КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Літаюча голова (збірка, вид. 1990 р.) [Віктор Неборак] (pdf) читать онлайн

Книга в формате pdf! Изображения и текст могут не отображаться!


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]
| ..А КОРОЛЕВА СКАЗА|ЛА; У

іж хвилю вони Не прийий Ті

|БУБНІТИ ..., ВОНА НАКАЖе сі

ами ГЕТЬ
Ум

Є

ДпоОЗОСОч

дози У

ЛІТАЮЧА
о ГОЛОВА
Вірші

КИЇВ
ВИДАВНИЦТВО ЦК ЛКСМУ «МОЛОДЬ»
1990

ББК З34Ук7--5
н39

Збірка фантасмагоричних та карнавалізованих вір-

шів, у яких засобами гротеску, іронії та бурлеску молодий поет освоює сучасну урбаністичну стихію, ще й
досі не зовсім звичну для теперішньої української

поезії.

Сборник фантасмагорических и карнавализированньх стихотворений, в которьїх средствами гротеска, иронин и бурлеска молодой позт осванваєт современную
урбанистическую

стихию,

еще до

сих

пор

не совсем

приввічную для сегодняшней украннской поззим.

Редактор Іван Малкович

Художнє оформлення Юрія Коха

4702640202--013 41.30
Н м 228(04)-90
15 ВМ 5-7720-0385-2

Ф Віктор Неборак, 1990

ГУ

чень

С.

.

За

ХЛ

Зю.

»

ЧУ

2

4

З УЕРЕ
«ОО.

ЗАЙ 70оз
ТТН
МОМУФ

Я

«а

ГЕНЕЗИС ЛІТАЮЧОЇ ГОЛОВИ
(віршоване шоу)

І. Фантазія метро
Фарба це ще не простір ти спробуй все ж прорубати
|
цю чорну ніч грані світла проблискують і двійник
сидить у шибі навпроти мальована лялька блякла
шию його підпилює лінія руху стрімка
і
підземна ріка пересохла втрамбовані
в ніч динозаври |

бивні кістки биті люстра привидів голоси -усе це тло для малюнка шия твоя кровоточить
а голова у шибі стартує а голова
|
крізь товщу камінного моря крізь рибу дніпрову
і кригу |
крізь бібліотечні сховища пропалюючи собі хід

летить урочисто хвилина до карнавального вибуху
губи її тяжко рухаються: я-лі-та-ю-ча-го-ло-ва

п.нло
Ми нарекли десантний човен «К-АТАС-ТРОФА»-вся гума в латках, ми щомиті йдем на дно.
Та є легені. Нас тримає кров здорова,
і робить невагомими лайно.

Мивідпливли колись давно у розпал літа.

І з того часу наплювати нам на час.
В усі епохи і часи шляхи відкрито.

Червоним в назві світиться «АТАС»!
4

Були туристи, а тепер істоти вищі!

Космічний вимір нас поглинув просто з хвиль.

Хай з дір залатаних повітря грізно свище -це наш двигун -- літаюча таріль!

Ввімкнулась в небі смуга пурпурова.
Переловили свідки зграїгав.

Сенсація! Тарілка! Катастрофа!

..Це ще питання, хто за ким спостерігав.

ПІ. Фантазія метро
Це тіло це вбивство це привид це вішалка
цей блазень бере черепи

ціцерон'дерталець шекспір адольф чаплін
йосип сковорода

людиноворон христос "динозвір комаха
свиня ікласта ніч
все вужчий тунельний протяг

чорний попіл облич
тяжко голосять тіні
пронизлива мить

потвори покручі привиди

виють тобою зграєю
і тіло твоє примірюють

як чобіт старий рипиш

ГУ. Фантазія на тему
ранкового автобуса
Твій час і простір -- цей автобус Мо 20.
Він шлях винюхує і виє, наче пес.

Ти в ньому мало не сконав сьогодні вранці,

коли юрба натисла на твій прес.

Куди ці люди? -- По білети.- Де їх душі? -Автобус виє, як увесь двадцятий вік.
А всередині, ледь підсвічені, минущі

серця -- як дзвони, що мовчать в епохупік.

О передайте -- моє серце -- п'ять копійок,
Водій чатує в темній перспективі, де

автоматичних пальців рух веде тоді, як

твоя монета закривавлена гряде.

Тіла автобус чавить, як цитрини.

А душ екстракт замінює бензин.

А в чорних шибах сунуть лімузини --

в них манекени, схоплені з перин.

Ось ваша здача, геній-арифметик.
Збагнеш, коли зійдеш на лютий брук:

не в тому сенс, що вирвав ти білетик,

а в доторках липких і теплих рук!

У. Фантазія метро. Відображення
Перед собоювін бачить себе

він бачить себе прозорого,
він бачить прозору забарвлену тінь
рухливу тінь у повітрі

вона промовляє слова одночасно мовчить
промовляє слова
він крок ступає вона назустріч
обличчя в обличчяочі

співпадають проходять наскрізь

гусне свічадо скла
повіки мені підніміть

ОСЬ ВІН

тінь моя у мені

ростуть кажанячі крила

ікла ростуть і пальці
тінь проростає крізь тіло

жало винюхує кров

УІ. Метро. Версії
Нарешті ти у ритм втрафляєш, волоцюго...
Вагонна шиба -- це екран, Ти -- режисер
на фестивалі в Каннах.
Це дійство між зупинками «Жовтнева» -«Більшовик» ледь-ледь витримує напругу
гумових м'язів, волокна очей, рук магнетичних,
схованих ножів, книжок промінних, пальців

дерев'яних.
Отож, вважай, це зал, всі глядачі -- актори.
Але кут зору лиш тобі відомий, пане режисере.
7

Вдивляєшся у них, своїх сучасників миттєвих,

випадкових подорожніх, ззовні свище море,
підземнийвітер, ти па вістрі, а у вістрі -кінокамери очей фіксують мить твоєї ери.

Ну що за дія? Всі вони -- стовпи втрамбовані,

хапальні руки зафіксовані, що це за дія?
Таж ситуація -- ще не сюжет, але ніхто зі

знуджених в час руху зали не покине.

Баби із тлумками і клунками, робітники порепані,
студенти законспечені, |

розпечені вуста навпроти кличутьВія!
А було б гарно, якби в шибах замість відображень
засвітилися рок-ролики,
на кожен -- дві чи й три хвилини,

Можливий інший погляд. Уяви собі: цей поїзд -безконечний,
нема зупинок; уяви собі: вагон -- це час -- день,

тиждень, місяць, рік, десятиліття...
Супутник твій, той, що натис на тебе поглядом,
тобі найменш знайомий, сміх твій недоречний,

хоч погляд знято, і стіна росте, тебе не зрозуміли,
все, хоча й ні слова, кам'яніє підборіддя.

Ти знаєш дещо про Гомера, про Христа,

калатає середньовіччя ззаду кістяками.

Про Леонардо чи читав у Фрейда, уяви собі вагон,

в який упхали Ренесанс.
Ти знаєш сотні прізвищ, географії епох
і монологи героїчні,

хоч твоя земля тобі найменш відома, мчиш

крізь неї.
Ти у ній -- без тями.
Тебе цікавить -- що в наступному вагоні?

(Може, він порожній?)

Чи там усі брати і сестри? Чи ми там є?

Чи вже немає нас?

МП
Вертикальне скло тяжке і гостре грань яка не відає

що тне

радіус труби тінь Каліостро наче ліфтом

тягне вниз мене

кольоригрунти нашарування дух земний химерна

кров як мох

риби черепки листки прощання сфотографували

нас обох

крізь обличчя свічі і каміння скло подорожує

крижане
механізми тіні і падіння царство тіней
як пітьма одне
домовини валяться у шахти печі палять воскові тіла
ї виходять ангели втішати очі опечалені зі скла
це підземне дійство - тріслим дзвоном і виттям

в тунельному диму

мчаться тіні рук їх за вагоном крізь

густу вібруючу пітьму

МПП, Літаюча голова.
Виробничий автопортрет
А толову літаючу монтують за подобо
ю моєю

;
в шахті.
Бригада упирів в комбінезонах тарабанить
Ми
триметровий ніс.

у пздрях -- фейєрверки, і дроти,
і серпантин,

о.

два гучномовці зяють вниз.

Мій піс -- масивний, хлопський
, ніс

монументальний -- де там різній шляхті!
В каркас триповерховий сектор
управління
опускають краном,
а мозок пер
9

етворено на важелі, педалі і
кермо.

Чоло моє -- напнутий алюміній -- варять металісти,
трохи вниз дамо-повіки там ладуютьі під'єднують
електрику очам-екранам
Щекілька слів про рот -- дияволів десяток пре
щелепу,
розлізся в ній слимак-тігант, брехун бундючний,

єго мосць ЯЗИК,
його чатують зуби, ані разу не пломбовані,
язик як сплячий бик

|

дві анаконди стулені його ховають,
щоб не втрафив у халеп

Ось вуха припасовують, клепають шкіру,
стики зварюють -- і ревище, і спека
Вмикає полум'я у соплах інженер-люципер-

лицедій
Я у скафандрі, я прощаюсь -- ну, поєхалі-- я ліз
в мозоксвій.

На старт збігається дивитися півпекла.

ІХ. Вертикаль
О діво пресвята
свій погляд прихили
і висвітли до дна

мою пекельну душу
я мушу пронести

залізну ніч хрестів
без погляду твого

злетіти я нездужу
О мати божа я

один з твоїх синів

без погляду твого

камінне небо чорне
10

не дай скляним вітрам
поглинути вогонь
зрости мою любов

Маріє чудотворна

Важка вага землі

тяжіння всіх часів

іржава кров злодійств
мій голос огортає

та спопеліє ніч

у небесах ясних

я бачу -- вірую

твій божий погляд сяє

Х
Вона піднімається, як голова,

відрубана голова волоцюги.
Вона промовляє уперше, і вдруге,
і втретє свої потойбічні слова:
Я ЛІТАЮЧА ГОЛОВА!

Над юрмищемплощі нависло навкіс

її всевидюще летюче барокко.
Кров гусне в повітрі, розчахнутий зріз
тінь відкидає важку і глибоку:

Я ЛІТАЮЧА ГОЛОВА!
Сокира невидима в місто ввійшла,

стягнули з помостів тіла безголові,
реззяви напились дешевої! крові,

та зішкребе слід іржавий з чола

ПРИВИД ЛІТАЮЧА ГОЛОВА!

