки!
Серце рветься в мені тутки:
Як то шарпав, гриз я вас!
»зБув я штучка невеличка,
Та,від личка до ржемичка"
Щораздалі, даліліз:
Вже Ягнята й Козенята,
Щовідбіглигетьвід тата,
Я хапав і в ямуніс.
57
»Біг до зла я шляхом битим
Спобратимався з Неситим:
Він учительмій у злім.
І коли я нині стбю
Під смертельною вербою,
То йогозаслуга в цім.
»Раз ото на переднівку
Митаку злодійську спілку
Зав'язали: я дрібне,
Вовк велике має красти,
А що зиск -- по рівній часті;
Нинікара б'є мене!
,Але як прийшлоділиться,
То ніколи, як годиться,
Половини Вовк не брав:
Загарчить -- не смій і писнуть!
Сам же, хоч би мусів тріснуть,
До крихітки все зжирав.
» А як часом грубшу штуку
Нам вдалосьспіймати в руку,
То Неситий як ревне, --
Вже Вовчиця тут з синами!
М'ясо мало не з кістками,
Хавкнуть -- хвиля не мине.
»Адже ж тямлю, так-як нині:
У одної господині
Виліз я вночі на під;
Висів тамки у димарні
Солонини полоть гарний, --
НУ, його й дістати слід.
58
»Кажу: »Вовче, ти рви стріху,
Я ж цей полотьнам на втіху
Живо з вішалки здіймує.
І поліз я на бантину.
Довго мучивсь, поки скинув
Полоть просто в рот йому.
»Вовк м'ясиво хап -- і драла!
Та мене ще хіть зібрала
На вечерю Куркувзять:
А у тої господині
На близесенькій бантині
Спав Курей довгенький ряд.
»Підіпхавшися по платві,
По бантині, мов по дратві,
До Курей я вже підліз.
Серце б'ється... Тихо... Темно...
От в такій хвилині, певно,
Найлюбіш жартує біс.
»Вийшла ж і мені ярмурка!
Я гадав, що з краю Курка,
А то крепкий був Індик.
Я на Курки шийкумірив,
Індика в крилоі вцілив,
А Індик як здійме крик!
б
/
"
/
Ру рр
СЯ
емарегОЗо
5
59
»Я зубами хап за тепле,
А Індик крилом як стрепле!
Даром, щостарий я Лис, -Світ мені заморочився,
Я схитнувся, поточився,
З Індиком гегеп униз!
»Ну, та й мав я тут пригоду!
Полетів, та не до поду,
А на тік у сіни впав.
Гепнув так з цілого маху,
Думав: кожну костомаху
Мов у ступі зопихав.
»Не кінець моїй тут лазні!
В сінях був я, мов у казні,
Вийти не було куди.
От запхався я в куточок
І стулився у клубочок:
»Тихо! Лихо пережди!«
»Та даремну мавнадію!
Чую голос: »Гей, Андрію!
А поглянь но досіней!
На поді там щось кричало,
Гу сіни щось упало!
Ну, Андрію, встань но, гей!«
зЧути: наймит щось воркоче,
Встав, щось шкряба і стукоче, -Світло він світив, мабуть;
Далі двері відчиняє,
Каганецьв руках тримає:
»Шоза дідько гримнув тут?«
60
зГлип! Індик по сінях ходить.
»От хто крики тут заводить!
З сідала Індик упав'«
Втім в куток зирнув нечайно...
»Ай! Хазяйко! Уставай-но!
Гість до нас тут завітаві!«
»Щоза гість?« - »"Та Лис Микита!«
»Бий, Андрію!« - "Чим же бити?
Встаньте радше з подушок!
То обоє ми без труду
Цю поганую приблуду
Живо зловимо в мішок.«
»Поки баба встала з ліжка,
Наймит призирався зблизька,
Знай, до мене з каганцем.
Я ж сиджу, тремчу, все чую,
Та й усе собі міркую,
Як би тут втекти живцем?
»Ось хазяйка лізе в сіни;
Того й ждавя, як відчинить
Двері в комнату вона:
Шусть їй прудко попідноги,
В хату вскочив, та й з порога
Просто скачу до вікна.
61
»Шибкувисадивзрозгону,
Стрічку неодну червону
Я на шкірі здряпонув;
НУ, та вирвався на волю;
Та й садком, відтак по полю,
Мов безумний, в ліс махнув.
»Довго бігав безуговку,
Поки врешті в нетрю к Вовку,
Ледве дишучи, добіг.
»Ой, Вовцуню! Я аж гину!
Дай же м'яса одробину,
Щодля мене ти зберіг!«
»О,зберіг! -- у сміх Неситий, -Цим ти, певно, будеш ситий.
На, і знай дар щедрий мій!«
»і -- зміркуйте підлу штуку! --
Дав мені дубову клюку:
Полті вішаютьна ній.
зОтаке сказати мушу:
Тільки гріх я брав на душу,
Щоіз ним до спілки крав,
А за гріш не мав пожитку,
І без власного прожитку
Був би з голоду пропав.
,Але я не дбав нітрохи!
Славнийскарб царя Гороха
Мав я у своїх руках!
Скарб безмірно так багатий,
Що ледви би міг забрати
На сім возів у мішках".
62
Лев, про скарб такий почувши,
Насторожив пильно уші.
-- »Лисе, що це ти верзеш?
Проякий це скарб гадаєш?
Чи ще й досі скарб той маєш?"
Лис сказав на те: -- , Авжеж!"
»Царю, -- каже, -- пане милий,
Перед входом до могили
Я душі не обтяжу!
І чого ніяким світом
Не сказав би жінці й дітям,
Це тобі я розкажу.
зЗнай же, царю,скарб той грубий
Стати мав твоєї згуби
Ї нещастя джерелом.
Не вкради його Микита -Кровтвоя була б пролита,
Стався б страшний перелом!"
Лев, неначе ужалений,
Скочив, рикнув, мов шалений:
-- Що, що, що це ти сказав?
Щоцеза смалені дуби?
Перелом? Нещастя? Згуби?
Все розказуй, щоб я знав!"
Каже Лис: - ,Я царську вдлю
Рад сповнити, тільки молю,
Вислухай мене ти сам.
Лиш тобі й твоїй княгині
Річ важну відкрию нині
І Гороха скарб віддам".
6з
-- »Гей, здійміть із нього пута,
І ведіть його ось тута!" -Крикнув гучно Лев катам.
Ті нерадо розв'язали
З пут Микиту й розважали,
Щотовін набреше там!
А Микита, волю вчувши,
Свобідніше відітхнувши,
»Слава Богу!" -- прошептав. --
»НУ, коли не рад здихати,
Нагострись гаразд брехати!"
З цим перед царем він став.
-- Ну, -- цар каже, -- сядь, Микито,
Сміло все кажи й відкрито,
Але з правди не змили!
Бо як збрешеш, то, їй-Богу,
Не за шию, а за ногу
Ти повиснешна гіллі!"
ба
лухайте ж, як Лис Микита
О Цупко, наче кінь з копита,
На брехню пустився й лесть!
Щоб лиш на гіллі не згинуть,
Не задумавсь камінь кинуть
І на батька свогочесть.
-- ,Царю і ввесь чесний зборе!
Превелике, люте горе
По заслузі б'є мене!
За злодійство дам я душу,
Та одно злодійство мушу
Розказати вам страшне.
»Кільканадцятьліт вже тому,
Як мій батько -- де, в якому
Місці, хто це зна? -- напав
Славний скарб царя Гороха.
Та добра йому ні трохи
Скарб той клятий не придбав.
»Батько мій був горда штука.
Фінансовая наука
Був його любимий фах.
Лестився, міняв все фарбу,
Щоб лиш стать міністром скарбу,
Він на це гостривсястрах.
65
»Та ти, царю, хитрість скриту
Проглядів, прогнав Микиту,
А міністром став пан Рись.
І пішов мій батько в пущу,
І поніс він думу злющу -Відомстить тобі колись.
»В пущі скарб знайшов заклятий,
І почав він міркувати,
Щоб великий бунт піднять,
Щоб царя зіпхнутиз трону,
Славну ж царськую корону
Щоб Медведеві віддать.
»Спілку він зібрав велику,
З листом шле Кота Мурлику
До Бурмила: так і так,
Льва ми хочем скинутьз трону,
А як ти його корону
Хочеш взять, пришли нам знак.
зНУ,на вість таку Бурмило,
Наче б що його вжалило,
Враз схопився й сам прибіг.
»Браття, -- каже, -- я все з вами,
Або ляжем головами,
Або Льва зав'яжем в міх!«
»Батько мій і Кіт Мурлика,
Вовк, Бурмило і велика
Їх рідня -- усі зійшлись,
І ча бунт, на чорнузраду,
Братовбивчу, люту зваду
Всі врочисто сприсяглись.
»Із околиць чужоземних
За Горохів скарб -- наємних
Маливійськ навербувать.
Я підслухав всю їх змову,
Про страшнуїї основу
Став я пильно міркувать.
»Я Бурмила хитру злобу
Добре знав, його особу
Непочесну і смішну
Став рівнять з тобою, пане,
І кажу: »Цей опуд стане
Нам царем? НУ, батьку, ну!«
»Знав ти скарб знайти великий,
Та біда, коли владики
Ліпшого знайти не вмів!
Де Бурмило -- цар народа,
Там пропала честь, свобода,
Голос правдизанімів.
67
з неначе голос з неба
Звав до мене: треба, треба
Зав'язати зраді рот!
Хоч той зрадник -- батькотвій,
При цареві вірностій!
Будь, Микито, патріот!
»Так розміркувавши гладко,
Дожидавя, аж мій батько,
Як була умова, знай,
Там у зрадників тих темних,
На вербунок військ наємних
Рушитьу сусідній край.
»Вже давніше, в переднівку,
Вислідив я ту криївку,
Де мій батько скарб сховав;
Ну ж тепер безпроволічно
Виноситиденной нічно --
Все дочиста я забрав.
»Невеликий час минає,
Аж мій батько повертає:
Вже готове військо жде!
Лиш вербунок заплатити,
Генералів назначити -Хоч в огонь вонопіде!
»Не вітав рідню, домівку
Батько мій, лиш у криївку
Просто шасть-- і обімлів!
Препуста-пуста комора,
Щобула щеповна вчора!
Скарб увесь мов хто замів.
68
»Щовін біга, шкряба, нюха, -Скарбуні сліду, ні духа!
Тут старий ума лишивсь!
Заскомлів, немовна зуби,
Далі, шнур знайшовшигрубий,
На гілляці задушивсь.
»А Неситий і Бурмило
Зрозумівши, що постигло
Батька мого, подались:
Страх льояльні поробились,
І служитьтобі пустились, -Зрадником лишивсь сам Лис.
»Днесь вони -- підпори трону!
Я ж, що спас царя й корону,
Батька свого погубив, --
Під гіллякою тут стбю,
Смерть вже бачу над собою.
Ну, повісьте!
Я скінчив".
Так то Лис вбрехні був смілий!
Всі присутні остовпіли,
А сам Лев аж затремтів:
-- »От воно що туткискрито!
Дякую тобі, Микито!
А... той скарб... ти де подів?"
69
-- ,На високій Чорногорі,
Де Черемош води скорі
По камінні вниз жене,
У Говерлі, просто серця,
Коло третього реберця,
Є леговище скальне:
»ТГам лежитьтой скарб неткнутий...
Царю,твій він муситьбути,
Я тобі його зберіг!
Жалко тільки, що нікому
Не вказав я стежки д' ньому,
Щоб по моїй смерти міг..."
Лев не дав йому скінчити:
--,Хто тут сміє говорити
Щепро смерть якуюсь днесь?
Царське право є -- прощати.
Зараз з нього шнуртойзняти!
Ми касуєм весь процес!
»Більше маєш ти заслуги
Між звірами, ніж хто другий!
А гріхи ті, що за них
Мавтивисіть, правду рікши,
Всі не варті торбисічки
Супротизаслуг цінних.
»Тільки слухай: в добру пбру
Ти зо мною в Чорногору
Завтра рушиш скоросвіт,
Лиш я сам до того льоху,
Де є скарб царя Гороха,
Будузнати тайнийхід".
70
-- »Царю, -- Лис сказав маркітний, --
З радої душі охітний
Я з тобою йти в ту путь.
Та в предсмертну я годину
Шлюбував: коли не згину,
За гріхи покуту збуть.
зПішки до святого Риму,
Відтам до Єрусалиму
Шлюбувавсяя піти.
Як повернусь, ясний пане,
Скарб відразуввесь твій стане,
Найбагатший будеш ти!"
-- зЩо ж, -- Лев мовив, -- річ побожна!
Шлюбував - ламать не можна, -
Тож іди й здоровий будь""
Далі возьнихзве на згоду,
Щоб вони всьому народу
Вибубнили царський суд:
-- »Всім, кому на тім залежить,
Відати про це належить:
Цар по силі своїх прав
З Лиса, знаного Микити,
Зволиввсю вину здіймити,
Ідо ласки знов прийняв.
»Хто б смів Лиса попрікнути,
Лапою його діткнути,
Чи поздочно хулить
На такогопатріота, -Томуцар язик із рота
Вирізати повелить.«
71
Ой, як Вовк, Медвідь, Мурлика,
Вчули засуд, -- страх велика
Їх досада обняла!
Зараз почали бурчати,
Далі рушили кричати,
З ними їх рідня ціла.
Але вже було запізно!
Лев із трону крикнувгрізно:
-- »Хто там сміє ще бурчать?
Га, то ви, поганцікляті,
Щоменеу власній хаті
Сприсяглись замордувать?
»Бач, які святі та божі,
А в душі думки ворожі!
Лис вам на заваді став?
Але годі вже мантачить!
Будете тепер ви бачить
Справедливість наших прав.
»Гей, беріть Бурмила тута
І закуйте в добрі пута!
Вовка в диби прикрутіть,
І Кота зв'яжіть, і прямо
Засадіть в тюремну яму,
Де не блима сонцясвіт!"
Так то доля уже з нами!
Хто ось-ось був близький ями,
Раптом на вершкустав! Ох,
А хто гордо дувсь, пишався,
У кайдани враз попався
І пішов в тюремний льох!
72
ув у замку льох підземний,
Зимний, і вогкий, і темний --
Там запертов'язнів трьох.
Кіт мовчить, Медвідь куняє,
А Неситий проклинає:
-- Ах, той Лис, бодай він здох!"
Час обідать!
Бідолахи
Не привикли саламахи
Арештантської вживать.
Як наклали їм три миски, --
Нюхають: аж кривить писки!
Стали пчихать і плювать!
Довго Вовк сидів і думав,
Далі з жалю як зарюмав,
Як завив, як заридав!
Спільникам своїм недолі
Про свої пригоди й болі
Ось таке розповідав:
-- »Небо, земле і всі моря!
З глибини свойого горя
Плач підношу я до вас,
Щобвас плач тойі ридання,
Образ мбйого страждання
До основ, до дна потряс.
73
»Вовком звуть мене, Неситим.
