Увесь цей старосвітський обряд не мав для неї ніякого сенсу. Навіть ображав її людську гідність. Чому вона, цілком сучасна дівчина, біогеноконструктор третього класу, має дотримуватися прадавніх дикунських звичаїв? Їх породжено умовами життя, які давно вже змінилися. Це тоді, в часи перших стереовізійних передач, пандемічний психоз охопив людство. Земляни почали цуратися одне одного, вдовольнялися спілкуванням із стереоскопічним, стереофонічним спокусником. Спорожніли вулиці, концертні, танцювальні, театральні, ресторанні зали. Ніхто нікого не цікавив. Ніхто нікому не був потрібен. Дехто докотився навіть до стереовізорного ідеалізму, твердячи, що насправді в світі нічого, крім зображення на екрані, не існує й існувати не може. Стереовізорне зображення — первинне, а решта — його бліда, недолуга копія, фантом, породжений нашою уявою.
Усе це могло погано скінчитися, коли б не той мудрагель — винахідник електронної шлюбної машини. Він урятував людство від вимирання на тому небезпечному етапі його історії. Машина була проста, як усе геніальне. Телефонний дзвінок. Коротка цифрова анкета — вік, зріст, вага, номер улюбленої стереовізорної програми — і через кілька днів у вас з’являвся напарник, з яким без зайвих ускладнень можна було дивитися передачі по будь-якому з тридцяти трьох каналів. Часи перших стереовізійних передач давно минули. Людство винайшло десятки інших, більш досконалих засобів, з допомогою яких можна марнувати вільний час, а шлюбна машина залишилася, хоч і в дещо вдосконаленому варіанті. По-перше, люди були вдячні їй за врятування, а по-друге, нікому не хотілося повертатися до тих далеких доісторичних часів, коли для знайомства з особою іншої статі доводилося витрачати бозна-скільки днів, а то й тижнів. А головне — все це без надійної гарантії, певності, що ти обираєш саме те, що тобі потрібно.
Тож і нині, як у ті далекі часи, в точно передбачений старовинними інструкціями день парубки й дівчата передають по телефону свої короткі цифрові анкети і чекають на відповідь. Трапляються навіть такі, що хвилюватися починають, переживають, сподіваючись на зустріч з казковим героєм.
Вона хвилюватися не буде. З радістю б обійшлася без машини. Але ж ніхто на всій планеті не знає, як без неї можна знайти того, кого потім усі називатимуть твоїм чоловіком. Що для цього треба робити? А що, як знайдеш того, чия цифрова анкета не відповідатиме твоїй? А ті, з ким їх повинна була спарувати машина, лишаться без пари? Шукатимуть самотужники. І покотиться все, мов ланцюгова реакція. Весь шлюбний порядок у Сонячній системі полетить шкереберть.
Ні, нехай уже буде, як заведено з діда-прадіда! Ось уже, здається, і відповідь на її анкету надійшла: «Серія нуль-нуль п’ятдесят перша, ка лямбда. Номер сім тисяч триста п’ятий. Ім’я — Терентій. Родове прізвище — Перекотиполенко. Зустріч (за спільним підсвідомим бажанням) — на верхньому ярусі житлової зони, біля водосховища Свитязь, реліктова берізка номер три. Двадцята година першої п’ятниці після одержання відповіді…»
Щось, либонь, є в цій машині! Серед двадцяти мільярдів мешканців Сонячної системи знайти двох, які б підсвідомо хотіли зустрітися саме на березі водосховища Свитязь. Та ще й біля реліктової берізки номер три!
А може, вона даремно тішить себе думками про власну оригінальність? Може, таких оригіналок — кілька мільйонів? І оригіналів теж? Тільки й того, що серії та номери різні, а все інше однакове. Тому й машині легко розв’язувати нехитрі ці загадки. І ніякої шлюбної всепланетної катастрофи не станеться, коли одна з дівчат зробить свідомий вибір, обійдеться без машинної свахи.
Он витріщається на неї той довготелесий парубок. Зараз треба підійти до нього і вибрати. Ні, це, здається, називалося якось інакше. От тільки як саме? Знайомство? Але ж знайомих багато, а цей повинен зрозуміти, що вона хоче назвати його своїм чоловіком, мати його за батька своїх майбутніх дітей.
Ні, не зрозуміє. Чого ж тоді так дивиться? І погляд у нього дивний. Очі світяться. Підходить ближче, ближче. Простягає до неї руки…
Вона заплющила очі і згадала. Тоді, в домашинну еру, це звалося коханням! В історії медичної науки зафіксовані навіть окремі його симптоми: блиск очей, короткочасне запаморочення, підвищення кров’яного тиску, серцебиття… Все закінчувалось тим, що закохані притискалися губами одне до одного. Як же це притискання звалося?..
Вони притиснулися губами одне до одного, і вона відчула, як паморочиться в голові, терпнуть ноги й руки, стукотить серце… Було страшно й приємно. Ох, який же, виявляється, солодкий цей свідомий вибір!
Мало не впала, коли він випустив її з обіймів. Якби не тендітна берізка, може, й не втрималася б на ногах.
— От я й зустріла тебе, — сказала вона вголос. — Хто ж ти, мій коханий?
Він посміхнувся й простягнув їй пластикове посвідчення, в якому було зазначено: «Серія п’ятдесят перша ка лямбда. Номер сім тисяч триста п’ятий. Терентій Перекотиполенко».
А на берізці, що стояла на березі водосховища Свитязь, вона вгледіла табличку з номером три.