Жереш мелодрами телевізійні?

Ти розглядаєш драконів за склом!

Стіну тобі проламає чолом
ожила куля з «Оркестру» Фелліні --

и

Я ЛІТАЮЧА ГОЛОВА!

Запам'ятай, не сховатись ніде!

Площа приходитьу схови, площа!
Бруківку темну свято полоще
і в небеса Ренесансу гряде
МАСКА -- ЛІТАЮЧА ГОЛОВА
Я ЛІТАЮЧА ГОЛОВА
Я ГО ЛОВА ЛІТА
ЮЧА ГОЛО ВАЯ
ЧАГОЛО Ю АЯ
АОАО

я
С

?

2

2

яаа
Х

Ко

пове

РО

ук

полоро

З

ГУ

7

Ну

Р

Віктор Неборак
в архімодерному шоу віршів,
яке з висоти пташиного польоту
і до глибин колись популярного
кафе-бару

«НЕКТАР»

присвячене найсимпатичнішому

з міщанських міст
ЛЬВОВУ

і яке називається

Карколомні перевтілення!
Ліхтарний замокв ніч вознесено з землі.

Літак завис твій на найвищому шпилі.

Ще море в ньому, ще пливеш ти серед скель,

та наді Львовом вже зникає Коктебель.
В ілюмінаторі -- наплив рожевих хвиль.
Вітрильно лине сон у світанковий штиль,

Мотори впали. Ти в найтихшій тиші з тиш.
Архангеломсвітанку ти летиш.

То ллється світло небосхилом синіх веж.

В цих вежах ти у снах давно живеш.

І місто оглядаєш з далини,

і друзів виглядаєш -- де вони...
НАМ РИТМ ОСТОЧОРТІВ.
Змішайте день і ніч!

Несе вечірній Львів

мене на сто облич.
|
Академічний стиль.
Я в русі без зусиль.
В юрбі як серед хвиль.
Дев'ята вже давно потоп великих міст.

14

Міцкевич у кіно
пішов чи в «Інтурист».
А замість нього -- чорт!
Та не вражаєвін.
Ми збіжимось на «Когда»
з усіх його сторін.
Та чи помітив хтось,

де зникла «ваша мосць»?
Мені -- не довелось.

Отож поет утік.
Нам ритм осточортів.

Який уже я рік

його знайти хотів.
І скільки лило злив,

і не змінився Львів,
і що цей час змінив.
Послухайте, потоп!
Помітив я давно -лишився просто стовл,
а вам усе одно!

Сто вулиць -- це сто рік.

Десь є цей чоловік.

Далековін не втік.
МОТОРІВ РЕВ ТОРКНУВСЯ ТРАСИ.
ОСЬ І ВСЕ.
Тебе струсне, ще трохи потрясе,
а через п'ять хвилин в тролейбусі чи й так

забудеш про політ і про літак.

Вертаєшся ти зранку, ніби спиш,
вертаєшся з блакитних веж, узвиш,
вертаєшся на брук, до рідних рук,
вертаєшся, вбираєш кожен звук.

В поверненні, як в плоті, ти воскрес.
Звичайно, іншимгримає оркестр.
ТБ і радіо, прийоми, преса теж --

ніхто не знає ще -- вже ти грядеш!

15

Чи ви готові, люди? Я прийшов.

Я вам колись лишив свою любов.
А на любові по мені поклали хрест.
І ряд віків -- ряд боєнь і фієст.
(О, як серйозно, не підслухав би лиш хтось).
Ти йдеш додому, блудний син, а не Христос.
ОСЬ І НАСТАВ ЦЕЙЧАС.
Я так спішив до вас.
Гадав -- готує він
мені стонадцять змін.
Писалися листи,

змістилися пласти,
і мусиш принести

щось надзвичайне ти!
Минуле не вернеш.
Король помер. Та все ж
ти вибрав кращу роль-нехай живе король!
Нам плач осточортів.
Я не збирач боргів --

хай той себе кляне,

хто не чекав мене!
У ЛЬВОВІ СОНЦЕ ДОЩОВЕ І КАМ'ЯНЕ

в архітектурній перспективі хмари тне.

Воно до нас доходить крізь десятки призм -ти розумієш, що кубізм -- це реалізм.
Ми у полоні їх розкреслених площин --

два виміри, де дівся ще один?

Де третій вимір? Він розтріскався,як стовп.
Щемить-- і все спресується..«ДОМ'Т 5ТОРІ»
Мільярднотонний день уже завис.

Рекомендується дивитись тільки вниз.
Ну-ну. Це ж просто жарт. Щевсі живі.

Той вимір загубив я в голові.

А й справді -- що знайти надумав ти

на вулицях, у вирах суєти?

16

|

Мону-Лізу в рамі,
філософський камінь,
в зуб - алмазну пломбу,
«Ладу» і секс-бомбу

і (якщо дозволите)

тонну золота!

..Цей день подібний на всі інші дні.
У центрі літа він примарився мені.
У кубах простір. Можна втрафити за грань
і наштовхнутись на скарби своїх бажань.
Я помічаю, Я змістився в антисвіт.
Він поряд. Ось. Немов палеоліт.
Хтось кинув камінь. Трісло велетенське скло.
У зморшки перехожих одягло.
Ось вам і центр. Тонкий потертий штрукс.
Ідуть бабусі й дідусі на цвинтар-люкс.

Ви це не бачите? Це правда. (Хоч і шарж).

А з вікон в сто платівок -- метал-марш...

Та я не вірю в цю химеру вже за мить.
Вирує центр, пливе, сміється, мчить.

Як вас люблю я, перехожі королі.
Ви -- генії асфальту, добрі, злі.
Ви близько. Ви на віддалі руки-художники, красуні, двірники.
Поезія, мов час, летить крізь нас

у лицях -- в ритмі вулиць, свисті трас.
І я питаю, час вхопивши за кермо:
куди ж усі ми збіса спішимо?
Невже не мучить вас це, не свербить --

відвічне прагнення спинити кляту мить?!
..І зустрічаєш лиця давні враз.

Розмову п'єш, спинивши день, забувши час.
Змішалисьтечії. Влилось «колись» в «тепер»,
в «Поезії» мовчить Аполлінер.

Спиняєшся, занурившись у вірш.
А виринеш -- у Львів чи у Париж?
17

В «Художнику»цвіте пейзажів сад.

Спиняєшся в одному -- між Карпат...
Та що це? Площа та ж. Та ніби крик -є стовп, є ангел, а Міцкевич зник!
-- Я ПАМ'ЯТНИК,
я сам від себе втік,
у камені

прослав я цілий вік.

Я спати звик.
Довкола люди
кружляли день і ніч.
Один за одним

зникали серед свіч.
Я був холодним.
Перетворилась

поезія на прах.

Я відігріюсь

на кавах і в жінках.
Я стану модним.
Такий, як ви,

а серце кам'яне.

Біда, як не
впізнаєте мене -такі, як ви.

Я пам'ятник.

Я сам від себе втік.
Я спати звик.

Проспав я цілий вік.

А потім -- взяв

1 ВТІК...

У ЛЬВОВІ СОНЦЕ, ДОЩОВЕ І КАМ'ЯНЕ
колись впаде і перехожих розжене.
І поки злазитимуться роззяви всі,
ти будеш в місті, як на небесі.
Пастельна тиша, Лиш, нахилена в блакить,
18

Академічною алея шелестить.
Там спорожнілі лавки. Йди сюди.
На першій-ліпшій мовчки посиди.
Ну як ця звичайнісінька з примар?
Кінотеатри, «Шоколадний бар»,

«Тютюн», лекторій, «Інтурист» -- поглянь -змістились за твою магічну грань.
Увага, друзі! Це мій рідкісний музей,
порожній, без теперішніх людей.
Ви в ньому - читачі і слухачі.

Гя у ньому вперше не вночі.
Де місто спогадів. Це в липні снігопад.
Яким я був тут десять літ назад.
Очі повні осені,
терті джинси -- кльошені!
жовтий цвіт кохання,
муза неохайна
каркає на дереві:

«ЩО КРИЄТЬСЯ В ТЕМРЯВІ?!»

-- Дідьки, до мене, до мене!

В полум'я дрантя палене!
В полум'я... -Від нього припалив ти сотні сигарет-дияволячий рок та університет.
Задимлений студент в полоні двадцяти.
Любові ти шукав, кому ж молився ти?

Вона -- твоя любов, -- приземлений естет,

смарує губи, пріє, ходить в туалет.
«Два слова... У дзеркальний дім
звели обох вони.

Ти відображенням моїм
стоїш, закоханий.

-- Вона чудова, - говориш ти, -вона чудова! --

О, як мені перемогти
лиш два ці слова!..»
19

До неї підійти боявся ти й на крок.
Цілункам вчився в інших ти жінок.
Вопа ж тобі являлась лиш вві сні.

Уроки брала теж на стороні.

Обави зараз пара -- перший клас!
Септиментальний вальс! Дозвольте,пані, вас...

Па уламках сиділа моя наречена,
простягала благально руки до мене,
а з вікна виглядала русалка зелена
і сміялась: «Не вір я твоя
наречена...»
Тепер ти серцю дав нарешті лад...
Оголоси своїми всіх дівчат!

Це буде бал любові, карнавал!
Вони виходять з глибини дзеркал -русалки попелясті, в стилі «панк»,
модерні німфи -- ти їх бог, ще б пак!
Поет їх рук і ніг і раб грудей.
В уста струмує сонячний коктейль.
І мова уст німа -- п'янка й густа.

Летять на тлі будівель їх уста.
Дівчата йдуть в проекціях усіх.
їх лінії звучать, і кличе сміх.