ЩоБог добрим апетитом
Наділив мене -- чи ж стид?
Ічи ж я щось тому винен,
Щов живіт все пхать повинен,
Бо живіт все: »Дай!« кричить?
»Вовк Неситий, Вовк зажертий!
Вовкусе є гідний смерти,
Вовка бий, де лиш найдбш!
А що Вовк той голодує,
Жінку, діточок годує,
Те байдужевсім! Авжеж!
,Вовк убивник! Вовк прожора!
Щодуша у менехора,
Щосумління в труби дме,
Серце в мене незрадливе,
Милосерднеі чутливе,
Томуй віри світ не йме.
74
нЯ ж так чесний і побожний!
Якби світ весь був порожній,
Якби я все ситий був, --
Я б такий був добрий, вірний
І лагідний, і покірний,
Щоби й очісвіт забув.
зЯ й тепер -- та що й балакать! --
Як почне жолудокплакать,
То й сумління заглушить.
Та, проте, його проводу
Скільки я собі на шкоду
Слухаю,то й не злічить!
»Раз на лови йду я радо,
Аж Гусей здибаю стадо,
»Гуси, Гуси, я вас з'їм!«
Гуси кажуть: »Їж, Вовчище!
Лиш хвилиночку пожди ще,
Помолиться дай намвсім!«
»Ну, моліться! Але скоро'«
То вони враз крила вгбру
Піднесли побожно так, -Піднесли, загеготіли,
Ї всі вихром полетіли,
(
Я ж лишився, мов дурак.
75
зНУ, -- міркую, стовпом стбя -Щоза спосіб це, іщоя, -Сповідник, чи паламар,
ЩобГусей молитви слухать?"
І пішов я далі нюхать,
Щоб знайти новий товар.
»Зирк, Свиня лежить в баюрі,
А при ній рожево-бурі
Поросятка -- штукзосім.
-- з»Гей, Свине, моя голубко,
Вилізай з болота цупко,
Хай твоїх я Свинок з'їм!«
-- »Добре, їж, коли охота, -Відрекла Свиня з болота, -Тільки бач, один тут гріх
З тих гріхів, що непрощенні:
Поросятка нехрищені,
Як же ж будеш їсти їх?«
Справді, клопіт! Що робити?«
-- »Слухай, -- каже, -- мій Неситий,
Тут є річка і млинок,
То ходи тихенько з нами,
Стань собі понижче тами,
Там я похрищудіток.
»Похрищу,обмиюз бруду,
І одно за другим буду
Прямо в рот тобі даватьх.
зНУ, - подумав я, -- це можна.
Чесна, бач, Свиня, побожна,
Свинки чей не полетять".
76
»Я під тамою,мовв ямі,
А Свиня з дітьми на тамі
Хрюка, плюска, муркотить.
НУ, -- міркую, -- річ побожна,
То й перебивать не можна:
Це вона дітей христить.
» А вона посеред тами
Заставку взяла зубами,
Як запреться -- піднесла,
Гур! Як жбухнуло на мене
Море мокре і студене, --
В мене й пам'ять відійшла.
»Вхопила мене потопа,
Понесла з на десять хлопа
Вниз, мов тріску, мов стебло.
Мало там не дав я душу!
Поки видряпавсь на сушу,
Вже Свиней мов не було.
77
»Став я мокрий та й міркую:
ну, гляди ж святошу тую,
Як мене втягнула в рів!
Ну, ая ж то що за колик?
Православний, чи католик,
Щоб Свиней хрищених їв?
»Сильну взявши постанову,
Щоне дам здуритьсязнову,
А голодний, аж пищу --
Йду. Аж зирк! Баран блукає.
Я до нього -- не втікає,
От я здалека й кричу:
-- »Стій, Баране! Стій, рогатий!
Маю щось тобі сказати«.
Став Баран та й ще пита:
-- »НУ, які там маєш вісті?«
-- зГа, тебе я мушуз'їсти!
Що, смакуєзвістка та?«
» А Баран -- ну, хто б подумав? --
Не злякався, не зарюмав,
А вклонивсьмені доніг.
-- зПане, -- каже, -- Бог привів вас!
Я ж три дні уже глядів вас!
Вам назустріч сам я біг.
»Не дивуйся і не смійся!
Я Баран-самоубійця!
В світі вже не жить мені!
Людмій весь в неволігине, --
В вас -- життя його єдине,
То мені ви не страшніх.
78
»Річ таку почувшидику,
Я в задумі звісив пику
І стояв дурний, мов сак.
-- "Що це ти торочиш, блазне,
Щосьтакеє несуразне?
Не второпаюніяк!«
»Здавна думав я про теє,
Щоб овечим стать Мойсеєм,
Вивести овець з ярма --
Із хліва -- на вольну волю.
Много труду, мук і болю
Я прийняв -- та все дарма!
»У тісні овечі мізки
Думкисвіжоїнітрішки
Не втокмачиш; серце їх
Боязливе: -- Що нам воля?
Вовк поїсть нас серед поля.
Нам про волю думатьгріх! -»Ну, подумай, пане чемний,
Про важкий мій стан душевний!
Насміх долі так хотів:
У душі пророцькі речі,
А кругомлобиовечі,
Сіно, жвачка, теплий хлів!
»Щоб влекшитьсебе хоч трошки,
Я подався до ворожки,
І такий почув завіт:
-- Хочеш Баранів ти спасти,
Мусиш самсебе покласти,
В жертву вольнуза свій рід.
В поле йди, коли охочий,
Проблукай три дні, три ночі, -Здиблеш Вовка-моцаря;
Той по мдйому показу
Проковтне тебе відразу, -Отоді нова зоря
80
Для Овецьусіх заблисне. -Пане, серце туга тисне
Запитать тебе в цей час:
Маєш ти показ той віщий,
Можеш ти, мій найлюбіщий,
Проковтнуть мене нараз?
»НУ,плети собі, мій любий, --
Думав я, -- аби лиш в зуби
Я дістав тебе, -- не бійсь!
Знатимеш, як я ковтаю!""
Та й до нього промовляю:
-- »Синку любий, заспокійсь!
»Віщий сон сьогодні мав я,
І на тебе вже чекав я, -
Проковтну тебе якстій!«
-- НУ, - Баранрік, - Богу слава,
Та й тобі, судьбо ласкава,
От тепер в душі спокій!
»Пане любий, стійте ж тутки!
Я на горбик вийду хутко,
Розбіжусь -- і просто в рот
Кинусь вам, а ви ковтайте,
І, ковтаючи,згадайте:
Так вмирає патріот!
»Треба ж дурня, щоб згодиться!
Мій Баран як розбіжиться,
Та й рогами в лоб мене
Як не грюкне! Я скрутився,
Та й, зомлілий, покотився,
А Баран як не чкурне!
81
зОт я встав, аж плачу з болю,
Проклинаю злую долю
Та й клену нерозум свій:
-- Чи то я овечий батько?
Чом не вхопив швидко, гладко
Барана й нез'їв якстій?
»Всьомувинна та чутливість!
Пощомав я терпеливість
Слухать теревенів всіх?
Ну, тепер не зловиш, Грицю!
Затверджучуття, як крицю;
Я голодний! Це не сміх!
зОтаке постановивши,
Зуби міцно заціпивши,
Я пішов у дальший шлях.
Лізу-лізу, шкандибаю,
Чоловіка надибаю,--
Кравчикбув, мені й не страх.
»Як лише його я зочив,
То й до нього вмить прискочив:
-- »Кравче, кравче, з'їм тебе!
Не тікай, не боронися!
Не благай, і не просися!
Бо в кишках мене скребе!«
-- »Я тікати -- не прудкий,
Борониться-- заслабкий,
А проситься -- хто повірить?
Тільки ж як мене з'їси?
Трошки замалий єси.
Ну ж. дозволь тебе помірить!є
82
»Поки я поміркував,
Злегка він мені приклав
До хребтасвоє мірило,
Потім враз хахап за хвіст,
Як не шваснеразів з шість, --
Аж на серці зав'ялило.
»Ой, -- кричу, -- що робиш, кравчедє
-- "Маєш! Щоб ти знав назавше:
Чоловіка не займай!«
»Ой, не буду, поки жити!
Та кравець лихий, сердитий
Б'є та й б'е, хоч ти конай.
83
»Що я вию, що ридаю,
Щокленуся, що благаю, --
Він за хвіст мене держить
Та й періщить, повен злости, -Швидко, бачиться,від кости
Шкірай м'ясо відлетить.
»Чую я, що ось вже гину!
Як не шарпнув -- половину
Власного хвоста урвав!
А тоді давай Бог ноги!
Як забіг я до берлоги,
То три дні відхорував.
зОтаке то вовче лихо!
НУ, скажіть, як бути тихо,
На таке не нарікать?
А тепер іще вдодатку
Зрадник Лис цареві-батьку
Кинувся на нас брехать!
»НІі вже, ні, я не потішусь, --
Щепоплачута й повішусь!"
Так Неситий гомонів.
Спав Бурмило вже й Мурлика,То Неситийз горя, з лиха
Всі три саламахиз'їв.
84
ПІСНЯ
ВОСЬМА
ранці-рано по сніданні
В подорожньомуубранні
Лис цареві впав до ніг:
-- ,Царю,будь мій ріднийтато,
Поблагослови в це свято,
Щоб на прощуйтия міг!"
Лев сказав: - ,То шкода, сину,
Щотак швидко йдеш в чужину!"
-- »Царю,-- скрикнув Лис, -- ох, цить!
Серце в мене рветься тоже!
Та що вдіємо! Що Боже,
Богу треба заплатить!"
Лев сказав: --,Так, так, мій друже!
Радує мене це дуже,
Щотакий побожний ти.
Рад би я тобі й від себе
Для мандрівної потреби
Хоч чимбудь допомогти".
-- »Ца..рю -- хлипав Лис крізь плач, --
Дужеласкавти... Ось бач:
Я і торби в путь не маю!
А в Медведя у Бурмила
Доброго кожуха сила, -Він шматоквіддасть, я знаю"...
85
-- »Схоче, чи не схоче дати,
Ми накажемозідрати!" --
Мовив Лев. -- ,Ну, ще чого?"
-- »Дуже ласкав ти, мій царю!
Чобіток би ще хочпару.
Бач, я босий! Як його
»Тілький світ чимчикувати,
Ноги шпигать та збивати?
Скалічію денебудь!
А он має Вовкдвіпарі,
То одну чей схоче в дарі
Відступитьмені в ту путь"
-- зЩо там схоче, чи не схоче!" -Крикнув Лев, та аж тупоче.
»Гей там! У тюрмупідіть,
Із Бурмила торбуздріте,
А з Неситого здійміте
Пару Лисовічобіт!
»Ви ж, моя дружино славна,
Щоб усім зробилась явна
Ласка наша для Микити,
Проведіть його з гонбром
До могили там під бором!
Я ж іще піду спочити".
І потюпав Лис мій гладко,
Смирний,тихий, як ягнятко,
При торбині, з костуром...
А круг нього, мов ворони,
Всі бояри, та барони, --
Проводжаютьвсім двором!
86
Цап -- секретар гоноровий,
Яць -- гвардиєта народовий,
Поруч Лиса дружнойдуть.
Хоч і як розмова мила,
Та вже ось ота могила,
Попрощатьсятреба тут!
Лис Микита промовляє,
Сльози рукавом втирає:
-- , Ах, Яцуню, притулись!...
Я... з тобою розстаюся!
Ах, подумати боюся,
Жаль пройма мене наскрізь!
87
»Ох, Базильку, любий друже!
Я тебе люблю так дуже,
Щобез тебе й жить не рад.
Не відмов проханню мому,
Ще шматок по шляху цьому
Проведимене, як брат!"
Це сказавши, просльозився,
Їм у ноги поклонився:
--.,Ви обидва з всіх звірів
Справедливі, непорочні,
Лиш траву й листочки сочні
Все їсьте -- ія так їв!
»зПро убивства, про грабунки
В вас немає ані думки,
Вам м'ясних не треба страв.
Вас то, щирі, праві душі,
Я, пустинником ще бувши,
За взірець собі обрав".
Так підлесними словами
Лис їх знадив, аж до ями
Лисової підійшли.
-- Слухай -- каже Лис, -- Базильку,
Ти зажди на нас тут хвильку,
Ось траву собі щипли!
»Ти ж, Яцуню, любий свату,
Потрудись зо мною хату!
Знаєш, жінка там моя
Як почує чутку тую,
Щона прощуя мандрую,
То-то буде плач!... А я
88
»Страх не рад з жінками плакать,
І не вмію забалакать,
Ні потішить їх гаразд!
Мій Яцуню,ти в цім справний!
Тож ходи, мій друже давній,
Вид твій духа їй додасть!"
Серце в Зайця страх добряче:
Вчув це -- й мало сам не плаче,
-- Бідна жінка!" -- він озвавсь. -Я її, як рідну маму,
Рад любить!" І в лисю яму
Він з Микитою попхавсь.
Входять -- Боже! Серед ями
Микитиха з діточками
Плаче, сліз потоки ллє!
Як побачила Микиту,
Схопилась... Микито! Ти тут!
Діти! Батько ваш жиє!"
Ну Микиту цілувати
І до серця пригортати:
-- "Любий! Що ж? Біда пройшла?
Говори бо, швидше, швидше!
Я гадала, що ти згиб вже...
Ох, щосліз я пролила!"
-- ,Радуймось! - сказав Микита, --
»Цар наш -- славою покрита
Будь його держава вся! --
Дарував мені провини,
І від нинішньої днини
В ласці царській тішусь я.
89
Вороги ж мої запеклі
Десь там нині ледве теплі:
Царськийгнів їх б'є всіх трьох:
Кіт, Неситий і Бурмило
Мусіли стулити рило,
Щей попали в темний льох.
»А оцей фальшивий паяц,
Щосвідчив на мене, Заєць,
Відданий мені у власть:
Чи живим його лишити,
Чи відразу задушити,
Якщовикупуне дасть!"
Як почув це Яцьсарако,
Стало так йомуніяко,
Мов бихортза ним туй-туй.
-- ,базю! -- крикнув, -- чесний отче,
Лис менетут з'їсти хоче!
Базю, Базю. ох, рятуй!"
-- »Зараз тихо будь, драбуго!" --
Крикнув Лис, і вхопив туго
Зайця, й горло перегриз:
зОсь тобі від мене штука!
ЧТ всім злюкам це наука,
Щоб Микити стереглись!"
А відтак, поссавши крови,
Лис Микита втішно мовив:
-- Га й смачний же бестіон!
Діти, нині на вечерю
З Зайця маємо печеню!
Славний буде потім сон!
» А тепер послухай, люба,
Як мені грозила згуба
Г як вибрехався я!"
І, розсівшися вигідно,
Розповів усе довідно
Від початку докінця.
А Лисиця й Лисенята
Посідали коло тата --
То сміються, то тремтять.
-- »Голово моя ти мила! --
Так Лисиця говорила, --
НУ, та й знав ти, як їх взять!
Лиш одно оте негарно,
Щоти нас покинеш марно
Іна прощу йдеш кудись".
-- ,Жінко, -- скрикнув Лис поспішно,--
Ти гадаєш, щоя дійсно
Зараз дуреньстав якийсь?
»Там, де смерть перед очима,
То плелось, щотільки слина
Приносила на язик.
Чи я паломник, або що?
Щотам Лев мені, що проща?
Я тепер сміюся з них!
91
»Хай їсть сіль, в кого оскома!
Я ж лишусь з тобою дома,
А про прощуні ду-ду!"
Втім почувся крик знадвору:
-- »Яцю, де ти? Кільку пору
Я вже тут на тебе жду!"
Вибіг Лис. -- ,Базильку, друже,
Ти не гнівайся так дуже!
Нічим нам тебе занять.
Яць там з жінкою моєю
І з маленькоюсім'єю
Преприязно гомонять".
-- »Кажеш: гомонять приязно?...
Але ж бо я чув виразно
Яців крик »Рятуй!« -- рік Цап.
-- Правда, -- Лис рік, -- як Лисиця
Вчула, що нам тра проститься,
Вмліла -- і на землю хляп!
»Тут то Яць -- здоров хай буде! --
Жбухнув їй води на груди,
Та й почав рятункузвать:
»Ой-ой-ой, рятуй, Базильку,
Бідна тітка вмре за хвильку!є
Та тепер вже благодать."
-- »зНУ, то дякувати Богу!
Я гадав, що Яця мого
Там зі шкіри хто дере".
-- ,базю, чи ж тобі не стидно?
Яць прийде, що лиш не видно,
Щей дарунків набере.
92
»базю, бородатий ребе,
В мене просьба ось до тебе!
Бачиш,цар мені казав,
Щоб, заким ще рушуз дому,
Прооднуріч, нам відому,
Лист йому я написав.
»Отже, поки Яць там бавивсь
З жінкою й дітьми, я справивсь:
Два грубезнії листи
Написав. Тебе, мій друже,
Я просити хочу дуже
До царя їх занести".
-- »Добре, - Цап сказав, - гляди лиш,
Щоб де в мене не згубились,
Не зламалась би печать!"
-- »Правда! Підожди хвилину,
Я в медвежую торбину
Зав'яжу їх, можеш брать!"
І побіг до хати живо,
А в душі сміявсь злосливо:
Тут в цій торбі лист грубезний,
І два меншії лежать.
Ти неси їх осторожно,
А розв'язувать не можна,
Бо зламається печать.
93
»А про Зайця не журися!
Він там так заговорився,
Щоказав перепросить!
Йди наперед шмат дороги,
А вже Заєць бистроногий,
Дожене тебе за мить.
» І ще знаєш що, мій друже?
Лев, наш батько, любить дуже
Дотеп, гарний, гладкий стиль.
Ці листи -- я не хвалюся --
Досмаку йому прийдуться,
В них майстерства мого шпиль!
»Вже ж я де лиш міг, небоже.
І про тебе слово гоже
Вкинути не занедбав.
І я певний, що цар-тато
Ласки й чести ще багато
Більшедасть тобі, ніж дав.
94
»Тільки будь ти все притомний,
Не робися надто скромний!
Смілість виграє в зійні.
Мовцареві: »На листиті
Я дораджував Микиті,
їх завдячиввін меніх.
Як почув це Цап Базилий,
Задрижалив нім всі жили,
Аж підскочив з радощів!
Ну Микитуцілувати...
-- От тепер я будузнати,
Хто мені добрахотів!
»Друже, брате! Я мов в раю!
О, твій дотеп добре знаю!
Лев задре з утіхи хвіст!
Не минуть мене гонори,
А і край весь заговорить:
Бачте, Цап який стиліст!
»Тут я виступлю вже сміло,
Бо як справді малось діло,
Те ніхто не буде знать.
Ну, прощай же! Дасть Бог, може,
Я й тобі віддячусь тоже,
То не будеш жалкувать!""
-- »Прощавай!", - сказав Микита,
А, як Цап пішов, то скрита
Вилилась словамизлість:
»(Оцей дурень квадратовий --
Він -- секретар гоноровий!
Ух, аж б'є на мене млість!
95
зНУ,й уряд! НУ, і держава!
Дурнямв ній гонори й слава,
Бідний, слабший хижих лап
Не втече! А членом суду,
Щомене судивназгубу,
Чи не був цей дурень Цап?
зАле я помстивсьна тобі!
Будеш жив, чи ляжешв гробі, --
Вже не змиється цей хляп,
Щоприлип на твоїй пиці;
Стане притчею в язиціх
Слово те: дурний, як Цап!"
За той час Базьо поспішно
В царський двір прибіг і втішно
Перед троном гордостав:
-- »Лис Микита із дороги
Клониться цареві в ноги,
Г оцей пакет прислав.
»Три листи у нім грубезні;
Мова, стиль, думки -- чудесні!
Це й не диво. Адже ж я
Не одну йому дав раду
Щодостилю, щодоскладу,-То й заслуга тут моя!"
Цар до рук пакетчприймає,
Шнур за шнуромвідпинає,
Глип у торбу -- аж зумівсь:
-- "Що це! Лист якийсь ухатий!
Базю, Цапе ти проклятий,
Ти кривавий лист приніс!"
96
Зайця голову нещасну
Вгору вийняв, рикнув страшно,
Що аж Цапна землю впав:
-- »Гак то Лис сміється з мене!
На таке письмо мерзенне
Цап йому ще раду дав!
»Га, кленусь на царську гирю,
Щовжебільше не повірю
Клятим Лисовим брехням!
Гей, біжіть в тюрму щосила,
Вовка,і Кота, й Бурмила
Увільніть з тяжких кайдан!
»О, безсовісний брехачу!
Через тебе то я, бачу,
Дурно мучив вірнихслуг!
Та зате даю Їм плату:
Цапа й всю рідню патлату,
Щобіз неї дерли смух!
,А поганий той Лисюра,
Щотак вибрехавсьвід шнура,
Буде вийнятий з-під прав:
Хто де здибле цю облуду,
Можевбить його без суду, -Карувсім я скасував".
Так то Яць і Цап Базилий
Головами наложили,
Винуваті без вини;
А хоч жертвизлобий сили,
Та проте не полишили
Й згадки доброївони.
Особливо Цап-сарака!
НУ, скажіть, яка подяка
Випала за те йому,
Щодо сильнихвін лестився,
В царський двір він примостився,
Мав царицюза куму?
Що дворакбув, ордеровий,
І секретар гоноровий,
В трибуналі засідав?
А проте на кпини, з жарту
Через Лисову ту карту
Душуцап'ячувіддав.
І донині цю пригоду
Хто з хрищеного народу
Добрим словом ізгада?
Як хто злий з марниці згине,
Чи ж не кажуть: за цапйне
Покоління пропада?
А хто дметься, і балює,
І леститься, й спекулює
На нечесні бариші,
Всім любенько рад балакать,--
Чи ж по нім не будуть плакать,
Як по Цаповій душі?
98
ПІСНЯ
ДЕВ'ЯТА
ис Микита в своїм замку
По обіді меду склянку
Преспокійно спорожнив,
Сів у кріслі, люльку курить,
І ніщо його не журить,
Зла мов зроду не чинив.
Втім почув: , Стук! стук!" до брами.
Скочив, вибіг враз з дітками --- ,Ах, Бабай! Це ти оп'ять!
НУ, здоров, Бабаю! Що ж то,
Ти, знать, від царя йдеш просто?
Щож там доброго чувать?"
-- ,Мало доброго! -- журливо
Рік Бабай, -- та щедре жниво
На погані новини!
Цар присяг тобі загладу,
Військо кличе, радитьраду, -Будуть туткиза тридні!"
-- »Стільки всього? -- каже Лис. --
Як лиш стільки, не журись,
Друже мій, старий Бабаю!
Тим погрозам тине вір!
Я з тобою в царський двір
Щесьогодні почвалаю.
99
»Вже я вибрешусь, будь певний!
Та тепер, мій любий кревний,
Прошув хату! Вже пора
Підвечіркувать. Аж в лапах
В'ється вже печені запах,
Щозготовила стара!"
Ось ввійшли, сидять, гостяться...
Лисенятастали граться.
-- »Бачиш, стрику, -- Лис сказав, --
Мінка ловить вже курчата,
Міцькож, бестійка завзята,
Вчора утку сполював!"
-- Справді, маєш чим гордиться! --
Рік Бабай. - Та й не дивниця:
В батька й діти удались!"
-- »Так то, так! Талант -- не згірше,
Але виховання більше
Значитьтут!" -- відмовив Лис. -зНу, та час нам в путь спішиться!"
-- »Цо? -- аж скрикнула Лисиця,
Ти, Микито, знов кудись?
В царський двір? Та бійся Бога!
Всиротитьнас ця дорога!
Скрийся дома, схаменись!"
100
І сльозами залилася,
І руками вчепилася,
Щоб Микитунепустить.
Він, її поцілувавши
І від себе відірвавши,
Каже: -- ,Жінко люба, цить!
»Царне з'їсть мене там преці,
А назустріч небезпеці
Ліпше вийти, ніж в кутку
Дожидатьна себе грому!
Я ж держувсе по-старому
Філософію таку:
»Наше все життя -- війна є,
Кожний бореться, як знає:
Цей зубами, той крильми,
Третій кігтями міцними,
Інший скоками прудкими...«
Чим же боремося ми?
»Мині силою не годні,
НІ, як Карпи, многоплодні,
Ні нічвиди, як Сова,
Ані бистрі, як той Заєць,
В нас підмога лиш одна єсть -Це розумна голова.
»Нею треба нам крутити,
Ум, мов бритву,нагострити,
Все обдумать в один миг,
Іншим сіті наставляти,
Але добре пильнувати,
Щоб самим невпасти в них!
101
»Цар ось грозить нам війною.
Хоч то я не маю бою
Перед військом тим його,
Та все ліпше нам у всьому
Зразу запобігти злому,
Ніж чекать Бог-зна чого.
»А на те вже я, небого.
Чую в собі сили много!
До таких я штук привик.
А подумати, як цупко
Я почну брехати, любко,
Аж свербить мене язик!"
Щераз цілувалисьв лиця,
І потішилась Лисиця;
Але брами всі замкнуть
Наказав Микита, й жваво
Стежечкамивліво, вправо,
Почвалав з Бабаєм в путь.
Гріє сонце, небо чисте,
Ліс шумить, тріпоче листя,
Цвіти пахнуть -- просто рай!
Лис любується красою,
Та, прибитий гризотою,
Сумно штильгає Бабай.
-- »Стрику, що тобі такого? -Засміявся Лис до нього, -Тьфу,об землю лихом вдар!
Бач, що тут краси довкола!
Блиск який, тепло і воля!
Хто живий, той нині цар!"
102
-- ,Ой небоже, -- рік Бабай, --
Ти так надто не брикай!
Не втечеш від кари!
Де ж пак, Цапу в торбу дати
Зайця голову, й післати
Цецаревів дарі!"
-- »Ха, ха, ха! -- у сміх Микита, -Штучка дешева й сердита!
Дуже нею я горджусь.
Трошки цар, мабуть, просапавсь,
Поки правди в ній долапавсь...
Та щобкарі буть -- а дзусь!
103
»Нині хто рад жить, не схнути,
Той святим не може бути,
Як в пустині той монах.
Кожний тут держисьна-тузі,
Хто не хоче по заслузі
Бути другому в зубах!
»Яць скакав поперед мене,
Мов дитя новохрищене,
Мов дразнив: »Ану злови!«
Аж мені так стало млісно,
Щоя хапйого,й незвісно,
Як він став без голови.
»НУ, а Цап! Скажи, будь ласка!
Він на мене в суді траскав:
»Винен, винен! Хай умре!«
А як встиг я відбрехатись,
То він лізе цілуватись!
Хай же чорт його бере!
»Щож, мій гріх, а його -- шкода.
Вбивство, пімста, та це ж мода
Скрізь загальна у звірів.
І сам Лев грабує чисто,
А не хоче особисто,
Шле Медведів і Вовків".
І всміхнувсь Микитастиха,
Нюх табаки взяв і чихав,
А відтак сказав оп'ять:
-- зт, все байки, мій Бабайку!
Слухай лиш оцюю байку,
Щоя хочурозказать.
104
»Кажуть: кара за грабунок!
Ось"тобі такий трафунок,
Як наш брат хтів чесно жить
Є товар, є грошей досить,
Він не скупиться, ще й просить --
А хоч гинь, не мож купить.
»Раз от я і Вовк Неситий,
Кинувшигостинецьбитий,
На мандрівку ми пішли.
Ба, зайшлиза ліс, за води,
Ні притулку, ні господи,
Лиш луги, степи були.
»Тут нас сонце припікає,
Ба, вже й голод дотискає,
Аж тут зирк -- Лоша пасеться!
Та таке гладке та любе,
Щомій Вовк аж гострить зуби,
Шкура вся на нім трясеться.
зСів бідпяга, важко сапа,
А з Лошатком мама Шкапа, --
Вкрасти вжевона не дасть.
Каже Вовк: »Піди, Микитко,
Запитай ту Шкапу швидко,
Чи Лоша нам не продасть?«
,Я пішов, вклонивсь їй низько.
»Що, матусю, пасовисько
Тутки маєте незгірш?
Та й Лошатко!
От пахолок!
Чей його нам на виховок
Продасте за добрий гріш?«
х
105
»Що ж, купуйте, люди божі!
Я й не що великі гроші
Буду правитивід вас.
Під місток, що був на шляху,
Втік. Бабай в великім страху,
Думав, може, де стрілець?
А за ним шмигнув Микита
Та на шлях глядів з укриття...
Пст! А сам трясеться ввесь.
А тим шляхом ізо Львова
Йде процесія здорова,
Щоходила там на суд:
Старий Півень перед веде,
За ним йоговвесь рід іде,
Тільки мар вже не несуть.
Заховавши жальу серці,
З горя випивши почвертці,
Всі співають »Комаря«:
»Гей, там в лісі шум зробився!
Комар з дуба повалився!
Кличте, кличте лікаря!
110
»Розбив собі головище
На дубове коренище,
(Сольо Півень витяга);
Вилетіла Муха з хати
Комаренькарятувати -(Вся рідня підпомага).
»Ой, Комарю-господарю,
Жаль мені вас непомалу,--
Тягне Півень голоском.
зЧим же я тебе улічу?
Бо тобі я щиро зичу!« -Хор підхопиввесь гуртком.
»Продамхату, продамсіни,
Щоб добути медицини,
Щей покличулікаря;
Продамграбліі мотику,
Заплачу ще і аптику,
А вздоровлю Комаря.
»Ой, як гукне Муха люба,
Поскакали кліщі з дуба,
Комарю спинили кров:
Мурашечки прибувають,
Подушечки підстилають,
Щобна нього сон прийшов«.