Вони збудовані із кіл, півкіл і дуг.
У формах тіл щемить і терпне дух.
Довкола плин любовних половин.
А ти на лавці думаєш один.
-- ПАНЕ АДАМЕ
я занадто спокійний
винний у цьому ямб
здійснення бажань

Львів переповнений фатальними колами
вибачте
вам довелося
струсити камінними кроками
древню бруківку повітні асфальти

20

підземні водиі скляне світло
вибачте
так ведеться
що мистецтво ціпують
коли воно зникає
ангели над оперним стали
банальністю
люди
де узрієте ще ви
зелені їх крила

скульптурні групи
пад прірвами вулиць
пе падають посміхаються
люди
не доведи вам ходити

по їх скам'янілих усмішках
вибачте

папе Адаме

за чутку напівбожевільну

пущену з вітром як скаргу
що поезію не помічають
..Тепер закрий музей свій на замок.
Розтали видива, та наростає кроків рок.
Довкола міста вужчає кільце роззяв.
Потоп людей з усіх сторін розгін узяв.
Спіши втекти, спіши припасти до стіни.
Зіб'ють, втрамбують в тротуар тебе вони.

«Міцкевич зник! Наш пам'ятник! Паш вищий

сорт!»

-- На його місці чорт!

Прибій юрби мільйоннийв площу б'є.

«Міцкевич -- ЄЇ»

(Я з цим давно вже звикся і скромно

відволікся):

ЧОРНИЦІ НАД ЯРЕМЧЕМ ЗАЧЕКАЛИСЬ.
Вже бродить сік червоний і густий,

21

ії листя слабне, умліває парость -їв молитвах зелений монастир.

Мизаблукали в Довбушевих скелях, |
довкола -- зачарований смарагд.
Ми йшли на голосіння, де оселя

тих соковитих дів -- Чорницеград.
Три лицарі захмареного Львова
заходили у занімілий храм.
По ягідці збиралась ти, Любове,
і жменями давала втіху нам!

Я -- це один з його нектарнихдиваків.
Я відображенням у каві затремтів.
У ЛЬВОВІ СОНЦЕ ДОЩОВЕ І КАМ'ЯНЕ.
А мій напарник -- композитор, музикант.
Він фендер-майстер-клавінето, він -- талант.
І ми прозорі, ми наструнено-стрункі:
навпроти в дівчини не ноги, а струмки.

Про що розмова? Про ніщо. Напевно, дощ...

Я уявлю себе... Я -- дерево... Я -- хвощ...
Ти йтимеш травами до древньої ріки.

Там буде дівчина. І ноги -- два струмки.
То наша муза -- первісна, одна.
Погани -- ми, богиня -- хай вона!

У мезозої (Купідоне, стріл позичі!)

влаштуємо доісторичну творчуніч.
А потім я пишу найперший вірш,
ти ж музикою нас усіх потіш.
А потім, відіспавшись (от наплів),

повернемось (хто як) в ранковий ЛЬВІВ.

заібьиньсяйх

У барах світло різнобарвне п'є мене.

НОКТЮРНИ
З ТАЄМНИЧИМИ РОСЛИНАМИ
(гербарій мелодій)

І. Сюжет
На дотик ніч -- скарбниця таємниць.

Ліс обступає, і вода холоне.
В повітрі -- сіті, пустки, і колони,

і пастки для коханців і черниць.

У тиші срібно дзеленчать ключі,

замки скляніють, засинає сторож...
Та з'явиться, коли ти заговориш,

ігуменя з косою на плечі.

Отож мовчи. Ні слова не промов -сяйливе тіло грішника говорить,

розпалена коханка все повторить...
Складе молитву зранку з тих розмов.

П. Погляд
Я вийшов з ночі. Спраглі в мене очі.

Кінь степовий і стріли вогняні.
Світ спорожнів, ранковий і жіночий.

Татарським оком світить крук в мені.

Немає жінки, але все про неї:

калина і криниця -- рана, кров.

Троянські знаки пам'яті моєї

засвічено, як літери метро,
23

Земля возводить хори в піднебесся:
прийди, збудись, явись, розкам'яній!..

Та лиш тоді, пречиста, ти озвешся,
коли мій крук розтрощить мозок мій.

ПІ. Замок
Прийди і заблукай в моїм саду
моїм тюльпанам промовляй руками
ія в траву щасливий упаду
ні погляду ні слова поміж нами
а мій двійник крадеться між вікон
проміння крові дзеркала уламок
ворожить і камінним лісом замок

довкола тебе знов росте як сон

де був мій сад з'явився мур без меж
в його бійницях темних круки крячуть
та щезне все це вмить коли побачу
твоє лице в найвищій серед веж

ТУ.
Моє прощай як чорний камінь

посеред риб очей та уст

моє люблю піски торкали

там голос твій проріс боюсь.
троянда ночі квітка синя

два розплески у два крила
і кораблю нема спасіння
де ти очима проплила
24

У. Гобелен
Знов наді мною виростає сон.
Віп як собор. У ньому я щотижня
молюсь, і ти з'являєшся -- всевишня -коли вібрує простір в унісон

з серцебиттям, і темрява колишня
стискає подих, і серед колон
крихкої тиші б'є у камертон
терпке бажання! -- смак дарує вишня:
я прагну поцілунку, я тебе
зі сну виводжу, юна наречена.
Нас огортає сяйво голубе
і опускає течія зелена.

.«Торкання уст, лякливе і слабе,
вплітається в малюнокгобелена.

МІ. Поцілунок
..Ї присмак смерті на устах.

Вино у скроні тьмяно дзвонить,
облич безтямних п'яна повідь
і твої очі в дзеркалах.
Принадиграції несуть.

Мені на все це наплювати,
мені не знати рути-м'яти
і упирів, що душі ссуть.

Криваві губи їх -- це сміх,
щокотить золоті кружальця.
Змішалися у шалі танців
сідниціїх і груди Їх,
25

Вам зірка в оці до лиця.
А що мене вон2 не палить -візьміть уста мої на пам'ять.

Я п'ю цей вечір до кінця.

Без уст-- я іронічний жах,
що упирем ікластим став би
з душею ніжною кульбаби,
якби не очі в дзеркалах.

МП. На похорони квітня запрошуються
усі бажаючі напитись останньої блакиті
з його очей
обряд причастя відбуватиметься до півночі
потім поминки
Він стане покійником рівно о 12-Й

тобто цей компанійський
хлопчик щезне ото й уся біда Вино дівчатка
співи і т. д.
все це залишиться нам по ньому а на столі
буде труна повна
пролісків та ми перетворимо її на ложе любові
чи не так Ну
чого ти дурненька Що тебе налякало
В небі процесія -- його друзі
мовачки несуть труну до зірок.
Плачуть дівчата, Невтішна Сюзі

ставить усоте розбитий рок.

А гробарі в небі риють яму.

Ківш відкидає хмари й зірки.

Сюзі-сирена горланить: -- Мамо-о-о!

Мамцю, був добрий, ніжний такий...
26

Вогненну кулю погасить пам'ять.
Союзі чекають ліжко і борщ.
Покив небо труну опускають,
йде на землі пролісковий дощ.

УМПІ. Вій. Варіація
Я промовляю над тобою (над труною) та до себе
мій голос виростає відривається від нутрощів

літає як сорочка покривавлена стоїть
монахом у проломі в шибі у зіницях

я промовляю і відлуння перешіптує шепоче
питається літає я мовчу воно відлунює

вже натовпи відлунь мене шукаютьзачаровані

вже їхні руки стовп окреслюютьповітряний

о боже!-- це не слово це моє волання вертикальне
впирається у всевидюще око струхлявіле
о боже чи ти є чому вона мене не чує
чому вона чортячі хори розуміє
чому бабисько це мене убити хоче

чому ця літня ніч така холодна

у церкві на уламку астероїда
труна порожня темні образи
і голос мій як тінь волочить шопіт
в безмежжі чорнім

боже чи ти є

27

Мій ліричний герой -- білокрилий юнак.
Каратінь струменіє від погляду.
(Уяви у воді темне золото).
Вічне море замре і майне Карадаг.
А зірватися з неба так солодко!

Хто засвідчить цю мить? Ні душі тут нема.

(Тільки вірш мій блищить об'єктивами.

Небо робить малюнки рухливими).
А на білому кольорі сіється мак,

вогневий слід обірветься хвилями!..

Обезкрилений чорт -- мій ліричний герой.
Він упав на будинки і вулиці.

Він повільно живе і дивується,

що минув той політ, карколомний отой...

28

Янівський цвинтар

Миперсонажі «Одіссеї», що потрапили

у викривлені кола.

Поема -- небо без кінця, а небо -- дерево життя,

життя записано у русі неба і малюнка ліній.
Події, катастрофи, почуття, як і рядки гекзаметра -нетлінні.
Вони, як море, набувають інших значень -- ніч
камінна, пустка гола.

Труну фатальну опускають, заблукав хтось

в розгалуженні сюжету.
Та це - сторінка в книзі, чиста і прекрасна.
Папам'ять вивчи, мить пробудження,
вона летить незгасна,
ї папороті квіт рука легка кладе
в долоню мертвому поету.

Він поряд. Голос птиць, розкручені дерева
вростають в сонце, множаться обличчя,
у проваллі місяць чорний.
Оркестра-древня, струхлявіла, дме натужно в труби
і валторни,
коли твоя сучасниця, сліпа бабуня, рве траву

в зеленій Книзі Лева.

29

Процес «Загибель Атлантиди»

Травневі рекреації розтали у повітрі. Їх нед

Приходять свідки. Постаріли. Адвокати
добирають кольо
Надвечір у дзеркалах йде двійник.
і
Як і завжди, Його ніхто не поміч

Він дістає платівку. Ставить голос.

Гра на публіку. Такі умови
Ось фотографії. Ось мумії. Зразки волосся, |
листя і мета!
Тотеми і мольберти, перспективи,
|
скам'янілі літав

Ось наші звуки, наші тексти.

Я

Ієрогліфи нарешті прочиталі
Та материк пішов під воду. Зізнаюсь.
А дух-- у небо і піски

-- Що ж це було? Хто вигадав?

Кудиподілось? -- Шкіра прокурора сіра
Приводятьдрузів і дівчат, монтують ситуації

тлумачать голоси

знімають кінофільми, пишуть музику,

виводять шляхом схрещення людинозвір

ії випускаютьз клітки на арену,

і під оплески вбивають, роздирають гладіаторе

І ПОГЛЯДИ, 1 руки, наче ПСИ,

-- Шукайге у пісках сліди країни, збільшуйте)

поєднуйте піщини,
-- Шукайте у повітрі сходи в небо,
у міражних замках -мій колишній сміх,

30

-- Шукайте в небі романтичні юні риси
батьківщини.
-- Шукайте вітер! Зупиніть його! -Я пояснити зміг?
.