111
Так то куряча рідня вся
Верещить, аж порівнявся
Старий Півень із містком;
Втім, мов блискавка, з укриття
Як не скочить Лис Микита,
Та й хахап його мельком!
-- Га, ти тут мені, драбуго!"
Крикнув Лис і вхопив туго,
І головкувраз відгриз.
Півень лиш крильцямистріпав,
І лапками довго сіпав;
З трупом в яму скочив Лис.
-- ,Бійся Бога, мій синашу,
Заварив нову ти кашу!
Чи зовсім ти з глузду збивсь?
Півень цей -- велика сила,
Мав протекцію в Бурмила,
Львицінавіть полюбивсь".
Так Бабай остерігає,
Та Микита вже не дбає,
Півня радісно скубе.
-- »Ти начхай на це, моспане!
Глянь лиш, щотутза снідання! --
Пишно погощутебе!
»А. на Півня цього, стрику,
Здавназлість я мав велику,
В серці й досі ще кипить:
Не за позов, не за шкоду,
Але за одну пригоду,
Про якуй згадати стид.
112
»Раз голодний, що аж плачу,
Иду я попід сад і бачу:
Півеньпіє на вербі.
Як би тут його ошвабить,
Із верби додолу звабить
І до рук дістать собі?
»і якстій я для потреби
Вдав пустинника із себе,
Мимрю: »Господи возвах«;
Далі під вербу підходжу,
Очі скромно вверх підводжу,
Та й говорю, як монах:
-- зЛюбая моя дитино,
Дивна, райськая пташино,
Здоровлю тебе цим днем!
Дбаю я про тебе ревне,
Про твоє добро душевне
Дай, розмову розпічнем'«
з» Півень крикнув сміховито:
-- »Ой, мій таточку Микито,
Видко, ти давно неїв!
Любиш тиу мене, певне,
Більш тілесне, ніж душевне!
Зголоднів -- то й спобожніві«
-- »Не гріши, душе честива!
Я відрікся від м'ясива,
Їм лиш мід та корінці,
Піст твердий держу щоднини
Т живу собі в пустині
В найтемнішомукінці.
113
»Півень крикнув сміховито:
»Ой, мій таточку Микито,
Та й масні ж твої слова.
І язик твій медомкапле,
Але зуб твій люто хапле,
Злоби повна голова.«
»Я кажу: -- »Ой, гарна пташко,
Знов грішиш ти дуже тяжко!
Знай же: задля тебе я
Із далекої пустині
Вмисно аж сюдийдунині.
Ось до тебе річ моя:
2В сні почув я голос з неба:
-- Встань, Микито, живо треба
У село іти тобі.
Ти не гайся й не лякайся,
Якнайшвидше поспішайся, -Здиблеш Півняна вербі.
Півень цей - страшенний грішник,
Многоженець, і насмішник,
І безбожник. Тож іди,
Розворуш йомусумління,
Змий гріховне затвердіння,
До покути приведи! --.
»Синку ти мій гребенястий!
Швидко можеш ти пропасти,
І душа піде в смолу.
Злізь з гілляки, сповідайся,
У гріхах своїх покайся,
Душузбережицілу. «
114
,Мовить Півень сміховито:
-- »Ох, мій таточку Микито,
В чім же той тяжкий мій гріх?
Чи то я краду, грабую,
Чи вбиваю, чи мордую,
Чи тебе беру на сміх?«
--»Ей, небоже, -- мовлю грізно, -Кайся, щоб не булопізно!
З серця гордість викиньпріч!
У тяжких гріхах конаєш,
А і сам про них не знаєш -Це погана дужеріч.
115
»Чи ж не маєш ти, признайся,
По дванадцять, по п'ятнадцять
І по більше ще жінок?
По якому це захону
Ти живеш грісі такому?
В пекло підеш в казанок!«
»Тут мій Півень став, мов змитий:
Тон мій гострий і сердитий
Зрушив, бач, його нутро.
-- »Ой, мій таточку Микито,
Бачу ясно і відкрито
Це гріховнеє тавро!
»Та цей раз ще змилостився!
Я не постив, не молився,
В серці скрухине збудив,
Кепська сповідь бути може,
Тож лякаюся, крий Боже,
Щобі тут не поблудив.«
-- зГрішнику! -- ревнув я строго, --
Чорт говоритьз горла твого!
Сповіді боїться біс!
Геть жени його! Покайся!
Із покутою не гайся!
Зараз тут до мене злізь!«
зОтакого то я шваба
Підпустивши,цього драба
Таки за печінку взяв.
Звільна з гілки він на гілку
Став злізати і за хвильку
На землі край менестав.
116
»Тут я хап його та й кличу:
»А, ти тут мені, паничу!
Сповідайсь, не сповідайсь,
А великої покути
Вже тобі не оминути.
Зараз із життям прощайсь!
»Будь я пес, не Лис Микита!
Буде кров твоя пролита,
А жупан червоний твій
Я розмикаю й розкину,
Грішне тіло в домовину, -У живіт спакую свій.«
»Зміркувавши, де попався,
Півень стишивсь, не трепався,
Звісив голову униз,
І промовив сумовито:
-- »Ой, мій таточку Микито,
Щовже діяти, живись!
»Видко, Бог судив так, любий,
Щоб через твої я зуби
В рай блаженний увійшов.
Так бери ж собіте тіло,
Щобв зубах тобі хрумтіло, -Поживай і будь здоров!
зі жупан оцей червоний,
Щонимчасто во дни они
Я серед Курок пишавсь,
Рви, шматуй, я не жалію,
Тільки дай якусь надію,
Щобв смолі я не купавсь.
117
»Лиш один ще жаль сердечний
В світ загробний, безконечний
Понесуз собою я,
Жаль тяжкий для серця мого,
Бо й для тебе шкоди много
Принесе та смерть моя.
»Бачиш, голос мій чудовий
Так сподобався попові,
-- Йшла про ньоговість така, --
Щов єпископськім соборі
При архієрейськімхорі
Мав я стати за дяка.
Обіцяли паляниці,
Штири кірчики пшениці,
Ще й м'якого хавтур'я;
Та я пункт поклав конечний,
Щоб Микита, муж сердечний,
Був там за паламаря.
»Ось тепер, коли я гину,
Мали у твою пустиню
Три каноніки прийти,
Закінчить твоє злидарство,
Запросить на паламарство,
І завдаток принести.«
-- Я артист є, любий стрику!
В мені кожне з слів велику
Силу враженьпідійма.
Тож, як вчувсловатакії,
Розгулялись в мене мрії,
Скокнула душа сама.
118
»Рот роззявивши без тями,
Живо сплеснувши руками,
Мовлю: -- »Отакий пан Лисіє"
В цій хвилині Півень-злюка
Скочив, пурхнув, мов гадюка,
Та й на гілку тільки блис.
-- »Ой, мій таточку Микито, --
Мовитьвідтам гордовито, --
Так ти паномбуть забаг?
Для мерзького паламарства
Зрікся б ти і неба й царства!
А мене ти мав в зубах!«
-- ,Тьфу, та й згадуватигоді,
Як із мене кпив тойзлодій,
Як пишавсь, мов генерал!
Я звір тихий і рахманний,
Все дарую,бійку, рани, --
Та до смерти мщу скандал."
Отакеє розповівши,
Враз з Бабаєм Півня з'ївши
І спочивши під містком, ,
Наші любі подорожні
Мовсвятії та побожні,
Далі тюпали пішком.
»Кажеш, стрику:Півень -- сила,
Мав протекцію в Бурмила
І в цариці в ласкувліз?
То-то й є наш лад, нівроку:
Без протекції ні кроку!
Щобвас Божий грім розтріс!
»Чи ти вчитель, чи фаховець,
Урядовець, промисловець,
Чи поет, чи ремісник, --
Будь ти здібний, пильний дуже,
Без протекції, мій друже,
За ввесь труд свій маєш пшик.
Ласка панська, вплив жіноцтва
Вищі понад всі свідоцтва;
Шепне слово пан бардн,
Чи прийде білет княгині, --
Ввесьтвій труд в одній хвилині
В пил розсиплеться,мов сон.
»Так то, любий мій Бабаю!
Силу цю я добре знаю,
А як знаю -- не боюсь.
Адже ж я не в тім'я битий,
Т для себе вмів зробити
Там протекційку якусь.
»При дворі, коло цариці,
Має місце фельдшериці
Малпа Фрузя, удова:
Ніби лікарка потрошка,
Ніби знахарка, ворожка,
А вродлива, як Сова.
»Хоч давно вже не панянка,
І страшна еманципантка,
Всіх ненавидить мужчин,
А до мене потихенько
Чує щосьїї серденько,
Звісно, що не без причин.
120
»Правдурікши, у цариці
Я їй місце фельдшериці
Виєднав -- і дуже рад:
А тепер вона, небоже,
Все в дворі зробити може,
Всіх на свій звертає лад.
»Та хоч би мене й не знала,
То за мною би обстала,
Бо не любить Вовка -- страх.
Чом не любить -- те я знаю,
І скажу тобі, Бабаю, --
Швидше нам минеться шлях.
»Щеяк з Вовком мандрувавя,
Раз в чужину заблукав я
Аж над море, в Малпинкрай.
Змучені оба, голодні,
Нічого зловитьне годні, -Хоч лягай та умирай.
121
»ілянь -- між скелямикриївка,
Малпи Фрузі це домівка.
От Неситий повіда:
-- »Йди, Микито, в ту хатину,
Може, приймутьнас в гостину,
Бо тяжканам тут біда.«
зЙду я, входжу -- серед хати
Малпа, наче чорт лабатий,
Вколонеї діточки,
Та такі вам обридливі!
Чортенята всі правдиві,
Щоаж страшно, бідочки.
»Визвірилисьвсі на мене,
Аж пробігло щось студене
Попід шкіру -- тьфу, пропадь!
Очі всі повитріщали,
Зуби так понаставляли, -Думалось: от-от з'їдять.
»А. Малпиця, та прочвара,
Підступа, мов чорна хмара:
-- "Що вам треба? Хто ви є?«
Ну, я їй давай брехати:
-- »Я прийшов, щоб вам віддати
Ушанованнясвоє.
зіз далекого Підгір'я
Богомільний, чесний звір я,
І, мабуть, свояк ваш єсть, -З прощі йду, та, чувши масу
Про красу і мудрість вашу,
Я прийшоввіддать вам честь.
122
»Подобріла Малпа зараз,
Від цих слів аж облизалась.
-- »Прошусісти! Так, значить,
Ви про мене щось чували?«
-- »Пані, ах, які похвали
Фама скрізь про вас кричить!
»А ці любі ангелятка -Вашідіточки? А татка,
Певно, дома десь нема?«
-- »Ох, мій пане, я вдовиця!
Та вам може б поживиться?
Зараз зладжуя сама!«
-- »0О, спасибі, люба пані!
(А в кишках, мов в барабані,
Пусто, маршатне живіт!)
Їсти в вася й не посмів би!
Вашим любим словом хтів би
Ум свій, серце напоїть!«
-- »Бачу, друже, що ти чемний,
І розумний, і приємний, -Любий гість мені такий!
Будем говорити много,
Та, проте, попередвсього
Зараз їж мені і пий!
»| метнулась до комірки,
Принесла аж три талірки
М'яса, шницлів, ковбаси;
Перед мене все приносить,
Потім сіла та ще й просить:
чі
юю
У
- зЇж! Чом більшене їси?«
ЗНУ,я їм, аж хата ходить!
Малпа тимчасом розводить
Теревенівсі свої
Про жіночінерви ніжні,
Про мужчинчуття побіжні,
Прорабство жінокв сім'ї.
»Про ,небіжчика" спімнула
Та й тяженькотут зітхнула:
-- зВін мене не розумів!«
Далі скочила в культуру,
Ворожбу,літературу,
Стрій, політикуі спів.
»Я потакую й смакую,
Та для форми десь якую
Опозицію зведу;
Малпа спорить,гарячиться, --
Бачу, потік не скінчиться,
Тож, наївшись, більш не жду.
-- »Пані люба, я щасливий,
Щотакий тут скарб правдивий
Несподівано знайшов!
Тут скріпив я тіло й душу,
Та простіть, спішитись мушу,
Та прийду швиденько знов.
»Малпа щось там ще плескала,
Я не слухав, як дам драла,
Коло Вовка опинивсь!
-- Ах, Микито,я тут гину,
А ти там цілу годину!
Ну, приніс що? Пожививсь?«
124
-- »"Пожививсь, -- говорю, -- брате,
Та з собою страву брати
Не подоба, просто -- стид.
То ти йди до хати, друже,
Малпа гостям рада дуже,
То й тебе вона вгоститьк.
Вовк у хату. Я це бачу,
Добре знаю вовчувдачу,
То під стінку притуливсь,
Чую: Вовк її вітає,
Малпа щось його питає, --
Вовк на лавці розваливсь.
-- »Дай обідать, Малпо глупа!
А це що? Чортячок купа!
Ну, та й погань, Боже крий!
Та бо й ти -- хай дундер свисне!
Глянеш -- молоко аж кисне...
НУ, а де твій чорт старий?«
"Так Вовчисько ляпав здуру,
А втім Малпа цеглу з муру
Як ухопить, як шпурне
В саму морду -- Боже любий!
Висипала штиризуби...
Мій Неситий як ревне!
,Був би Малпу вбив на місці,
Ба, коли Малпи ззинніші.
Як не скочатьдіточки:
Цей камінням Вовка пражить,
Той знов очі видрать важить,
Двоє хапле за дрючки,
125
»Лущать, б'ють без милосердя!
Ледве-не-ледве відпер я
Двері й крикнув: - »зВовче, йди!є
От він вискочивв тій хвилі,
Бо були б його убили,
Ніби Гамана жиди.
»Відтоді у Малпи Фрузі
Став я в ласках позаслузі,
Вовк же гіркший полину.
Тож я вірю щастю свому:
Серед бурі, серед грому
Інші тонуть, -- я сплину."
126
Отака велась розмова,
Поки шляхом Лис до Львова
Враз з Бабаєм дочвалав:
Саме в пообідню пору,
На майдані просто двору,
Він на суднім місці став.
127
ПІСНЯ
ОДИНАДЦЯТА
овідають мудрі люди:
»Прибудь розум, щастя буде!« -Того й Лис державсьусе:
Хоч мороз скребепотілі,
Але рухи бистрі, смілі, --
Гордо голову несе.
Так він виступив охоче:
Всі на нього вперлиочі,
Всім зробилось прикротак,
Мов чекалигрому,бурі...
Між рядинімі, понурі
Лис вступив, мов весельчак.
-- зГа, убийнику проклятий!
Ти ще смієш тут ставати? -Грізно з трону крикнув шар, --
»Гляньте, панство, він ступає
Так свобідно, мов не знає,
Щогидкий приславнам дар.
»Га, -- ти міх брехень і зради!
Ні, не надійся пощади!
Яця ти на смерть загриз!
Цап, твій спільник в Яця смерти,
Вже на штукив нас роздертий, --
Це й тебе жде, пане Лис!"
128
Лис поблід, почав тремтіти,
Наче перший разна світі
Новинутаку почув;
Далі, руки заломивши.
І лице слізьми обливши,
На все горло так зарув:
-- Ой, ой, ой, годино чорна!
Яць загиб, душа моторна,
І проклятий Цап іздох!
Ох, окрадений Микито,
Твій найбільший скарб десь скрито!
Щож почну я! Ох, ох, ох!"
-- ,Що це ти верзеш, брехуне?"
Цар до ньогогнівно суне.
--
,Царю, вбий мене тепер!
Це ж мій скарб пропав безцінний,
То й я жити вжене склінний, --
Ліпше б я відразу вмер!
»Га, я думав, що на Яця
І на Цапа можна здаться,
Через них я й передав
В запечатанім пакунку
Скарб для тебе в подарунку, --
Світ такого не видав.
»Діямант там був чудовний,
Щовночі, мов місяць повний,
Серед потемків світив;
Там був перстень рубіновий,
Що склоняв всіх до любови
К тому, хто його носив.
129
»Це цареві слав я радо,
Для цариці ж ще свічадо
Смарагдове приложив:
Хто глядівсь в нім за погоди,
Набирав здоров'я, вроди,
Навіть мертвий би ожив.
зОтакі цінні клейноди
Я, не надіючись шкоди,
Доручив вам передать.
Чи ж міг думать я хоть хвильку,
Щовб'є Яця Цап Базилько,
Щоб дарунки зрабувать?
зА тепер же, рідна мамо!
Яць погиб і Цап так само,
Де ж я скарб свій віднайду?
А на мене злі язики
Тут звалили гріх великий,
Щоб упхатиу біду.
130
»Царю й ти, царице-пані,
Всі підозрення погані
Геть відкиньте, сплітки всі!
Щоб потомки не судили,
Щови лихом відплатили
Найвірнішому слузі!!
Втих Лис. Цар насупив лиця,
Та захлипала цариця -Страх чутливая була,
Щей по добрім підвечірку,
Бо, сама обдерши шкірку,
З'їла смачно чверть Вола.
-- зНі, -- почав знов Лис по хвилі, -Бачу, вороги закрили
Ваші царські очі знов!
То й мені життя обридло!
Бо підданих сила й світло -Царська ласка і любов.
»Так прощай же,білий світе!
А ви, кляті, виходіте,
Завзятущі вороги!
Хто що мав мені закинуть, -Виступай! Чи жить, чи згинуть,
Будем биться без ваги!
»Що ж вас, труси, не видати?
Лиш позаочі шептати
Вмієте, а щоб в лице
Стати сміло, доказ дати
І життям за правду стати,
О,то вас нема на це!"
1231
-- зБрешеш, навісний брехуне! --
Крикнув Вовк,і сміло суне
3-між звірячої юрби, --
Я з тобою биться хочу,
Клятий твій язик вкорочу,
Щоб не брав ти нас на кпи!
зПеред Бога й царськіочі
Я стаю й бороться хочу,
Та на смерть, не на життє,
Щоб ствердить, що ти поганець,
І брехун, і ошуканець,
І все топчеш, щосвяте!
»Не те, що мені творивти,
Але всі звірячі кривди
Проти тебе ставлюя.
Неза себе хочу мститься,
А за теє, що Вовчиця
Перетерпіла моя.
132
зСлухайте, яку публіку
Він зробив їй, що й довіку
Не позбуться їй знаку:
Над ставом сидить Вовчиця,
Лис надбіг і аж давиться,
Смачно рибу їсть жарку.
-- »Що це ти їси, Микитко?«
-- »зАдже рибує, -- каже швидко
Лис. -- »Та дай же ж і мені!є --
Просить жінка. - "Що вам, тітко,
Риби хочеться? Глядіть-ко,
Тут в ставку їх тьма на дні!«
-- зЕ, в ставку! Чи я не знаю?
Щож,колиїх не спіймаю!«
-- зТіточко, я вас навчу!
Я ж ловлю їх всяку днину:
Де лиш сіть свою закину,
Десятками їх тащу!«
-- зЩо засіть?« - пита Вовчиця.
-- зЦього зараз мож навчиться.
Ось зо мною лиш ходиє -Сніг був, вітер на болонню,
Став замерз, одну лиш тоню
Хтось протяв серед води.
От сюди то припровадив
Лис Вовчицю й так їй радив:
-- »Тітко, гляньте що тут їх!
Лиш у воду хвіст запхайте,
Подержіть та й витягайте -Риб спіймете повен міх!«
133
»і так щирим він чинився,
Так Вовчиці піддобрився,
Щоповірилавона:
Поквапнона лід присіла,
В ополонкухвіст встромила,
Та й держить, держить -- дурна!
-- »Лисе -- каже -- щось щипавіє
-- »Цить, то риба так хапаві«
А то хвіст хапав мороз.
-- зЛисе, може, вже тягнути?«
-- »Е, ще мало мусить бути,
Щепотримай, доки можі«
134
-- зЛисе, тисне щось і мика!«
-- »Цить, це Щука там велика,
Та така немов Баран'«
А то хвіст обмерз вже кріпко.
-- »Лисе, тягну!« -- »Ні, ще дрібку!
Бач, хапається Шарані!«
зДалі вже терпцю не стало,
Шарпнула вона помалу -Не пускає. -- »Ой, тягни, --
Каже Лис, - тут риб так много"
Витягай же їх, небого,
Щоб не розтеклись вони!
»Шарпнула щераз Вовчиця, --
Ні, хвіст у льоду держиться!
Тягне міцно -- аніруш!
-- зТітко, -- Лис рік, -- дякуй Богу!
Осьз села нам на підмогу
Людийдуть, зо двадцять душ!"
зЯк Вовчицятеє вчула,
Зо страхусебе забула --
Як завиє!... Боже мій!
Людилюті, гульк, надбігли,
Як її примерзлу вздріли,
В'ється, рветься, а ті б'ють!
Далі шарпнула щосила,
Пів хвоста в льоду лишила,
Та й шмигнула в Божупуть!"
135
А на це Микита гречно:
-- »ТГак, це правда, безперечно,
Лиш крихітка в ній брехні!
Непотрібно, Вовче, тільки
Всю захланність свбї жінки
Ти приписуєш мені.
зБудь вона порядна й чесна,
Швидко хвіст з води піднесла,
Малаб рибуй цілийхвіст.
Та вона, мов оцапіла,
Став весь виловитьхотіла,
Щей на мене маєзлість".
Регіт збором покотився,
А Неситий аж казився,
Під собою землю гриз.
-- »Га, поганець! - крикнув лютий --
Ось як він вертить і крутить,
Щобневинний все був Лис!
»Та не дочекаєш, клятий,
Нас усіх на сміх підняти!
Підлих справок в тебе - тьма.
Ну, скажи, там, при криниці,
Чи була вина Вовчиці,
Чи твоя лиш злість сама?
зПри цямрованій криниці
Висіли два ведраз криці,
На валу на ланцюзі.
Лис води хотів напиться --
Скік в відро, щоб вниз спуститься,
Друге ж звислонаверсі.
136
»НУ, п'є воду і смакує,
І нараз собі міркує:
-- зБоже, що ж це я вчинив?
Внизя з'їхав, але вгору
Хто ж мене підтягне впбру?є -Бідний з жаху аж завив.
»Треба ж тій біді лучиться,
Щоб той плач його Вовчиця
Вчула, йдучи беріжком.
До криницізазирає...
-- А там що таке?« -- питає
Лиса ніжним голоском.
»Лис мій сквапно забалакав:
- »Ах, тітусю, риби, раків
В цій криниці осьде гук!
Пів години тут збираю,
Пів відра вже ось їх маю,
Та й наївсь, неначе струк!
»Жаль, -- нема куди вжебрати...
Влізь до другого відра ти,
Та й до мене їдь униз!
Наїсися, ще й додому
Купу занесеш старому!« -Так брехав їй хитро Лис.
зНУ, а це вже вам не тайно,
ЩоВовчиця,як звичайно,
Страх голодная була.
Як про рибуй раки вчула,
Заразу відро стрибнула --
«У
чи
ще
Та й з ним -- шусть! униз пішла.
»Вниз пішло відро Вовчиці,
Вверх пішло зо дна криниці
Те відро, де Лис сидів.
-- »Ну, тітусю, будь здорова!
Я біжу до Магерова!« --
»Славну ти вдала драбину:
Я йду вгору, ти вдолину;
Так ведетьсяв світі все.
Риб не найдеш там, небого,
Та подумать можна довго,
Хто знов вгору піднесе!«
»Вчула жінка річ лайдацьку;
Страх такий напав бідачку,
Щоаж сперлив бік кольки.
Втім з відром у воду впала, --
То завила, застогнала,
Аж піднеслися бульки.
зВчули люди крик Вовчиці,
Позбігались до криниці;
Мислите, що хоч один
Змилувавсь, хтів поміч дати,
Щоце жінка й дітям мати?
НІ! В їх руки впав, то -- гинь!
138
)
ч
КН р
КрикнувЛис, як вверх летів.
-- зВовк в криниці! Вовк в криниці!
За лошата і ягниці
Відплатім йому тепер!
Витягайте осторожно,
Але бийте, скільки можна,
Щобнам зараз тут умері'є
зНу, подумайте вашеці,
Щотам діялосьїй в серці,
Як ті вверх її тягли!
Там внизу вода, потопа,
А вверху зо двадцять хлопа,
А з палками всі були!
зЯк на світ лиш показалась, --
Враз зірвався лускіт, галас:
Б'ють, товчуть, мов околіт!
Бідна скулиласьв ведерці,
А тут вже розпукав серці,
Ів очах померк їй світ.
»Сил їй додала тривога:
Скочилаз відра, небога,
В найгустіший стиск палиць:
Навіть в казці не сказати,
Скільки їй прийшлось набрати
Суковатих паляниць.
»Як вона спастися встигла
Ї жива з їх рук убігла,
Того вже не знаю я.
Це, брехуне ти огидний,
Твій був поступок єхидний,
Справка підлая твоя!"
-- ,Ой, Вовцуню,коб ти знав,
Як то я їй дякував
За той вчинок милосерний,
Щодаласобі накласти
Те, що правно мало впасти
Та на мій хребет мізерний!...
зБлагородная Вовчиця!
Вчинком цим ти б міг гордиться.
Та заслуга й тут моя...
А притім вона, нівроку,
Суковатого оброку
Знести може більш, ніж я!"
і
Так то Лис з Вовчиці кпився.
Всі сміялись. Вовк казився.
-- ,Брехо! Митко! -- він кричав, --
Хай кордюк язик твій сточить!
Як ти все в живії очі
Біле в чорне пробрехав!
»Але ні, не язиками,
А зубами і руками
Будем биться! Хай умру,
А тобі, брехуне, вбивче,
Зраднику і кровопивче,
Хавку клятую запру!"
Крикнув Лис: , Ти грубіяне!
Думаєш, щолайка стане
Латкою на честь твою?
В лайці ти міцніший, синку,
А як хочеш поєдинку, -То почуєш, як я б'ю!"
140
--,Досить вже тих сварів! Годі!
Чортзна, хто з вас прав, хто злодій!"
Вставшиз трону, цар сказав.
»Завтра рано бій остатній
Вкаже, хто лихий, хто вдатний, --
Ось вам проба вашихправ!"
141
пІСНЯ
ДВАНАДЦЯТА
ано сонечко схопилось,
У росі перлистій вмилось
І сміється, не пече...
Лис Микита ще любісько
Спить, розлягшись на все ліжко,
Втім хтось штурк його в плече:
-- ,Гей, ти сплюху, час вставати!
Зазирає день до хати;
А ти знаєш, що за день?
Він рішить, чи до побіди
Дійдешти, чи смертьі біди
З бою винесеш лишень!"
Так, при ліжку Лиса ставши,
І його за руку взявши,
Малпа Фрузя прорекла.
Всю ту ніч вона не спала,
Все за Лисом промовляла,
Де в кого лише могла.
Буркнув Лис крізь сон гнівливо,
Та, протерши очі живо,
Коло ліжка Малпувздрів.
-- »Фрузю, ти це?" скрикнув втішно,
З ліжка схопився поспішно.
»З чим же Бог тебе привів?"
142
Фрузя каже: -- ,Ах, Микито,
Шоколись було прожито,
В мене з тямкине зійде!
Бо жіноче серце любить
Вічно того, хто нас губить,
Навіть вдячности не жде.
»Так тобою я турбуюсь,
І за тебе все піклуюсь,
Хочпроце ніхто й не зна.
Але нині бійка люта
Привела мене аж тута.
Мучитьмисль мене страшна!...
»Ой, Микито, Вовк могучий,
А хоч хитрийти,і ручий,
І проворнийнаязик,
То все ж легко бути може,
Щопропадеш ти, небоже.
Жартувати Вовк не звик!
»Цим стурбована я дуже
І прийшла сюди, мій друже,
Щобтобі допомогти.
Знаєш, де прийде до звади,
Добра й баба до поради, -Слухай рад моїх і ти!"
Лиссміється. - ,Фрузю люба,
В тебе ніодного зуба
чо
Не хибує! Що ж притьмом
Бабою тобі чиниться?
Ти ще можеш похвалиться
І красою і умом!
зВчинок твій великодушний!
Радо буду я послушний
Твоїй раді, тільки радь!"
Фрузя плеснулав долоні -Гей, Малпи, що на вигоні
Ждали, всі гуртом біжать.
-- »ГО, го, го, - сказав Микита, -Тут рідня вся знакомита!
Фрузю, що ж це все значить?"
Фрузя каже: -- ,Не журися,
Сядь на лавці, простягнися,
А про решту тихо, цить!"
зи
с
-
Тут нараз три Малпи-злюки
Як візьмуть Микиту в руки:
Голять, миють, милом труть;
Гладко тіло все обстригли.
Потім принесли оливи
І на хвіст кудлатий ллють.
Каже Фрузя: -- ,Ну, Микито,
Все обстрижено, обмито,
Тільки в кудлах хвіст лишивсь:
Це на те, щоб Вовк нікуди,
Ні за крижі, ні за груди,
Ні за лоб тебе не ймивсь.
»Як на тебе він нарине,
Ти чинись, мовз страху гинеш, --
Втеки! Та не дуже квапі!
А як буде Вовк вже близько,
Обваляй в пісок хвостисько,
Та й в лице йому -- талап!
»буде це йому несмачно
І остудитьзапал значно;
Поки очі він протре,
Всядь на карк йомути сміло,
І велике зробиш діло, --
Вовкадідько забере.
зА тепер клякни покірно,
Чари дамтобі, що вірно
Доведутьвсе до пуття:
зІракі чо и рачіш реп,
Йирям узори рачін веп,
Яттучь цімашь ліб й анат'«.
» НУ,тепер вставай, мій друже,
Йди здоров, не гайся дуже,
І з побідою вертайсь!
Ви ж ведіть, Малпятка, Лиса
Там, де звірі всі зійшлися,
Нату толокупід гай!"