.

.

.

.

.

«

.

.

.

.

.

Виносить присуд суд. Підсудного виводять
і відпускають в дзеркало -- іди у листопад.

.

.

Він листопад збиратиме з Верленом і Вівальді.
Як двері, рама золота, -- забутий хід назад.

Питання і відповідь

А що було узимку справжнім?
Я стверджую -- сніги були.
Хоч їх не стало. Учорашні,
вони під марші полягли.
Були столи. Харчі. Напої.

І мури Трої, Рій золи.

Любов -- на двох, а спирт на троє
ми поділили й полягли.

Триста спартанців. Двадцять вісім
панфіловців. І тридцять три
богатирі,
і трумна в лісі,

на дні, у небі, на зорі.

32

Лапання раків
(промова)

-- Кравець води -- проклятий соловей,
членистоногий!
вуса собі відростив!

Крам його -- потопельники,
птьохкання не імуть,
для них
що клешні, що ножиці -- все одно,
ВСЬО ЄДІНО!
«Гранд-опера»у череві. Черви ревуть«біс!»!
Кравець води! есесман! штандартенфюрер! душу впускає в лілію -- раб обов'язку --рак-сарака небезталанна -- не, бо таки «не без'» -небес боже збав, бо... раче!

Храм і хрін!
Фундамент і ДУ ФУ!
Пиво і право!
Рак і рука!
Обрисом у блакиті --

рухлива темрява.
Вмикай свій колір!
Мітингуй! Обурюйся!
Задкуй! Застосовуй тактику!
Перекроюй окріп! Сип скаргами!
Потрушуй клешнею!
Ближнього собою насить!
Сій свій смак!

33

9 9--369

Монолог з псячого приводу
Тіло покійного знайшли у рові

посеред подвір'я завішаним на

ланцюгу і закопали за городом

Джульбарс повісився -- самовбивця-пес!

Душу Джульбарса поженутьз небес.
Там йому скажуть: «Не здох як слід!»
Там його підважатьпід хвіст і під...

Джульбарс повісився на цепу вночі.
Справжнє кіно ноцне -- щурі глядачі
і зітхання, і залицяння,
і завивання, і злягання!

Джульбарс повісився! Чуєте? -- ви!

й

Ви читаєте «Листя трави»?

Маркеса? Борхеса? Гессе? «І цзіна»?
Джульбарс повісився! Ось переміна! |
Ти звешся поетом,

а він-- собакою.
Тебе вірш гризе,
а його -- ланцюг.

Ти станеш колись професійним писакою,

а Джульбарс вибрав не м'ясо, а дух!

Скільки можна на місяць брехати?
Скільки можна чекати зарплати?
Скільки можна зади ваші дерти?
Вічно?
До смерти!
Що за професія шизофренічна -вік сторожити курей і кіз
і посилати їх на заріз?
Пронизує землю і небеса

Сузір'я Пса!

34

З ТУ ЗДА
з

У

б
і
4

у

Ж

РІДНІЙ К

ї

с

Бубон
(сонет, виголошений Літаючою Г.оловою)

-- Малюйте БАБУ голу БУ
гуБАми дивиться доБА
БУ дифірамБАм БУ таБУ
вам зуби вставить БУБАБУ
росте поезія з горБА
в горбі з грошима боротьБА
та БУнтом БУ-де БУБАБУ
від азБУк голова слаБА
гуБАми виБУхає БАрд
|
чим світ сичить -- кричить театр.
зіграєш вірш якого варт
потрапиш в рай (чи на монмартр)
БУ смерті і безсмертю БУ
іБУЇБА і БУБАБУ

36

Міський бог Ерос
(варіація на тему «Карколомних перевтілень»)

Почнемо з вулиці. Очиці блакитно світяться

в пітьмі м'якій фіата.
Хай буде червень, Тополиний пух торкається.
Струм вечора - повітряний
Мов камертон -- дев'ята.
Сеанс останній детективу поглинає в синє світло
тихітіні.
Прозорі риби пропливають крізь будинки, через

зали, непомітні, день тьмяніє в мерехтінні.
З пивниць середньовічних, де жарівні, кістяки,

бездонні скрині, схови джинсів, арбалети,
з мансард, їщо на деревах, на вершинах веж,

на Місяці, де золоті монети,

з пошарпаних вітрильників, млинів і з дирижаблів,
й
і вагонів, як зі снів, забутих нами,
у вечір сходять завойовниці п'янкі з рослинними
терпкими іменами.
Ти повертаєшся -- зір зоряний -- перлинний
зблиск -- стріла пройшла.
Вона -- пройшла. Вона -- минулась.
Назустріч -- ніч. Два джерела. Уста -- пустеля.

Два плоди від погляду напнулись.

Ти обертаєшся. Пахучий слід. Овали два. І розріз
прагне втрати...
В його вершинуціляться котячі очі в глибині фіата.
37

Идуть фурії зі струнними ногами.
дуть жриці, щойно пещені богами.

Школярки йдуть, несуть бездонні лона.
|
Гетери йдуть, їх пристрасть-- невгамовна.
Студентки йдуть -- курс перший, другий, третій.
Коханки йдуть з майбутніх інтермедій -художниці, акторки, танцівниці -їх лиця накладаються на лиця,
змішалися їх вигини і вдачі...
Зелені очі світяться. Котячі.
На площі, де лише скульптури нерухомі, бо за мить
до Слова скам'яніли, -імен бродіння, перелив рухливих форм,
насіння закипає біле.
Ті імена, як пелюстки заплющені, забуті словники
рука гортає мудра.
Вивчає імена розчинена в природі древня
«Кама Сутра».
Коли сплелися погляди, сповільнюється плин,
коли ім'я промовлено, забарвлюється голос:
«Трояндо, ти -- Кассандра!» В синь вечірню
тане човен, попеліє лотос.
Тече світіння місячне у келихи,
і кров засвічує очиці.

І місяць подивований тіла читати
у летючих вікнах вчиться.

Платівок чорні мушлі обертають
в круговерті віддих ночі.
Засмоктують музичні хвилі, руки кубляться,
вал піниться. Цей вир-- уста жіночі.
Із сонячних затемнень чорних сходять джазові палкі
саксофоністи.
Їх зуби світяться. Тіла їх матові. Кров пурпурова.
Шоколаднийсмак,тьмяніє місто.
38

Я

з

Сіндбадові нащадки із шовків тонких школярок
ваблять грою.
Ніч перша. Ти -- Шехерезада? Чорна кава.

«РАМАЗОКІС».
Ось поєднуються троє.
Б'ютьбілі струми у твоє відкрите тіло.
Ти стогнеш. Ти ковтаєш ніч невміло. |
У лабіринт кохання входять підлітки сяйливі.

Їх очі сліпнуть, срібні горла, самогубці,
їх волосся в теплій

зливі.

Магнітофони час накручують, постелі шелестять,
тіла літають в літі.

Їм ефемернівідображені дівчата пестять стегна

соковиті.

Той лабіринт-- у небесах, у снах, дзвінках,
очах, алеях і під'їздах -жіноче тіло споночіле і палке, пахке сп'яніле
тіло міста.

Очиці жовті сфінкса, сни диявола, примружені,
за нами
чатують, душі палять, і втікають наші душі
кажанами.
В кишенях темних попеліють президенти паперові.
Скипають вина. Вибухає скло. У парках-запах крові!

Гвалтівники, коти підступні, зачаїлися

.

з ножами-пазурами.

Закохані злітають. Між деревами їх кришталеві
храми.
39

Голений

-- Підставте голови свої під лезо бритви!
Добродій-перукар-- і білі голуби.
Трамвайніколії, затерпла кров, спірити.
І пінне пиво ллється на лоби!
За лезом -- чиста синя смуга шкіри,
кров гусне в синє сонце черелне,
холодні пальці вовка, начесіре!
торкання шерсті, що щетину тне.
Ти -- Будда. Ти -- злочинець. Ти -- годинник.

Ув'язнене волосся чинить бунт.
Крізь діри й шпари шкіри колір виник
майбутніх прерій, рухів та іуд.
Вперед! У світ! - видовжувати вітер,

ростити час, як волосна вітрах,
як ірокез панкуючий, що видер,
як скальп, з Ісуса опівнічний страх.

Цізвірі із жіночими тілами
йдуть ввечері, промінні, до води -в кордебалет, афіші і реклами
і за тобою -- в ніч їх заведи!
Це буде вбивство! самогубство! помста
за чорне і червоне, та усе ж
це буде ніч солодкого знайомства,

ніч водоспадів, падаючих веж

і ніч волосся, вплетеного в килим,

у музику! у ритм! у страх! у крикі..

. Ти зачіску. її змішав. із білим

і храм покинув, наче єретик.
40

Волосся

Воно -- повітря у полоні
легкого кольору, опалі
на плечі тихі вертикалі,

поволі чесані і сонні,

стихія ніжності, потоки

затерплих запахів трави,

загуслі погляди і кроки,
і німб довкола голови,

Воно -- це лінії рухливі,
які лоскочуть перехожих

і тягнуть їх, на зграю схожих,

услід золоторунній гриві,
спдітаються, і в павутинні

тойатний сік з них сонце ссе
і, як пушинки тополині,

тіла по небу рознесе.
Воно -- це водоспад покори,
розбризканий посеред ночі,
воно -- зі слів, які шепоче
русалці мерехтливе море,
його торкається хвостами,
немов голубить глибина,
його видовжуютьвустами

зелені джентльмени дна.

41
3 9--360

В очікуванні Орисі
Долаютьпростір не істоти, не механізми

і не звуки

предмети, літери і ноти над головою, наче крук

Переповзає тінь, як щкіра, і тихо рухається одя

На гіпсове лице Шекспіра струмує опівнічний протя
Птахи занурились в повітря -- зависли бусли

і загусл
Перо, що загубили гуси, тінь відкидає на подвір"
не падає, листів не пише і не записує зумисн
елегій світлих, найніміше,

музейним експонатом висн

Куди ж поділася Орися? В якому ходить лабіринті

Замки іржею там закриті, і шепче ніч -- перетворис:
у вивірку, довкола - клітка, за позолотою -узлісс

шепоче -- ти перетворисяв росу, тебе сховає квітка
У джерело перетворися. Спіши до мене, найсолодша|
Яка дорога найкоротша? -- Найдовшу вибрала

Орис

Росте зелене шелестіння, і духи дивляться
Здичілі пси чатують іїдло,

на світло

летять крізь очі сновидіння

й

й

І
і

!