я Кожний рядок треба читати взадгузь.
145
Йде дружина знакомита,
Гордо суне Лис Микита
Просто перед царський трон.
Цар,уздрівши, як він вбрався,
За живіт зо сміху взявся.
-- Хитрий же ти бестіон!"
Але Лис поважний, строгий,
Поклонивсь цареві в ноги,
А цариці до колін,
А відтак на місце бою,
Вкруг обступлене юрбою,
Виступив спокійновін.
Озирнувсь -- аж Вовк вже тута:
Наче чорна хмара люта,
Виступає з-між рядів,
Аж зубамивін скрегоче,
Мовсвічки, блищаться очі -Так з кістьми би Лиса й з'їв.
І махнув цар головою,
Знак подав їм булавбю
Починати боротьбу.
Сурми, труби загриміли,
Всі затихли, заніміли,
На непевну ждуть судьбу.
Перший скочив Вовк лапастий,
Лиса в зуби щоб попасти
І зробить йомукапут.
Лис завив, перелякався,
І швиденько взад подався, -Вовк за ним осьтут-осьтут!
146
Наздігнав його вже близько,
А втім Лис в бігу хвостисько
По піску проволочив, -Як не свисне Вовка в очі,
Так йому темніше ночі
Світ увесь заморочив.
-- Ой, та й сучий же ти злодій!"
Крикнув Вовк, та гнать вже годі,
Став і тре з очей пісок.
-- Що, Вовцуню, будем биться,-Рік Микита, -- чи мириться?
Ну, подай свій голосок!"
Обернувсь Микита скоро,
Вовка ухопитьза горло,
Вже ось-ось він нагостривсь -Але Вовк скакіць до нього,
І зубами хап за ногу -Лис на землю поваливсь.
-- Га, собако ти брехлива,
Ось тепер приходять жнива:
Все, що сіяв, те й пожнеш!
Раз в мої попав ти руки,
За всі кривди, збитки, штуки
Ти заплату відбереш""
-- »Ов, -- подумав Лис, -- це бридко,
Тут пропасти можна швидко!
Нумо з смирногокінця!«
І, щоб час лиш протягнути,
Він почав на жальні нути
Промовлятьтакіслівця:
147
»Стрику,майте Бога в серці!
Я ж якась рідня вам преці!
Щоце витак завзялись?
Чи ж то честь, гоноризнатні,
Що, мовбестії остатні,
Б'ються на-смерть Вовк і Лис?
» Ой, стрийцунюрідний, чуйте,
Лиш цей раз мені даруйте, -А кленусь вам, поки жить,
Я і всі мої народи
Сумирно, без перешкоди,
Вірно будем вам служить.
»Все робитимудля тебе,
Всякий труд прийму на себе,
Не доїм і не досплю,
А тобі гусей, качаток,
Риб, і раків, і курчаток
Повну кухню наловлю.
»Та й згадай, чи то я бою
Саме захотів з тобою?
Як я довго вагувавсь!
І тепер як дбав я пильно,
Щобтебе не вдаритьсильно,
В своїй силі гамувавсь!
»Що лиш хочеш, хоч як трудно,
Все вчиню я! Хоч прилюдно
Підлим брехуном назвусь!
Ой, болить! Рідненький стрику!
Милість покаживелику,
Хай надармо не молюсь!"
148
-- Ні -- гарчить Неситий -- годії
Знаю я, який ти злодій,
Бреха і крутій єси!
Обіцяєш злота мірку,
А потому завше дірку
Із обарінка даси.
»Та тепер хоч присягни ти
Нас усіх озолотити,
Віри я тобі не йму!
Гамувавсь ти в бою ладно,
Щоменіу очі зрадно
Впер піску чортівську тьму!
»НІі, хоч як бреши, звивайся,
А з життям уже прощайся!
Я здурить себе не дам!
Помолися швидко Богу,
Кайся всіх гріхів -- в дорогу
Мусиш нині йти к дідам!"
149
Так гарчав Неситий гордо,
рад би лисавзять за горло,
Але ногу мав в зубах.
А Микита, доки рюмав,
Хитрість вже нову обдумав,
Як минувся першийстрах.
Ніби молиться він Богу,
А тимчасом задню ногу
Всунув Вовку під живіт...
Як нараз запоре жміньку
Попід саму селезінку, -Вовкові змінивсясвіт.
Ти дістанеш!" -- Лис кричав.
Вовк запінений, заїлий
Кидавсь лиш, мов ошалілий,
І, слабіючи, гарчав.
Та Микита вже не глупий,
Силу всю зібрав докупи,
Мов кліщами, горло тис;
Тягне, шарпає, термосить,
Аж Лев крикнув: -- ,Досить! Досить!
Побідив цим разом Лис!"
150
Лис на теє царське слово
Вовка відпустив здорово:
-- »Царю -- каже -- я корюсь!
Я хотів лиш плямустерти,
Вовчої не хочу смерти,
На безсильнім я не мщусь".
Тут піднявсь утіхи галас"...
Малпа крізь юрбу пропхалась
Із лавровим вже вінцем.
Всі приятелі зійшлися,
Славили й вітали Лиса,
Щотаким явивсь борцем.
Не один, що ще недавно
Був би з'їв його, вив: »Славно!
Жий, Микито, много літ!«
Лис подякував уклоном,
Потім клякнув перед троном,
Щоб чутьцарський заповіт.
251
-- »зВстань, Микито! -- цар озвався, --
Славно, сину, ти списався,
Честь свою оборонив.
Щобуло, нехай минає!
Цар даруєі прощає,
Щоколити завинив.
»Вже кінецьсварніі зваді,
І віднині в царській раді
Ти про спільне благо радь!
Честь приймивід мене тую:
Канцлером тебе йменую,
Віддаю тобі печать.
»Як ти мудро вмів держаться,
Від біди обороняться,
Так державу борони!
Що порадиш -- цар накаже.
Що напишеш -- цар не змаже,
Лиш сумлінно все чини!"
Каже Лис: -- ,Мій царю й тату,
За цю щедруі багату
Ласку чим я відплачусь?
Хоч у мене сил немного,
Але ввесь для блага твого
Й для держави посвячусь.
»Ще прости мене в одному!
На деньок пусти додому:
Жінка й діточки десь там
Плачуть, тужать.. Хай же нині
Про щасливі переміни
Сам я звістку їм подам".
152
»
о Цар сказав: -- ,Їди мій друже!
Й Я й цариця раді дуже.
Щобввесь смуток їх пропав.
Маєш дозвіл на три днини,
А вертайсь же разом з ними,
/
/
Щоб я тут їх привітав".
Тут кінчиться наша казка.
Всім, хто слухати був ласка,
Дай же, Боже, много літ!
Хай і наш весь сум пропаде!
А тим, хто нам коїть зради,
Хай зійдеться клином світ!
153
Хто такий ,Лис Микита" і відки родом?
вже
Оця віршована казка, яку Ви, дорогі браття, певно,
читали,
над
котрою дехто,
може,
тільки сміявся,
а дехто, може, й глибше задумався, міркуючи, що й у нас,
між хрищеними людьми не одно таке діється, про яке
тут у казці розказано, -- це не моя видумка, а має свою
історію, і то досить цікаву історію. Хоч то ніби вчена
і зовсім книжницька справа -- історія книжки, яку
прочитаєш та й забудеш, -- та, проте, я думаю, що не
завадить розповісти Вам хоч коротенько цю історію, --
може,
вона й між Вами
кому
прийдеться
досмаку.
Ну,
а кому не досмаку, тому, розуміється, вільно її не читати.
Та не тільки для простих людей я пишу оці рядки.
Здається, що й наші вчені та книжники також не дуже
добре знають, хто такий ,Лис Микита"), і відки він родом.
Бачите, вийшло ось що. Оця казка вперше друкуваласа
в часописі для дітей ,Дзвінок", а відтам передрукована
була окремою книжкою. На титулі я написав був так
само, як і тепер, що це я ,з німецького переробив". а не
писав виразно, з якої книжки. Чому? Це зараз побачите.
Та наші книжники
знають.
очевидно,
одну
німецьку
книжку про .Лиєа Микиту", -- ту віршовану повість, що
звичайно друкується між творами найбільшого німецького
письменника ЙоганаГете, і називається там ,Веіпеке Косів".
Наші
письменники
думають,
мабуть,
що
цю
повість
видумав сам Гете із своєї голови, і тому, оголошуючи про
вихід мойого ,Лиса Микити", вони гуртом пописали, що
мій ,Лис Микита" перероблений із Гете. Вийшла з того
для мене неприємна річ: буцім то я взяз свою казку
з Гетової повісти, та й пощось затаїв назву правдивого
власника, а тільки загалом написав ,з німецького", щоб
збаламутити нетямучих. Дуже негарне діло!
.
Що вже робити, треба вияснити письменним і не-
письменним, що і в кого я взяв. і в чийому пір'ї пишаюся.
155
Читаючи в оцій книжечці про пригоди Лиса, Вовка,
Медведя,
Зайця, Кота,
мусіли пригадувати собі:
Цапа та інших звірів,
Ви,
пезно,
,,А, таке саме, або дуже подібне
розповідають собі і в нас прості, неписьменні люди під
веселу годину!" Ї справді, оповідання і байки про різних
звірів і їх пригоди находяться у всіх народів на світі,
навіть у таких, що ми їх називаємо дикими. І всюди в цих
оповіданнях звірі говорять по-людськи. поводяться, як
люди, зазнають більше або менше таких пригод, як люди.
Відки це походить? Легко це зрозуміги, коли при-
дивимося, як наші діти, граючись, поводяться із звірами:
псами. котами, курми, гусьми і т.ін.
вони з ними розмовляють,
вітаються,
Хто не бачив, як
сваряться,
пере-
прошуються, гніваються і любляться? Очевидно, вважають
їх чимось рівним собі, так само розумним, як і вони.
Діти не чують розділу між чоловіком (т. є собою самими)
і
звіром,
і
нераз
уважають
звіра
навіть
розумнішим,
хитрішим від себе. Коли Вам діти почнуть оповідати про
свої іграшки, то будуть про пса, кота чи іншого звіра
говорити, як про свого товариша:
-- »Ми з Лиском робили те і теє.
-- »Тату, чого той гусак від мене хоче, що так на мене
сичигть?«
-- »Скажіть що тому котові, щоб не дряпався!« і т.ін.
Колись перед тисячами-тисячами літ усі люди своєю
вдачею і своїм розумом були подібні до тих дітей.
Вийшовши із стану дихости, люди займалися стрілецтвом,
риболовством і, очевидно, ввесь свій вік мали найбільше
діла
зо звірами.
В тих
часах треба й шукати
перційх
початків отих байок і оповідань про пригоди звірів між
собою і з людьми. Певна річ, що з тих самих давніх-давніх
часів походять також перші засновки й тих оповідань, що
зведені докупи в нашій казці про ,Лиса Микиту".
Ми не говоримо цього на здогад, а маємо дуже старо-
давні докази, що воно справді так було. На дві, три або
й більше тисячі літ перед Різдвом Христовим були вже
в старім Вавилоні оповідання про звірів, дуже подібні до
наших
байок.
Ті
оповідання
списували
на
глиняних
табличках, поки глина була мокра, а потім їі випалювали,
і так вони доховалися аж до наших часів. Із деяких
оповідань маємо тільки рисунки -- також такі стародавні,
і з них
можемо доміркуватися,
що оповідання,
до яких
відносяться рисунки, були так загальновідомі, що, поглянувши на рисунок, кожний знав, що він значить.
Те
саме ми знаходимо і в Єгипті на 1000--1500 років перед
Христом;
окрім писаних оповідань, маємо й рисунки,
156
з яких зараз можна пізнати, що вони відносяться до
байок і казок, де головними особами були звірі. Най-
славніші з тих рисунків є: війна котів зі щурами і осел,
що грає на лірі. Дуже красні і стародавні байки та опові-
дання, в яких
у Біблії.
Відси,
говорять звірі та дерева, маємо
з Вавилону,
Єгипту,
також
від жидів та фенікійців.
оповідання про розмови та пригоди звірів розійшлися на
схід до Індії ї на захід до греків. У греків їх посписували
і надали їм дуже красну форму. Найстаршим грецьким
байкописом був Езоп, що жив на яких 500 літ перед
Христом. Його байки здобули собі широку славу мох
греками,
хоч
сам Езоп
був
бідним
невольником,
Його
байки дійшли до нас у прозі і в пізніших грецьких та
латинських
перерібках. Та, обік байок, греки знали
й ширші казки, де головними особами були звірі. До нас
дійшла одна така віршована грецька касха .Війна жаб
з мишами", приписана Гомерові, якої основа, певно, була
запозичена з Єгипту.
Дуже імовірно, що з Вавилонії, разом із штукою
письма, дісталися також і звірачі байки та казки на схід
до Індії, де розрослися і розвинулися ще пишніше, ніж
у Греції. Індійці -- народ обдарований багатою фантазією
і бистрим розумом, що любить запускатися в глибокі роз-
думування над найвищими питаннями
призначення
людини
та
про
її
життя
про
на
Бога,
землі.
про
Для
вияснювання таких високих думок вони часто вживали
і звірячих байок, перероблювали старі або складали нові,
що й досі глибоко зворушують нашу душу. Вчені знавці
догадуються, що й у пізніших часах. у ПІ. і П. віці перед
індійці переймали чимало звірячих байок від
Христом,
греків, що під Алексачдром Македонським завоювали були
перську державу і потім парусот літ мали свою державу
в Бактрії об межу з Індією і мали з Індією часті зносини.
По Різдві Христовім починається
нова
мандрівка
байок і казок, звірячих і всяких інших, а власне -- із
Сжоду на Захід. В самій Індії ще на 500 літ перед Христом
повстав був чоловік із царського роду, що, покинувши
панування, зробився пусгинником, а далі вбогим жебра-
ком, і почав навчати людей милосердя, чесноти й рівности
та любови. Він учив, що людське життя, то тяжка проба
для людської душі, то ненастанне горе; що всі земні втіхи
й розкоші, то отрута для душі, бо горе тим тяжче болить
по них; що єдиний спосіб увільнити себе від болів і кло-
потів земного життя. це -- зректися світа, його розкошів
і радощів, зректися батька, матері, дому, родини, маєтку,
157
і жити в побожних
думах і молитвах,
працюючи лише
стільки, щоб їсти, а їдячи лише стільки, щоб жити. Цього
чоловіка прозвали Буддою,т. є просвіченим і просвітником.
Він став ссновником нової віри, що поширилася звільна
по цілій Індії, а далі й геть по Азії. і ще нині числить
коло 500 міліонів своїх вірних. Отож важно, що власне
незадовго перед Різдвом Христовим головні проводирі
буддійської церкви прирадили вислати на всі сгорони
світа проповідників, які мали ширити цю нову віру.