і небо обступає сонну блукальницю і тіло ліпить

окреслює зорею лікоть, підводить, подає корону

засвічує її волосся, шле світлов вірші бідолахам,

веде Її Чумацьким Шляхом, а я молюсь-Орися! -- ось я

поглянь униз, Орися, ось я-- в очікуванні кам'янію,

мою скульптуру довелося розбити за шизофренію.
42

Та знов чекання скульптор вперто витешує

магічний фалос.

Юрба жінок зчиняєгалас, і ніч-повіниця відверта -розпродує п'янких коханців, котрі затерпли
у чеканні.
І місяць оглядає танці нарцисів і троянд, духмяні.

Куди ж поділася ОРИСЯ? Хто відмикає брами
Хто простирадлу -- подивися --

ночі?

дарує обриси жіночі?
Чий подих, мов котячий хвостик?

Пухнаста китиця торкнеться
плеча, грудей, довкола серця опишуть
коло ніжні гості --

тонкі нічні молочні пальці,

Розлізся шепіт по панянці,

гаряча і рухлива глина...

мов шкіра здерласязміїна,
оголена і, як платівка на середині,-- не спинити,
наповнена водою плівка, Д в'язень вимагає - пити!
Волосся, пещене на сонці, по той бік сонця золотіє,
медами вимащені вії, ходи солодкі... охоронці... .

Розпечено могильні плити.
І в'язень вимагає -- ПИТИ!

дж

тт є

Шістнадцятьсвіч. Вона в передчутті
солодкої пітьми і вознесіння
густим потоком теплого насіння
в пульсуючі світила золоті.

Чекає, перелякана, осіння...

Опівночі з'являютьсяоті
уже знайомі -- грішні і святі -її коханці перші - сновидіння.

І ковдру відгортають юнаки,
їх дихання торкається волосся.
І де пітьма вглибає у пітьму,
загуслий промінь розтає, тому
що іншому вона шепоче -- ось Я...
Та їм усім віддасться все-таки!

Клітка з левом
Лев -- той, що квіти крові випускає, -вусатий мопасан, гриваста смерть,
красунь за грати подихом вдихає
і лиже животів їх ніжну твердь.
Волосся їх струмує крізь залізо,
їх стегна розсуваються, тремкі,
їх пальці в гриві, наче серед лісу,

лякливі сарни, крапелькигіркі,

і кришталеві горла, і димливі

очиці, і рухливі язики...
Сплітається солодкий віддих в гриві,
ревуть левиці, бліднуть юнаки.
44

Клітка з пантерою
Ти любиш розглядати шкіру,
яка формує тіло панни.

Ти цю пантеру взяв на віру,
встромляєш в неї спис тюльпанний.
Її навчили говорити,
хоча начхати їй на квіти -ця усмішка бажає м'яса!
В кров! на арену, неофіти!
Злягання Риму, рев пантери,

пар оргії, судомні струми,
у мозках сплетені парфуми,

поети золотої ери! --

налийте в голови по вінця

блиск місяця, вино прозоре
наповнить морем ваші пори,
і кров смолиста, і-- дивіться -засмага, смуга і печера,

вона -- богиня, звір чи прірва?
вона -- гумова лялька? шкіра?
чи морем створена Венера?
гітара в пальцях ловеласа,
на звуки вишукані ласа.

45

Вона
(виступ групи «Діти королеви»)

Я поглянув на неї наче на річ
я хотів би опинитися з нею віч-на-віч
я хотів би володіти нею цілу ніч
о добродію багатий грошей позич

я хотів би з нею спати у готелях Монте-Карло
о добродію багатий фраєрнутись треба гарно
барахло нове купитиі літаючу тарілку
а-нанаси-а-пельсини-а-брикосиі горілку
старий вибачай
давай позичай

ще сотню на чай

2
ти стоїш на балконі
як манекен

в тебе з мармуру долоні
кров як у кармен

у твоїх зіницях чорних

вечір губить кольори
закривавлені тореро
вибувають з гри

барди надриваютьгорла
золото
ти богиня горда
золотко
солодко
46

розплетуть вітри залізні
проліски і колоски
апельсинний струмінь бризне
на розпечені піски

3
(скажена)

ти йдеш одна між лілій
сорочки носиш білі
малюєш очі де

ревам
ти королева де
білів

коли заходиш у храми
за ними валяться брами
вони шкребуть пазу рами
дебіли на весіллі
ти королева де
білів
температура плюс сорок
не приведи мій боже
в її гаряче ложе
спадає в ду ші морок
густе вино га ряче
а короле ва плаче
над рилом по ро сячим
ТИ королева де

білів

ти-ди-ка-ко ролева

танцюємов повітрі

Я МОЖУ ПО-ВТО-РИТИ
47

ти королева де
білів
ти-ди-ка-ко ро лева

танцюємо в повітрі

Я МОЖУ ПО-ВТО-РИТИ

ти королева де...

4
ти
ти
ти
ти

маєш очі коштовні
маєш груди уповні
притягаєш губами
володієш скарбами

в твоєму серці музеї
і галереї-алеї

о скільки там експонатів
там квіти в кожній кімнаті

там ти у кожній кімнаті
там хлопчики наче таті

вони летять на портрети
жеруть обличчя о де ти

ось твоя висохла шкіра
ось монологи шекспіра
ось голова заспиртована
екскурсанти запитують хто вона?

5
вона одна з багатьох
вона до болю одна
ії багато вона

тисячотіла множина

48

лисичоока тисячо
голоса родичі м'ячі
молочні зуби і ключі
від серця і глядачі

вельмишановні глядачі

гасіть очиці уночі

вона лягає в тисячі

постелей ти береш ключі
не відкривай її накрий

на каторгу

за красу!

:

потрібно го-ло-су
я голову
піднесу
вона одна з багатьох
вона до болюодна

земна

без неба і дна

вона
свята
сата
на

чи богородиця сумна

яка зійшла з полотна

З'ява Маленького-Пантагрюеля
його субстанція -- раблезіанське тіло

угвинчені очиці-- хід у дух

як стравохід у шлунок кожен рух-мов немовля світила захотіло

та глина ночі наче пара вух

шепоче жінка проминає біло

він місить ніч його чоло зіпріло
він Пан який не потребує слуг
і ось вона -- малина в лісі Пана
чи відьма чи хрещатикова панна

посудина поезії вино

гарячим струмом віршів ллється в неї
він розтуляє, губи Галатеї
й повільно п'є осушуючи дно
і йде у ніч немов пірнає в чорну
безодню безпросвітньоїстіни

лишає хід за обрисом спини
провалює реальність бутафорну

і падає розбризкуючи сни
гамує спрагу -- і непереборну
залазить в панк у відео і в порно
приборкує крилаті табуни
Пантагрюель-Маленький вже на сцені
він чавить сік поезії у жмені

падуть краплини в тишу як у сніг

і цукор розчиняється а зранку
юрба як кішечка на валер'янку
піде лизати слід бурсацьких ніг
50

Дурень
(гра в карти)

держава тридцяти шести дві фарби а стихій чотири
корони зачіски мундири альтанки парки і мости
прийоми зали в позолоті і пріма-дами силует
розпочинає вальс валет гермес у паперовій плоті
та вже запалено свічки уже матроси захмеліли
і ночі тіло розпашіле і золото тече з руки
колоду карт несе шинкар ножі в столах а ти валете
в чиїх долонях хто ти де ти розіб'єшся
об стіл ікар
над головами хрестовик тче ниті гриі козир хреста
тече на стадіон фієста між ребра цілить піка-бик
звивається тореро в танці а піка-дор з коня летить
його виносять і в ту ж мить затискують
тремтячі пальці

я дурень я програв усе зимову сіль і пташку літню
у подорож навколосвітню мене ще нині понесе

51

Пісенька про пана Базя
(проспівана Віктором Морозовим)

він дух святий міщанських стін

він вічний жид і вічний тлін
він порох зоряних країн
він позашлюбний царський син -- пан базьо

у лондоні крульова є

в парижі сиві шансоньє

у львові базьо пиво п'є

за щастя наше і своє -- гей базьо!

асторологвін і кулінар
алхімік любощів і чвар

у нього на плечі ікар

гостей перекривляє -- кар-р-р -- гер базьо
приходять принциі прості
приходять шльондри і святі

що втратили путі в житті
кладуть на тацю золоті -- чорт базьо
він паладин і муедзин
він медіум число один

він опівнічний рип драбин

він вічний гриб він бог тварин

пан базьо! гей базьо! гер базьо! чорт базьо!

дівчат несе в обіймах сон
їх королі ведуть на трон

їх тягнуть розбишаки в схрон
їм відьми в сон женуть ворон
52

а парубки до базя йдуть
ї душі базю продають

горілку п'ють і посуд б'ють
і мчать в небесну каламуть

всі душі вчорний фоліант
той мільйонер той аспірант

тойтерорист припхався з анд

і ще дантист і грант-гігант

приходьте панни золоті
приходьте шльондри і святі
пан базьо вкаже вам путі
на тацю сипте золоті!..

оркестра марша вшквар тепер
бо одружився мільйонер
бо аспірант в устах венер
бо грант-гігант з любові вмер
пан базьо... гей базьо... гер базьо... чорт базьо...

Сеанс спіритизму
(балада, проспівана Костиком Москальцем)

Стіл -- провалля прямокутне. Кіт Василь
з тареля хлебче.
Свічка свище, пальці пріють. Лист паперу --

як меню.
Впало небо каламутне,і вселились духи в речі,
язики на свічці гріють, в кожнім оці-- по вогню.
-- Викликаю Люцифера! Дух! Ти тут? -- Чорти
принишкли.
Голос-- камінь опівнічний -- цілить в АЛюциферів
трон.
Люцифер гарчить: «Холера, най спіритам скрутить
кишки,
най столом тим крутитьвічно, грім побий

їх телефонії!»

-- Дух, ім'я мого обранця! -- Ворохнулася тарілка,
пальці потягла зіпрілі, склала літери-- С, А, Ї, Д.
Тішиться наївна панця: -- То ж якийсьараб,

Марійка!

Що ж то буде по весіллю? Дух відповідає: СНІД.
Протяг крилами лопоче, кіт розлігся на канапі,
має профіль джентльмена, має усміх короля.
В короля -- котячі очі і ножі криваві в лапі,

телефонна рура темна в пекло йде від Василя.
54

-- Дух! Чи буду я щаслива? -- Злива завалила

стелю.
В блиску синьому з'явився крук, як чорний метеор,
регіт з пекла-- піна з пива - СТОВП
з бездонного тунелю-стіл підняв, і провалився грім
зі словом МЕУЕКМОВЕ.
Сатанята чорні душі пхали у тунель задами.
Верещали спіритистки і хапались за хвости.
Їх трусили, наче груші, в казани, де ргіта-дами
у смолі мочили писки і звивались, як глисти.

Виступ групи «Люцифер»
(З рок-опери «ЩО КРИЄТЬСЯ В ТЕМРЯВІ?»)

Жах-жах-жовтий жаль замучив

ха-хо-хочеш ти втекти
а чи знаєш як живучі

чорні гадини палючі
і пошарпані коти?

-- РАЗІ!
М'я-м'я-м'ятий вітер свище
с-с-стежки вже нема
чути крики ближче-ближче
небо трусить попелищем
пробудилася пітьма

-- ДВА!
Бу-ба-бубнів бачу безліч
лава лізе з Біс-гори
жах-жах-жах бере за плечі
і влітають жовті смерчі

в коло відьомської гри
-- ТРИ!

-- Дідьки до мене до мене
в полум'я дрантя палене!

в одяг пристойний вберіться

і забирайтеся звідси

співи подохнуть пташині
де на камінній стежині
гадини свині і блазні

змішують тельбухи власні
56

там де чума хрипло кряче
смерчем промчіться гарячим
збільшуватися повинне
царство моє домовинне

серед проваль під вітрами
хай переповняться храми
і позникають в проваллі
грішних молитви зів'ялі
дідьки до мене до мене
в полум'я дрантя палене

в полум'я-а-а...

--а-а-а то хто топче печериці
печені харчі щуриці
зупинись
хіба не відаєш незграбо

жаба там спускає з грабу
жовту слизь
і там кота літає нявкіт
падають повзучі п'явки
на ПЛАЇ
а де па-папороть несеться
в'ється смужкою по стежці
сик змії

халепа склеп тобі готує

я вже пію алілуя
по тобі
в могильному нічному клоччі

згинеш за ніщо ти хлопче
- далебі

та й нащо цвіт тобі казковий

зжерли вчора все корови
ЖАХ-ЖАХ-ЖАХ
повір беру у свідки бога
57

4 9-360

суть усього світу цього
у грошах
печера темна коло пня є
там і тихо обміняєм
то на то
мені свою віддай ти душу
я ж тобі між гір натрушу

30-ЛО-ТО!..

Детектив
(відеокліп)

Я був запрошений в «Дністер» -- про це ще скаже
преса.
-- Дубль перший! Тиша! Ейн, цвей, дрей...
«Вас вже чекають, сер!»
Мене чекали у «Дністрі» Ірена-поетеса,

авантюрист Іван-Бакштейн і Юзьо-мільйонер.
Я увійшов, як Бельмондо, всміхнувсяпіаністу,
я чемно привітав усіх... Стоп! К бісу Бельмондо!
--Я Йду, як юний терорист у нетрях «Інтуриста»,
ще вокаліста зіб'є з ніг на верхній ноті «до»!
Троянди -- дамі, вам -- «здох пес»! Метелик.

Камізелька.
Слабка тінь уст. Шампана шал. Пляшкиі тарілки.

-- Як добре, що усе це є: жінки, вино і спека!

(Хоч я насправді пив «Байкал» і думав --

«мудаки...»)

Наш режисер-- старе мурло; і все це блеф, панове!

Він з нами зняти захотів німецький детектив.
Та гіпнотично за вікном зависли очі Львова!

Гя палю цигарку «Львів» під звуки групи «Львів»!

Дівчата-лялі смокчуть бар і смокчуть
джентльменів,

у джентльменів чорна кров, немов гречаний мед.
Іван шепоче в ритмі «вальс»: «Я вас хочу, Ирена!»
А Юзьо-мільйонер зайшов в жіночий туалет.

Чарівний світ! Бріджіт! Лоліт! Панчохи! Унітази!
4

59

Не верещіть, дитя моє, -- пре з мене олів'є...
Класичний кадр!-- секс-бомби, уе5! Напружуючи
витискуйте лайно своє, де мільйонер блює!..

м'язи,

Зливайте воду!.. Юзьо щез. Ірена -- незрівнянна.

Що далі? «Любий, я твоя!» Іван у трансі стих,

і рівно через п'ять секунд Івана-наркомана
пускаю чорним ліфтом я до бога і святих!

А все це кодло п'є, жере, п'яніє, продається,

і не підозрює воно, що станеться за мить...
Я залишаю дипломат -- «я залишаю серце!» -розбивши тьми нічної дно, мій «мерседес» летить...
СЕРЦЕ, КИНУТЕ В ЮРБУ, ВИБУХАЄ: -БУ!-БА!-БУ!
.

.

.

«

.

.

.

.

.

Небо повне ірами тріпотіло крилами
а на очі падали пальці наче ангели

про кохання і про гай ротик про читай...

О троянди -- дівчата з музики!
Проступає з каміння ліс-мопасан з духмяними вусами
вас вирощує на заріз.
Вчить вас танцям і медицини,
вчить вас одягу і губам,
щоб якийсь барон апельсинний
повичавлював грудивам.
Або сучий син асірійський
цілий жмут вас в гарем приніс...
О троянди, ви -- шльондри львівські,
вас вирощуютьна заріз...
(шепіт:)
-- Твої очі і твої губи,
давні ми -- за крок від зірок.

Спорожнілі студентські клуби,
і повільний осінній рок.

61

Рок-н-ролл «Олеся»
(виконаний групою «Неборак-рок-бенд»)

Я вчений крук
я чорний крик

я цілий рік
співаю рок

малює брук

Тулуз-Лотрек
а пил зірок

п'є Неборак!

коли потрібно

я можу випити усе
Олеся
мене на небесах пасе
по телефону

я бігаю немов по сцені

пітьму бездонну
як море набираю в жмені
у мене борода руда

у мене в голові біда
у мене лисина бліда

у мене повна деграда -цея

на мить за вікнами завис

іяк

лантух лайна понісся вниз

а підвівся

наче Жан Маре
наша справа
не помре!
62

хай тремтять за кордоном

пишуть скарги мадонам
чи чортам все одно нам
пощастить з телефоном

Олеся на вухо мені прошепоче алло
РРРРрр2РРр222?

Свідчення очевидця

..Свято міста розпалювало і поглинало пристрасті...

Вир юрби кружляв довкола магнетичної вертикалі,

поволі вбурювався у небо, нагадуючи рухливу вежу,

вершина якої намагалася з'єднатися з ЛІТАЮЧОЮ
ГОЛОВОЮ...

«ГОЛОВА втікала і час від часу виголошувала

промови.. блукаюча вежа готувала несподіваний
напад. І коли вони нарешті з'єдналися, сопла го-

лови обпалили простягнуті руки шанувальників. Вогонь охопив юрмище, воно розпливлося, як гігантсі,ка свіча, обліплена комахами...

.Залп зенітної артилерії струсонув ловітрям...
..фейєрверки і салюти розмалювали небо. Злива

серпантину, солодощів і квітів вирвала з принишклих горлянок захоплене «УРДА!»...

..Гігантські парашути опускали обгорілі деталі на

міське звалище металобрухту...

64

-- Панове гітаристи! Кілька крапель залишилося

напою золотого.
Поети! У зіницях ваших -- стіл і товариство,

і повітря, зіткане зі світла.
Вже осені органи, вже псалми і алілуя,
вже спігам іти недовго.

Востаннє ж засліваємо наш хорал,так ніби спів
цей -- без кінця, во славу бога Літа.

І стіл притягнуть зорі, і пісні голодних нагодують.
Панове гітаристи! Не шкодуйте срібла,
ваші горла з'єднані із небом!
Прийдуть просвітлені паломники і храм зведуть,

і місто побудують.

Хай стануть прахом імена апостолів, та слово

їх плодом, як світло, впіймане сонетом,

Хор:
-- Хвала тобі, наш пане боже Літо!
Помилуй, Літо, змилуйся над нами,

своїми нелукавими синами,

і вислухай серця, немов молитву.

Вони -- блукальці, вогники купальські.

Вони -- свічки, вони -- краплини зливи.
Вони -- зірки, що обминають пастки.

Їх світло -- наче небо мерехтливе.
65

С

7. РР Нр СР

ж ж є

Автобус їде крізь ламке повітря,
і циферблати київських тортів
солодкий час показують, і віття
ти розгортаєш, де зійти хотів.

В невидимий пролам струмує спека,
подорожує в шлунки мідний квас.
І бродить, як вино в полоні глека,
гроза, та ще громи її з пластмас.
Всі перехожі теплі та цукрові.
Парфуми їхні линуть в небеса.
На макове лункецвітіння крові
летить розпечена, як метеор, оса.

т ж

Графіка років, дерев і зморщок.
Смак борщів, яєць і варениць.

Ллється світло молока у горщик.

Місяць сріблить хутра у лисиць.
У пивницях є щурячі трони,
їх коти здичілі стережуть,
є тхори, ці курячі харони,
і чорти, що поночі іржуть,

і підсліпуваті теплі свині,
й ланцюгами вичовгані пси,
і скарби, що віднайтись повинні,
і гостей сп'янілі голоси.

66

А

Поїдання яблука

П'ять щупалець моїх чуттів,
як змії з голови Горгони,
окреслять яблуко, червоне.
І слину пустять п'ять чортів -Художник, Композитор, Лис,

Раблезіанець, пан Кротівський
заштовхуються в поїзд львівський -хробак над яблуком завис.

Воно -- сяйливий антисвіт.
Воно - осяяння осіннє.,

Скликає сесію насіння -повитий німбами синкліт.