Від того часу Буддова наука перейшла поза границі Індії,
до Тибету, Китаю, Монголії, Японії. Та певна річ, що
буддійські апостоли ходили й на Захід, до персів, греків,
арабів, жидів, і коли тут не принялася Буддова віра, то
це головно тому, що тимчасом у Палестині повстала нова
віра,
де в чому дуже подібна до Буддової,
а де в чому
значно вища від неї -- християнсгво. Для нас важне те,
що власне від буддистів старі християни приймали деякі
їх сповідання
проповіді.
і
притчі
і
пристосовували
їх
до
своєї
Християнство, що спершу стояло ворожо до грецької
і римської освіти, що від римських цісарів довго зазна-
вало тяжких
переслідувань, остаточно
побідило й
пе-
рейняло в себе спадщину греко-римської освіти. Ширячися
між напівдикими народами Европи, воно несло
також зерна просвіти
здобутки думок
у тім числі й ті байки та повісті,
що
з собою
греків і римлян,
становили духову
страву широкої маси тих народів. Особливо звірячі байки
та казки знайшли серед тих народів дуже податливий
грунт, бо тут люди жили щев лісах і на полях, у близькім
сусідстві до звірів, і, певно, дуже любили оповідати свої
власні стрілецькі пригоди. Оті пригоди спліталися з грецькими та латинськими байками.
Довгими зимовими вечо-
рами люди
відань,
і
бажають
так
помалу
слухати довгих,
з коротеньких
звичайно загострених так,
щоб із них
безконечних опогрецьких
байок,
випливала якась
глибша філософічна думка, повставали довгі оповідання,
в яких не стільки йшлося про глибоку філософію, скільки
про забавний, цікавий зміст. Особливо в ХІ. і ХІЇ. віках
по Христі розвинулися такі оповідання.
В тім часі хри-
стияни багато разів ходили до Азії воювати з турками
й арабами, що, прийнявши Магометовувіру, захопили були
Палестину, Єрусалим, Вифлеєм всі ті святі місця, де колись
жив Ісус Христос. Отож християни йшли великими купами
до Палестини воювати ,дза святий хрест" і відбити в турків
Єрусалим, от тимто й назвали ті війни хрестовими війнами.
Здобувши Єрусалим, хрестові вояки держалися там якийсь
158
час, мали в Єрусалимі своє королівство, жили в сусідстві
з людьми Магометової віри і попереймали від них велику
силу оповідань та байок, що або були поскладані самими
арабами, або через персів і арабів прийшлибули Індії. Ті
оповідання принесено до Европи, їх слухали люди дужецікаво, списували їх, перероблювали, сплітали докупи із своїми власними, і так повстала в Европі величезна сила гарних повістей та погм, що довгі віки були духовим кормом
наших прадідів і ще й досі не перестали нам подобатися.
Отоді то була зложена й наша позість про
киту".
Що вона не була видумана тим, хто
,Лиса Ми-
списував,
а взята з книжок і давніших, здалека занесених оповідань,
на це маємо доказ у тім, що перші записи тої повісти зла-
джені латинською мовою, людьми книжними, духовними,
і хоч ті записи зложені були в Льотарингії або у Фляндрії
над морем (відки найбільше людей ходило у хрестові по-
ходи), то в них виступають такі звірі, як лев, папуга, лео-
пард, яких не було тоді в Европі, а навіть згадано про якусь
індійську рибу, з якої мозок лікує недугу. Найстарше таке
оповідання має назву ,Вихід кевольника" (Есразіз саріі)
і зложене було одним льотарингським монахом коло р. 940.,
т. є ще на 100 літ перед хрестовими походами. Невольник,
про якого мова в тім оповіданні, це теля, заперте в стайні.
Воно виривається надвір, біжить у гори, щоб догонити стадо,
погнане на пашу, та тут блудить і попадається в неволю
вовкові. Цей хоче його роздерти, та теля пригадує йому проголошений царем спокій. Вовк запроваджує невольника до
своєї печери, та тут на другий день являється стадо з псами
звиручати незольника. Починається облога вовчої кріпости.
Вовх не боїться своїх противників, а тільки боїться лиса,
і оповідає своїм другам про свої давніші пригоди з цим хитрим ворогом. Та от з'являється лис у таборі обляжників,
викликає возка з кріпости, цей гине на рогах вола, а невольника, теля, випроваджують із печери. В це головне оповідання про теля вставлено оповідання про ненависть лиса
і вовка.
Як уже згадано, підчас облоги вовк оповідає своїм другам. чому він боїться лиса. То раз цар лев був занедужав.
Ус! звірі зібралися до нього, тільки лис не прийшов. Уже
вовк намовив царя, що лиса треба за це замучити і вбити,
коли огь надхедить лис і хаже, що вилікує хорого царя: він
має мозок індійської риби,
ним він натре царські крижі.
а тимчасом треба з вовка здерти шкіру і обгорнути нею
хорого царя. то його гарячка минеться.
Це так і зробили.
лев виздоровів і зробиз лиса своїм найстаршимміністром.
Те саме оповідання про хорого льва, яксго лис зиліку-
взв якимосьзіллям і здертою з вовка шкірою. було основок:
159
іншої латинської поеми, що зложена була у Фляндрії в початку ХІЇ.віку і має назву ,Івепртіштиз"(то таке прізвище
вовка). Яких 50 літ лізніше зложена була третя латинська
поема ,Веіпагфиз" (це назва лиса), далеко ширша від попередніх; тут зведено докупи 13 оповідань, із яких деякі
находяться і в нашій перерібці ,Лигса Микити", а власне:
1. оповідання про те, як лис учив вовка хвостом рибу
ловити (у нас пісня одинадцята, стор. 133);
2. оповідання про те, як вовк був баранам за геометра
(у нас пісня перша,стор.9);
3. оповідання проте, як лис сповідав когута (у нас пісня
десята, стор. 113);
4. оповідання про те, як вовк у кобили лоша купував
(у нас пісня дев'ята, стор. 105);
5. оповідання про барана, що сам хотів скочити вовкові
в пащеку (у нас пісня сьома, стор. 78).
Оті латинські віршовані оповідання швидко розходилися
по манастирях, школах,
а далі й по дворах учених панів
у Франції, Німеччині та Нідерляндах. Двірські співаки, мандрівні школярі та лицарі розносили їх щораз далі, переробляли їх на народні мови: французьку,німецьку та нідерляндську.
Найважніша і найширша перерібка -- франдузька. Це, властиво, не одна повість, а цілий ряд повістей,
майже не пов'язаних одна з одною, раз коротших, то знову
довших. Ті повісті, писані різними людьми в ХІ.і ХП. віках,
були надруковані аж у ХІХ.віці і заповнили 4 здорові томи;
вони разом мають мало що не 50.000 віршів.
Загальна їх назва ,Повість про Ренара" (Їе Вотап и
Вепагі), а поодинокі повісті називаються »браншами", тобто
по-нашому ,галузями". Таких галузів було, здається, значно
більше; до нас доховалося їх 36. Та вони разом не творять
цілести,а та подія, що в пізніших перерібках, а також і в на-
шім ,Лисі Микиті", є осередком повісти і громадить довкола
себе всі інші оповідання, себто власне оповідання про суд
льва, про триразове кликання лиса, про його засудження,
про хитрощі, якими він викрутизся від смерти, і про поєдинок лиса з вовком, хоч і находиться в старофранцузькій
поемі, та є там тільки одною галуззю в ряді інших, а не осередкомцілости.
Із французької мови переробив цю повість на старо-
німецьку мову коло р. 1170. альзатський лицар Генріх
Глі-
хезер. Він дуже вкорочував французькі оповідання, декуди
додавав дещонове, але також не вмів зробити з розрізнених
пригод одної цілости.
160
Доволі вдачною спробою скомпонування такої цілости
треба вважати італійську перерібку одної частини французької поеми, і то, власне,тої частини, де розказано про
суд льва над лисом. Італійська перерібка має назву ,Рай-
нальдо"; вона дуже коротка супроти французької поеми
і не здобула соді ширшого впливу.
Аж нідерляндському поетові Віллемові, що коло 1250, р.
переробив повість про лисові пригоди на нідерляндську (долішньо-німецьку) мову, вдалося це діло. Оповідання про суд
льва він зробив тою основою,довкола якої громадяться інші
оповідання,як у хрусталі довкола спільного ядра. Віллемова
поема була коло 1280. реху перекладена на латинські вірші
і пізніше перероблювана на прозу (по-нідерляндськи дру-
кована 1479. і 1485., по-німецьки друк. 1498., по-бельгійськи
друк. 1564). Старонімецьку прозову перерібку, де лис нази-
вається ,Веїпке", переклав у р. 1794. великий німецький
поет Гете на німецькі гексаметри, держачися старої друко-
ваної книжки майже крок-у-крок:його перерібка називаєть-
си ,Веіпеке Кисіз", вона відновила славу старо-нідерлянцської повістив цілім світі.
Від кінця ХУ.віку, коли були надруковані прозові пе-
рерібки старих повістей про лиса, повісті ті стали улюбле-
ною людовою книжкою в Німеччині, Нідерляндах, Бельгії,
а звідси переходили чи то в перекладах, чи в усних опові-
даннях до інших народів. Усні оповідання людові, дуже по-
дібві до ,галузів" старофранцузької поеми, здибаємо в усіх
европейських народів: є їх чимало і в народів слов явських.
і особливо в українців, москалів і сербів, хоч писані, книжні
перерібки французької поеми в давніших часах сюди не за-
ходили. Дуже багато оповідань про лисові та новкові при-
тоди оповідають собі семигородські саксонці, що осіли тут
іще в ХП). і ХІМ. віках. Навіть в устах галицьких жидів,
що не вміють читати по-німецьки, чув я широке оповідання
тро лиса, зовсім подібне до основної повісти в нашій поемі;
те саме оповідання записанонавіть із уст вапівдиких мури-
нів-готентотів у південній Африці, куди воно було зангсене
европейськими проповідниками разом із наукою Христової
віри; віра Хриєтова в них не прийнялася, а оповідання про
лиса й вовка залишилося в тямці.
"Треба мені ще сказати кілька слів про свою перерібку
цієї стародавньої псвісти. Пишучи її, я взяв тільки головну
раму нідерляндської поеми Віллема, значить. ту саму, що
є і в німецькій книзі про Райнке і в Гетовім перекладі, та
виповнював ту раму зовсім свобідно, черпаючи і з старо"?
французьких,галузів", і з багатого скарбу наших людових
опозідань.
ч
Бажаючи написати книжку для молоді.
161
я мусів із старого твору, а, значить, і з того, що є в Гете,
повикидатибагато такого, що зовсім не годиться для молоді.
Натомість я повводив із старих еповідань та з наших людових байок дещо нове, так що загалом у другім виданні моєї
перерібки враз із тим оповіданням, що становить рамкуцілости і тягнеться через усі пісні, вплетено тридцять більших
або менших оповідань і уступів.
Ї ще одно. Я бажав не перекласти, а переробити стару
повість про лиса, зробити її нашим народним добром, надати
їй нашу. національну подобу. Я, щоб так сказати, на чужий,
позичений рисунок накладав наші українські кольсри. До-
словно я не перекладав вівідки ані одного рядка. Чи це хиба,
чи заслуга моєї праці -- в те не входжу, досить, що з цього
погляду вона моя!.
Іван Франко
1 Ця стаття була поміщенау ЇЇ. виданні ,Лиса Микити" з 1896. р.,
а викликали її різні неправдиві погляди критики, начебто Франко
переробив свою поему з
Тете. Статтейка кінчалася такими словами:
нНове видання ,Лиса Микити" являється перед читачами значно
змінене. Вже одно те, що невідповідну до духа нашої мови старосвітську правопись (,Лис Микита" в І. виданніз 1891. р. був надрукований
т. зв. етимологічним правописом,,максимовичівкою", Ред.) перемінено
ка фонетичну, що позволяє віддати гнучкість та мелодійність нашої
мови. Та в другім виданні сама поема значно поширена й доповнена;
з дев'ятьох пісень першого видання зробилося дванадцять. І в тих
частях, що лишилися з першого видання, мало котра строфка лиши-
лася без зміни, багато дечого пододавано, повигладжувано, повиправлювано. Я дбав про те, щоб мова моєї перерібки, не тратячи основного
характеру галицько-руського наріччя, все таки не разила й українців
і наближувалася до тої спільної галичанам і українцям літературної
української мови, якої витворення так дуже потрібне для нашого
суцільного літературного розвою. За цінні уваги при роботі дякую
тут мойому щирому приятелеві М. Вороному".
162
Передмова
до ювілейноїо
видання з 1941 р.
ис Микита... Вже самий спогад про цей незрівняний твір найбільшого уродженця Західної України нвикликує
в нас, немов якась чарівна паличка, веселу, радісну усмішку ва
обличчі. А читати цей твір, -- байдуже, вперше чи вдесяте.
і байдуже, в дитячому чи зрілому віці, це значить -- читатя не
тільки все нову, все свіжу, але взагалі найкращу книгу україн-
ського гумору.
Книгу, що її міг написати тільки український письменник
і тільки уродженець українського села, того села. що ховає
в собі, може, ще якслід незбагнуті. але тим не меншбезперечні.
і тільки собі притаманні скарби власного, своєрідного гумору.
гумору українського села.
1 дарма, щоісторія про лиса-хитруна взята з міжнародного
скарбу. Автор не тільки перетопивїї в горнилі власного таланту
й не тільки -- за його словами -- старався, щоб з кожної
строфкивіяло нашимрідним українським духом", цей -- скажім
від себе -- дух гумору українського села просто стихійно.
і навіть неусвідомлено для самого поета витиснув ни цілому
творі своє окремішнє, собі тільки притаманне тавро.
Не тут місце з'ясовувати в цілій ширині ще ствердження.
але воно безспірно дає змогу встановити одну з найважніших
для нас прикмет твору та й одночасно найти чи не головну
тайну його величезного успіху, зокрема серед нашогоселянства.
1 саме для селянства передусім призначив автор свій твір.
а не виключно для дітвори, дарма що спершу і друкував його
в дитячому журналі. Для селенства,і взагалі для старших читачів призначеній усі міркування-сентенції, що численно порозкидані в цілій поемі, та й для них призначена ця ідея -- провідна думка твору. що зовсім ясно визпрає з-поза всього багат-
ства Лисового гумору й пригод.
163
Наше все життя -- війна є,
Кожний б'ється в ній, як знає" -ось основне сзтоове ствеудження відвічного закону й одночасно -- додаймє --- осно гої вартости життя.
Цю життєву боротьбу веде кожний по-своєму:
»Цей зубами, той крильми,
Третій кігтями міцними,
Інший скоками прудкимн...
Чим же боремося ми?" -питається автор словами Лиса і його таки словами відповідає:
»В нас підмога лиш одна єсть -Церозумна голова.
Нею треба нам крутити,
Ум, мов бритву, нагострити,
Все обдумать в один миг".
Силарозуму, бистра, вигострена думка -- ось та
вартість, щоїї кладе автор в начало успіху в життєвій боротьбі.
Чи таку раціоналістичну філософію життя ми приймемо як викаючну, чи теж поруч сили розуму поставимо ще й інші атри-
бути-цінності людської психіки, чи сягнемо, напр., ще й до філософії волюнтаризму -- це вже інше питання.
Таким теж питанням стають для нас ї дальші слова Лиса,
що є немов образом цілої його життєвої філософії й поведінки:
»Йншим сіті наставляти.
Але добре пильнувати,
Щоб самим не впасти в них".
Така життєва постава самозрозуміла для Лиса Микити, як
дього вічного хитруна, та не можемо теж заперечити, що в люд-
ському житті вона все ж находить свої нерідкі приклади...
Зокрема українське село ставало нераз жертвою хитрости
й ошуки тних чужих сил, що омотували його майстерно плете-
ним павутинням і в його сітці видушували з селянина всі його
надбання та й пхали в матеріяльну й моральну руїну.
Боротися з болячкою цих зайшлих ворожих сил галянцьке
село часів Франка не вміло і, головне, не мало майже ніякої
змоги. Ї, мабуть, справедливо підмічує у своїй критичній студії
Тарас Франко", що автор Лиса Микити"хотів просто вказати
на Лисову філософію, як на оконечний приклад українському
селянству, немов в ім'я маккіявелівського принципу: ,Коли не
-«ожеш бути львом, будь -- лисом".
1 Тарас Фравко, -Ляс Микита", критичний розбір поеми Івана Франка,
»Збірник філологічної секції Н. Т. Ш. у Львові". том ХХПІ, Львів, 1931.
164
жо
.
ж
Перша поява ,Лиса Микити", цього єдиного нашогозвіринного епосу, припадає на 1890. р. Друкований спершу на
сторінках дитячого двотижневика,,Дзвінок", вийшов потім окремою книжковою відбиткою 1891. р. Від того часу посьогодні
появилося десять його виданьта п'ять перерібок, а загальна су-
ма накладу досягла виняткового числа, як на наші видавничі
відносини,бо поверх сто тисяч примірників. Не враховане сюди
де наше, зчерги одинадцяте, аз перерібками шістна ддоя т е видання, жке й появляється у виняткові. подвійні роко-
вини: в 50 - л і т т я першого книжкового видання твору та
одночасно в 25 - х і т т я смерти автора.
Наведені числа дають змогу ствердити шей на цьомумісці.
що ,Лис Микита"безперечно найбільш популярним твір Івана
Франка і одночасно, по Шевченковому ..Кобзарі", пзагалі наїпопулярніша книжка серед українського народу
І саме з уваги на самий твір, на його незцичайну популярвість і на ювілейний характер видання. довелося ладити його
з окремою уважливістю.
1 так усі ті місця тексту, що носили на собі надто яскраві
ознаки галицького говору з-перед 50 років. поправлено, по змозі
найбільш обережно, без зміни значення і, головне, з увагою на
дотеперішнім, більш чи менш радикальним,і, до речі, неоправ-
даним поправкам і перерібкам.
Саме тямка про відповідальність за будьякі зміни в творі
вежикого письменника казала всі конечні поправки вирішувати
колегіяльно, після докладного попереднього їх обговорення?.
А втім,усі граматичні та стилістичні поправки йшли по тій са-
мій дорозі, що її держався автор, справляючисвій твір за кожним новим виданням за свого життя так, щоб його характер від-
повідав загально-українській літературній мові.
Наша ювілейна поява ,Лиса Микити" словняє теж те ба-
жання
автора, що його він висловив у передмові до 3. видання,
а саме, що чейже і Його твір діждеться колись численних і добрих ілюстрацій, так, як німецькі видання ,Лиса Микити".
В них - за словами автара -- , рисунки самі для себе правдива
поема; переглядаючи їх, нераз аж зайдемося із сміху, а ще ча-
єтіше по сміху наступає глибша задума, так там майстерно схопаено дійсне життя, звіряче й людське"З
2 При редакції тексту співграцювали: передусім С. Гординський. далі
Р. Купчинський і Е. Козак; поправки проведено за апробатою нашого мовознавця, проф. д-ра Ї. Зілинського.
з Франко мав на думці ілюстрації В. Кавльбиха; їх може кожний огля
нути в виданому ,Українським Видавинцтвом" у Львові гарному по є р є
кож а ді Гетового ,Райнеке Лиса", що вийшов у Львові 1942. р.
165
Ілюстрації нашого мистця Едварда Козака, що вперше
прикрашують так численно і так по-мистецьки ,Лиса Микиту",
становлять, на нашу думку, цю другу поему, що її бажав поет...
Віддаючи в руки українському громадянству, дітворі й дорослим, це ювілейне видання. можемо накінець сміло сказати,
що вже тільки самий ,,Ляс Микита", без усеї величелної й цінної
спадщини його автора, вистачав би, щоб ім'я Івана Франка було
вписане навіки і на виднихсторінках української літератури.
Твір, що по пів столітті свого повстання незмінно новий
і живий; твір, що його багато виголошує з пам'яті і, що на його
ювілейну, шістнадцяту з черги, появу ждало Громадянство як на
інняткову, видавничо-літературну подію, то це вже не тільки
доказ популярности, але й проречисте свідоцтво безсме р т-
ности твору і його великого автора.
Краків, 1941.
166
Б. Даннлович
ВІД РЕДАКЦІЇ
Не мимуло два роки, як виринула потреба популярну Фран-
кову поему видати новим виданням: виданий 1941. р. у Кракові
зяс Микита", за редакцією Богдана Даниловича, з ілюстри-
ціями Едварда Козака -- розійшовся таки того самого року.
Нове видання,яке оце даємо в руки читачеві, різниться від
краківського з 1941. р. Передусім у ньому використано завваги
критики щодо самого тексту, 0 далі -- в основу його поклалено
текст третього (з 1902. р.) і четвертого (з 1909. р.) львівського
видання ,,Лиса Микити", які були підставою і для академічного
видання творів Франка, що почало появлятися в Києві 194. р.
С.Лис Микита" вийшов у ХІ. томі цього видання). Бо ж вня-
вилося. в часі звірювання текстів, що кнівське видання з 1914. р..
яким користувалася редакція краківського видання (іншого вона
на еміграції не мала!) з 1941. р., мало багато недостач. У ньому
пороблено. може навіть з відома поета, з огляду на царську
цензуру -- багато некорисних для поеми змін, через те деякі
місия в ноемі втратили багато із своєї гостроти та безпосередньої красн. такої для неї притаманної. Помічено, що і в Франковій статті про походження поеми (,Хто такий »Лнс Микита
й відки він родом") пороблено в кнівському виданнізміни,і все
це довелося в цьому виданні привертати до первісного тексту.
Так само треба було, за голосом критики, привернути тут
та там давній текст у тих місцях. де їх поробила редакція
з 1941. р.. маючи на увазі читачів, для яких вона готовила це
видання. А призначувала вона його передусім для молоді. тим
то в тексті вона поробила деякі зміни, згідно з потребами ти
з теперішнім станом української літературної мови. Редакція
виходила з цілком справедливого погляду, що така читка поема.
як .Лис Микита". не повинна викликувати ніяких сумнівів у молодих читачів, шо їх мовне чуття нормуютьграматичні правнла,
які подає їм теперішня школа. Тільки ж, як виявила критика.
не всі зміни в деяких місцях були конечні, і новій редакиії до-
водилося тут та там привертати текст з 1909. р.
Але ж деінде
вона позалишала не тільки зміни редакції я 1941. р.а то й поробила свої власні невеличкі поправки, в дусі змін краківської
редакці
Відомо. що сам Франко, з кожням новим виданням сноєї
поеми. вигладжувавїї текст, відповідно до розвитку української
167
літературної мови (тут йому допомагав поет Микола Нороний.
що пробував якийсь час у Львові), і певне не залишив
би був
цієї працій тепер, коли б йому поіщастило було дожити наших
днів. Він же ще в передмові до другого видання ,Лиса Микити"
з 1896. р., на кінці статтейки про походження своєї поеми, ви-
разно писав про працю над мовою євоєї поеми, ось що:
зЙ дбав про те, щоб мова моєї перерібки, не тратячи основного характеру галицького наріччя. все таки не разнла й украінців (-наддніпрянських) і наближувалася до тої спільної гали-
чанам і українцям (-наддніпрянським) літературної української
мови, якої витворення таке дужепотрібне для нашого супільного
літературного резною."
Від часу, коли появилися ці рядки, минає майжепів століття (докладніше -- 47 років). Відтоді українська письмен-
ницька мова у своєму розвитку зробила величезнийпоступ у дусі
наближення до мови наддніпрянських письменників та в напрямі
водностайнення: багато форм. що жили ще тоді в галицькоукраїнському письменстві, вже повиходило з ужитку. і нове наше покоління в Галичині їх не вживає, вважаючи їх за ,.непра-
вильні"; те саме торкається і слів та висловів. шо геперішнє
вухо сприймаєїх уже за незвичні. Маючи"все ше на увазіі ро-
блено, де це тільки було можливе. не псуючи будови вірша, з0-
всім у дусі Франкової-праці над новими виданнями євоїх творів.
невеличкізміни,і такі зміни має і видання з 1941. р. і це ноне
видання.
В ньому залишено,дляісторії. передмову редакції з 194. р.
(ювілейне видання!),
тільки поміщено її на кінці поеми,
де
найшла місце і Франкова статтейка ,Хто такий »Лис Микитає
і відки він родом". А додані до краківського видання з 1941. р.
примітки сильно поширено, і укладено їх в іншу систему. Так
само залишено в ньому ілюстрації Едварда Козаки.
Іще слів декілька про ритм ,Лиса Микити". Склан Франко
цю шоему в народних ритмах, т. зв. ,ккозачкових". які дуже
близько підходять до клясичного трохею, через те декому може
нераз здаватися, що ціла поема ії складена трохеями. і з цього
погляду деякі наголоси можуть видатнеш неправильними. Та
народна ритміка має свої власні закони, тут постійний наголос
буває тільки в кінцевих складах або перед перетином (пензу-
рою) -- і відповідно до того треба й читати" .,Їиса Микиту" та
наголошувати слова поеми, а не конче в читанні йти за трохе-
ями.
А втім у сумнівних випадках, головно там, де наголоси
поеми відбігають від тих, що в нас їх звичайно вживають абе
від літературних -- ми їх зазначували в тексті (це робив і сам
Франко).
Коли вважати, що краківське видання з 1941. р. було оди-
надцяте з ряду, то це ваше буде-- дванаддяте.
168
Словничок
менше вживаних і нарічевих слівець та форм
Ані руш -- аж ніяк
Балювати -- бенкетувати (пор. баль)
гатьта! вісьта! -- ліворуч! праворуч! (оклики на коней)
тиря -- грива
теометра -- землемір (нар. форма)
тлас -- ніпів якоїсь церковної пісні
Товерля -- найвищий верх у Чорногорі
тонор -- честь; з гонором -- з пошаною
тоноровий -- почесний
»Господи возвах" -- так починається один з псальмів
гостинець -- битий шлях
гук -- багато
Івардиста народовий -- член польськоговійська, ,Народової Гвардії"
з часів польських повстань
169
Дворак -- людина при панськім чи царськім дворі;
двірник, прибічник
царський при-
диби -- шолоди на ноги
дільний -- хоробрий
довідно -- докладно
драбуга -- ошуканець, негідник
драла дати -- дати ногам знати, утекти
дриглі -- холодець, студенець з поросятини; від дриглів пішла в Га-
личині назва ,хрунь" на означення продажної людини, національного відступника-ренегата
дрібка -- трохи; додрібки -- дорешти, зовсім
дундер -- хай дундер свисне: хай поб'є грім
ЖЕманципантка -- поступова жінка, що бажає рівних прав з чоловіками; цим словом автор насміхається з тих жінок, що зводили
вимоги еманципації на фальшиві шляхи ворожости до чоловіків.
узагалі
Жив -- живий (будеш жив -- будеш живий)
Забитий (ворог) -- запеклий
заглада -- знищення, смерть
зальоти -- залицяння, женихання
зарути -- заревіти
збитки робити -- робити пакості, пустувати
звада -- спір, розбрат
квадратовий -- подвійний (пор. квадрат, до квадрату)
кватира, кватирка -- віконечко в шибі або взагалі маленьке віконце
кілький -- дуже довгий (час), дуже далекий (шлях)
клапаня -- шапка з ,клапами" на вуха
жлюка -- дрючок, вгорі закривлений, з кілочком або гачком, щоб на
ньому вішати що треба
клякнути -- стати навколішки
коб -- коли б, як би
кондак -- рід церковної пісні
конституція -- державний закон, що допускає вибраних народом
представників до участи в уряді та законодавстві
кордюк -- болячка
кпити собі або кпитися з кого -- глузувати собі, глумитися з кого
креатура -- мерзотна, нечесна людина
кревний -- свояк
кус -- шматок, частина; ні кус -- ні трошечки, ні шматочка
170
Задно -- добре, доладу, якслід
лайдацький -- негідний, мерзотний
ланець -- ледащо, негідник (з ланцюга ввірвався)
личко -- ,від личка до ржемичка": польська приповідка у значенні:
від біди до достатку; ржемичек є ремінець
логаза -- каша з ячмінних круп, товчена у ступі; на логазу потовкти -- зовсім потовкти
лучитися -- траплятися
любко -- залюбки
льояльний -- вірний
Магерів -- містечко в Галичині недалеко Львова(34 км), відоме з прощ
маркітний -- ніяковий
марниця-- дурниця; з марниці -- нізащо
марш -- марша тне живіт: черево відзивається, бо людина відчуває
толод
мельком -- чимдуж, швидесенько, в одну хвилину
мимрити -- говорити під ніс, щось незрозуміле
митка -- ганчірка
публіка -- сором
пшик -- ніщо (напр. мати з чого пшик)
Рахманний -- смирний
ребе -- рабін, жидівський духовник, мудрець
ректи -- сказати, минул. час -- він рік, вона рекла, ми рекли;
дієприслівник -- рікши
рекурс -- відклик проти судового присуду, спротив на якийсь
присуд у суді, що його вважають несправедливим
рік -- див. ректи
рікши -- див. ректи
розважати -- міркувати
розтектись -- розбрестися, втікати на всі боки
ручий -- зручний
рюматяі -- плакати, голосити
Сарака, -- сарако -- бідолаха
свічадо -- дзеркало (поясн. І. Ф)
святоша -- той, що вдає зі себе святця, гіпокрит
сенат -- зібрання вибранців, звичайно найстарших
скаржити -- обвинувачувати
сквапно -- поквапом, швидко
сквар -- спека
склінний -- охотний, схильний (щось зробити)
скоро -- як тільки
скритка -- сховок
скруха -- жаль за гріхи
сота (меду) -- крижка, стільник
спіжарня -- комора, де зберігають харчі
смалені дуби -- видумки, нісенітниці
справка -- поганий учинок
стебло -- йти в стебло: йти спати
стиліст -- той, що вміє складно писати"
стоя -- стоячи
стояти за щось -- дбати про щось: не стою
ласка байдужа, я не дбаю про ласку