Довкола -- соки й щільники,

довкола -- бутлі і комори
довкола -- дерево просторе!

(Ніхто не скаже - хробаки...)

Та ось, розбивши благовіст,
розгудзувавши цноти пояс,
в палац засідань лізе поїзд
і пожирає чорнийз'їзд...
Яблукопростору -- нема.

Лишився хвостик на тарелі.

Складайте пісню, менестрелі,

в саду губами обома!

68

Сонет зрудим котом

По шурхоту опалому, в промінні,
примруживши очей зелений зблиск,
іде на полювання василіск

по щебети, по душі Їх осінні.

Останнє соло плавиться, як віск,
і опадає, і назустріч тіні
летить-- рудий хормейстер в онімінні,
та все-таки-- який із хору зиск
у час, коли співає шлунок басом,

птахам дають червоні комірці.
Театр муркотить, і в паніці

тікає черга небесами й плазом.
В партері слух напружують тим часом
ті, хто ще слухачі, хоч і мерці.

69

тАп'?Р''"УУУРВИГ

Смерть героя
(комар)

Іржавий простір в комаринім тілі
сопрано стер на порох. У трубі

крихкого носа помпи вже слабі.

А кров тече крізь русла скам'янілі.
Ні палива, ні співу, ні тобі

краплини співчуття... Як на вугіллі,

несуть його мотори зіржавілі

з останніх сил свердлити слух юрбі.
Він -- камікадзе, що небесні тонни

на неї б кинув, як на ешелони,
і вже по смерті став би кавалер

найвищих орденів! почесні списки!
знамена! сурми! залпи! обеліски!
..Якби його мій ляпас не розтер.

70

Плач
(з виступу поета-постдекадента)

-- У лісах вересневих
на галявині левів

плачу я не за червнем
плачу мов королевич
у лісах вересневих

плачу я за трьома
за минулим поглинутим
де воно де той стіл

у прозоромузолоті
сновидних блукаючих
не за морем померлим
і не за нареченою
в голосах відлітаючих
пляшками шампанського
добрим шампанським

де оркестра і друзі

пси мої збудували
ягуари пантери
тонкостанні мулатки
носять сонце червоне

драбину у небо
поснули у листі

осінь листям втішає
осінь зводить палаци
жовті очі осінні

золотими птахами
мури в'януть багряно
уста декадентки
над риданням опалим

тронна зала моя
у повітрі портрети
над столами кружляє

зубожіла від вітру

тьмяніють вечірньо
вир листів журавлиних

відображень

сидять за столами

пальці тчуть павутину

двадцять п'ять

т

в келихах кришталевих
за шампанським ридаю я

РРО

РЕ

«Рута»р

Антиалкоголі

І
З германських кочових бездонних шлунків,

з провалених діжок, як черепів,
крізь карнавали, тризни,крізь пожежі,
захоплюючи, як з кораблетрощі,

ознаки часу - віття і сміття,

течуть, наздоганяють наші горла
могутні історичні струми пива,
збиваютьз ніг, затоплюють, золотять,
мов для музейних сховищ, нутрощі...

В пивницях пиворізи, наче глеки, -овали різні, різні держаки
і різні рівні випитого пива -напій хлюпоче, плеще і полоще,

виплюскує просолені слова,

слова стосовно всіх епох, народів,
всіх курв, режимів, берій та імперій -слова, як риби, виснуть у диму,

похитуючи звільна плавниками.
Ростуть ослячі вуха у столів.

.Т плавляться, зникають гори сиру,

поглинуто у прірви косяки
холоднокопченої риби і тарані,

наповнено сечею міхурі...

І знову піняться потоки-смерчі
і хміль дарує зрошена земля!
72

П
Вершина -- мармурова пащалева,

з якої ллються струмені вина.

Ефірна хвиля, флейта вереснева,
прокочується, ледь сягнувшидна.
Довкола простір міниться в тремтінні
і загусає в потемніле скло.
Як шлунки, бутлі, і плоди осінні

терпляче чавляться в густе тепло.
І просякають стіни винним духом,
повзуть зелені парості у сни,

і припадає час холодним вухом
до бутлів-- що народжують вони?
Коли прийдуть зимові хрестоносці

і льодові вогні запалять нам,
різдвяні печі їх покличуть в гості --

не скуштувати чарки тим панам.

Коли завиють відьми прокажені,

як жебраки-вітри з голодних пуст,
напоєм стиглим випари скажені
тим паннам повипалюємо з уст.

Коли приблудить, як чума, у місто

ясновельможна вічними кістьми,

на трон у пляшці їй дамо возсісти
і коронуєм корком бабцю ми!

Хвала коханкам і безсмертним друзям!
Хвала нектарним келихам дзвінким!
Криваве обертається галуззя,

занурюється в різнобарвний дим.
В коморах -- море темнеі безкрає.
М'ясива рум'яніють на вогні.
Ніхто з п'яниць іще не вимагає:
«Ту пляшку закорковану -- мені!»
73

ШІ
Довкола столу -- очі, нерухома вісь проходить
посеред рідини, в якій заломлюється погляд,
стіл має форму кола, горлянки -- форми келихів,
а світло переходить в повільні форми тіл.
Є механізм, що звязує обпалений мій стравохід
з початком руху колеса, і світотвір, і стіл,
з моментом подолання, ковтання й випромінення,
з розкраяним повітрям, з вивалюванням в антисвіт.
Так плавиться скляна стіна вульгарної реальності,

тече у шлунок і пече-- це подорожв собі.
Взаємозрівноважені тумани і туманності.
І горло спалене моє іскристий всесвіт п'є.

У
Стрімка лотреківська пастель,
панчіх легка і тепла сітка,

рука холодна, погляд зрідка
і за шинквасом -- Рафаєль,
тонке і видовжене скло,
чад кави, звуків перламутри,
уста вечірні «Кама Сутри» -це драма в дусі Буало.

Панчохи. Погляд. Усміх. Сміх.
Знайомство. Кава. Мед гречаний.
Таксі. Водій. Слуга печальний.
Цілунок довгий. Перший сніг.
І прірва ліжка. І сніги -розгорнуті, ламкі, колючі,
повітря струмені палючі
..і ваші речі навкруги.
74

Кава

Натхнення -- це бармен-- до ваших послуг --

що заклинає каву, як змію,

і варить бідну голову мою
в цій рідині, відтяту за непослух
турецьким ятаганом. Визнаю --

я став у чергу фацетів зарослих,
струнких цукерок і ножів дорослих...
Та я ще не прописаний в раю!
Чоколядовий дух, температура

червоних уст і божевільних бджіл.

У незнайомки погляд, як в лемура,--

аж цукор переламує навпіл.
Я ж -- думкою в районі Сінгапура -своє обличчя виляпав на стіл.

75

Три елегії
(знайдені у пляшці з-під невідомого напою)

І
Мене зима замурувала. Мене забула королева.
Льодами вкрилися дзеркала, органи, вітражі,

дерева.
Стоять на вежах командори -- сумні скульптури -і не більше.
За муражи -- замерзле море, найхолодніше,
найбіліше.
У ньому тонуть каравели, перебігають перламутри.
Усіх коханців королеви притягуюютьтяжкі бермуди,
потвори дна, слизькіі сині.. Що бачить
це холодне око,
світило металеве?.. Тіні, що проросли крізь дно
глибоке?
Воно з пітьми їх піднімає, і обростає ними стеля...
Ніде коханої немає -- ні в небі, ні на дні. Пустеля.

П
Оркестра невидимців суне по радіусу крижаному.
У звуки витекли парсуни -- безвусі? сиві? невідомо.
Вібрують у партері вина, перекидає картуподих,
перегорнулась половина сторінок в літерах і нотах.
В меду загусли циферблати, портрети
імпресіоністів,

як сни, застигли, променисті, -- я вмію
з ними розмовляти --

про себе, подумки, нечутно, минаю німо галерею,
76

бібліотеку. А за нею -- зима, де холодно і людно,

але не затишно... Минає години коло демонічне,
немов ув'язнення довічне, коли коханої немає.

ПІ
Кінотеатри і вокзали -- в світ спроектовані екрани,
які в минуле перегнали найліпші дні, як фільми

в Канни.
Альтанки, талії і груди, листи, які писав не Вертер.
У відповідь -- мовчання Будди, нудьги сто метрів,

сексу метр.
Це фільм про мене і для мене, рефлексія
на дві години,
мистецтво світла небуденне від сонячного
світла гине.
Глядацтво випливає з візій, тіла

в квартири переносить,

вмикає світло телевізій -- нам вражень, господи,

не досить!

Продовжуютьсясеріали... І хто почує, що волає
хтось... десь... далеко -- Крізь вокзали:

«Ніде коханої немає».

Вода
(лід)

На лезах льоду виступила сіль.

Хрестовий хід стихія зупинила.
Триває мить. Гусари склали крила.
У небеса росте прозорий шпиль.
З блакитного холодного вогню

мурують небо мовчазні істоти
і засинають сфінксами навпроти.
Їх снам загадку льоду поясню.

Усміхнені уста іще мовчать,

та вже тремтять заплющені повіки.

Звучать у замках льоду перші ріки,
і на сувої зламано печать!

Читайте, сфінкси, древні письмена:

«Коли людина змучиться в безсмерті,

кров проросте в її долоні стерті,

засвітиться і висвітить до дна...»

Колись холодну кров я ніс на спис,
ім'я христовим воїнів озброїв...
Останній шанс!.. Кристал пустив героїв.
І водоспад часів понісся вниз.
(вода)

Солону лінію льодів руйнують дзеркала.
Щегрань ламає промені, та вже тьмяніє

холод.
Шпилі втрачають вісь. Годинники зі скла
вбирають кольори. Їх циферблати - - з0-ло78

то-цо-ко-тіння рухаєтьсятінь.
Кристали льоду слабнуть. Гра металу і
каміння.
Із мерехтінь копалень, з-під корінь
дзвенять пружини-стебла -- лет зелених ліній!

І промені води! Дзеркальний срібний струм,
перетікання кольорів з імен і гобеленів

у небо! в марево! в невидимі сім струн!-і хвиля золота! -- Вода! Води солодкий геній
росте, зливається, розбризкується, мчить...
Джерела, водоспади, вири і стовпи дзвіниці,
її вітрильники, млини, легка вага сновидь,
русалки і вінки, темниці, таємниці,
слизькі хвости рибин, і погляди з глибин,

і водорості ніжні і рухливі...

Нічні міста несе її підземний плин--

їх мушлі океан ховає в пасма сиві.

І ось виходять з них веселі божества,

співучі друзі, нереїди захмелілі.

Все ближче голоси. Тремтить трава.

І я з'являюся, І ти ідеш між лілій,

між поглядів, мелодій і дзеркал--

тебе багато, ти-- вже інша,

незнайома,

чужа, у масках зла розпочинаєш карнавал,
а тінь моя летить над містом, невагома.

Я демон. Ще ніхто мене не розпізнав.
Я режисер. Магістр алхімії, Я триста

разів ніхто. Невтішний, Я -- ця фізія пісна,
Ця маска. Це моє обличчя, товариство.
Овації несуть костюми і слова.

Деруть і палять. Я спостерігаю з-за колони.
Гудуть підземні води. На тлі неба -Вони ідуть-- води невпинні легіони.
79

голова.

Бруківка вибухає. Б'ють фонтани в небеса.
Наш балаган вертається у мушлю поспіралі.
Тризуб Нептуна викине Його
в Сузір'я Пса.
Повторитьсяусе. І зникне. І так далі...
(хмари)

А поки що-- прем'єра

в театрі хмар!

Прожектор! Пера!
Герой -- Ікар!
Він красень, трохи блазень, він акробат!

Він, в'язень зобов'язань, летить на мат.

Пір'їни рожевіють.
На морі-- штиль.
І хвилі іржавіють.
І сльози - сіль.
Палючий вітер півдня зітре їх з віч.
Вогнисте пір'я півня запалитьніч!
Ідуть скульптури... ростуть стовпи...
Дракони, тури-- з води в степи!
Вода піднялась вгору - гігантський птах!
. Стоїть кістяк від хору по горла пісках...
(пустеля)

скляний тремтливий простір...

вітер
змінює малюнки і напрями фатальних кіл і
русла
повільних жовтих рік
пересипає смерчами історії загиблих
Атлантид
формує хвилі розгортає дюни
возводить марева розхитує колони
спека... смерть... ніщо...
проходить наче тінь стара бабуня
крізь вітрове обличчя... пустеля... небо...
вітер... смерть...
ні подиху... ні погляду... нікого...
80

та десь воно чекає
в землі... глибоко
сховане в повітрі чи в промені
розлите у червоній смузі сходу
у маревах навіяне зелене
ЖИТТЯ
(дощ)
вже ближчають дощі -- темнішає повітря
і срібні сурми кличуть небеса
гуркочуть бойові їх колісниці
розколюють списи спекотне скло

і будять землю їх невпинні стріли

і відчиняють брами золоті

..Так, наше сонце -- дощове і скам'яніле,
У ринвах води Нілу відзвеніли.

Щурі чатуютьграти і потоки,

а голуби -- прекрасне і високе.

Між ними -- ми, весна, розмова, пляшка.

А за дверима -- вічність -- бідолашка.
Та вже якщоВи тут, -- чекайте, бабцю!
А Ви-- оповідайте, пане Базю!
Про сонце і жінок, про райські пляжі,
про те, які на світі є пейзажі,

про риб і звірину-- то незла тема!
Про «Свято, що завжди з тобою» Хема...
Я буду посміхатисьі п'яніти.
А ви мені-- про квіти і про діти.
Я врешті вас поцілю черевиком
й пробуджусь... біля жінки... чоловіком!!!
(сніг)

Вони прийшли, занурені у холод,

минулорічні, вічні, ті самі -81

дзеркала, перетворені на пам'ять,
в непам'ять білу видихнуті сни,

палючі бризки, водоспади тиші,

прозорі замки, спалені зірки,

і принесли подрібнених на скалки,

в кристалах схованих, в холодній глибині,
щойноминулих нас, давноминулих

нас, перетворених на світло павутин,
тонке, розкладене, невидиме, нечутне,
найтонше світло, біле і тремке,

погасле, захололе і загусле.

Ти не повіриш, та сніги -- це ми.
І літакам тому піднятись тяжко,

і тяжко місту відпустити нас,
і тяжко розпрощатись, бо прощання
летить із неба, не перестає
ця магія нагадувань, повторень,

холодних зліпків, дотиків і слів,

зимових квітів, вічних і минучих -це літа іронічний негатив.

Куди втікає снігова людина?

Туди, куди не долітає сніг...

Маятник

У Львові -- я сновида-Одіссей, що загубився в черзі
у кав'ярні,

поринувши у видива примарні, які збирає

місто-колізей.
Хоча це ніжні ігрища, хоча цеосінні звірі,
жовтогриві дні,
і небезпечний безконечний шпацер у руслах часу
по самому дні.

У Києві -- тоді мене нема. Відсутності ніхто
не помічає.

До Києва, коли мене немає, женеться

на скажених псах зима.

Хоча ще літо бабине, хоча ще -- тонкі шовки,

проміння павутин --

вода темніє і тече все важче, і холод в листі,

наче нікотин.

У Львові -- у пивницях листопад тече у шлунки,
і пружні козики
повітря обертають, і музики летять на вітрі

з глибини Карпат,
карети мчать крізь натовпи, з незвички
столичний гість занурюється в сон,

мій фрак, циліндр, плащ і рукавички музеям

продає аукціон...

У Києві ж-- я найскромніший гість. З дверей дощу
я переходжу в двері

чужих снігів, де сповіді Сальєрі кіносеанс
мені переповість.
Струмуюча імперія екранів. Холодна переспектива
ліхтарів.
І всі мої освідчення в коханні, як дирижаблі
в напрямкузорі.

Зате у Львові я -- веселий бог і ревний проповідник

«Кама Сутри»,
служитель муз, вино дозую мудре, щоб розділити
пристрасть на обох
Моя левиня -- муза найніжніша. Я в золотіб
її навік загруз...
Та в Києві живе найкрасивіша, найвередливіша -найменша з муз.

Фантазія метро

Зникає відображення ти знову

сам у собі як вертикаль незрима

сповільнює розігнану основу
геометричний простір за дверима
ти рухаєшся в напрямку проміння
в юрбі по механічному тунелю

крізь погляди слова і сновидіння

цей рух не в небо втеча не в пустелю

у кола здеформовані і грані
у пошуки рослинної любові
твоє життя -- це прожилки кленові

такі прозорі і тонкі у травні
і вертикаль що з небом поєднала

найглибшінадра де часів немає
і око в небесах намалювала

блукаючий твій погляд піднімає

85

Магічна хвиля сну розплилася, немов туман

ранковий.

Блукалець з міста видив накладається
на тіло охололе.
І запах квітів, і пронизливе повітря,
і дзвінке звучання мови,

і смак води, і кольори, і небеса -- так,

наче ти не чув, не бачив це ніколи.

Пригадуєш себе, мурахи по піщині

тебе складають з днів, ночей, застиглих сліз,
розбитих віддзеркалень.
Поглянь, які глибокі води, і які дощі невпинні,
і скільки світла в тілі-- мить в долоні,

мов коштовний камінь,

Печери, вириті у темряві, скарби, що уникають
рук тремтячих,
ліси і лабіринти слів, гірка трава,

така гірка розмова -усе минулий сон. Його згадаєш -- наче

у темний холод ввійдеш, але це -- роса ранкова.

86

Зміст
4
ГЕНЕЗИС ЛІТАЮЧОЇ ГОЛОВИ
214
КАРКОЛОМНІ ПЕРЕВТІЛЕННЯ
НОКТЮРНИ З ТАЄМНИЧИМИ РОСЛИНАМИ 23
. 28
«Мій ліричний герой...»
Янівський цвинтар

Процес «Загибель Атлантиди»

Питання

і відповідь

Лапання раків
Монолог з псячого приводу.
Бубон

і

з

Міський бог Ерос
Голений
Волосся
.
В очікуванні Орисі
«Шістнадцять свіч...»
Клітка з левом
Клітка з пантерою
Вона
З'ява Маленького- Пантагрюеля
Дурень
Пісенька про пана Базя

Сеанс спіритизму

Ввступ групи «Люцифер»

Детектив

«О троянди...»
з
Рок-н-рол
«Олеся»
Свідчення очевидця
«-- Панове гітаристи...»

«Автобус Їде крізь ламке повітря. »
«Графіка років...»
«Поїдання яблука...»

Сонет з рудим котом
Смерть героя

Плач
Антиалкоголі
Кава

Три елегії
Вода

Маятник

і

Фантазія метро
«Магічна хвиля сну..?

Неборак В. В.
Н39 Літаюча голова:

1990.-- 88 с.
15 ВМ 5-7720-0385-2

Молодь,

Вірші-- К.:

Збірка фантасмагоричних та карнавалізованих віршів, у
поет
молодий
яких засобами гротеску, іронії та бурлеску
освоює сучасну урбаністичну стихію, ще й досі не зовсім звичну для теперішньої української поезії.

4702640202--013

М228(04)-90

91790

ББК 84 Ук 7--5

Литературно-художественное издание

НЕБОРАК Виктор Владимирович

Летающая голова
Стихотворения

Киев, издательство ЦК ЛКСМУ «Молодь»
На украннском язьке

Художній редактор К. О. Рязанов
Технічний редактор 0. В. Старовойт
Коректор 3. М. Клещенко

ИБ Ме 4368
Здано до набору 13.07.89. Підписано до друку 18.10.89.
БФ 27596. Формат 7030100 /зз. Папір друк. Хе І. Гарвітура літературна. Друк високий. Умовн. друк. арк.
3,54. Умовн. фарбовідб. 3,94. Обл.-вид. арк. 3,34. Тираж
3300 пр. Зам. 9--360. Ціна 55 к.

Ордена «Знак Пошани» видавництво ЦК ЛКСМУ «Мо-

лодь».

Поліграфкомбінат ЦК ЛКСМ України

«Молодь»

ордена Трудового Червоного Прапора видавничо-поліграфічного об'єднання ЦК ВЛКСМ «Молодая гвардня».
252119,
та поліграфкомбінату:
видавництва
Адреса

Київ-119, Пархоменка 38--44.

55 к.