— Не працює? — почув я, коли знервований, роздратований, сказати б навіть розлючений, вискочив з телефонної будки, позбувшися перед тим трьох дефіцитних двокопійкових монет.
Він сумно зітхнув, і я завважив на його обличчі розпач, переляк та ще якесь дивне, не знайоме мені почуття. Саме воно й спонукало відповісти, хоч взагалі то я не полюбляю нікчемних вуличних балачок із випадковими людьми.
— Трясця його матері! — досить енергійно почав я. — Куди тільки дивиться телефонна станція?! Хіба це так складно — налагодити систематичний профілактичний нагляд за цими механічними злодюгами?! Де ті чортові майстри-телефоністи?!
— Даруйте, але я саме й є той чортів майстер-телефоніст, який здійснює систематичний профілактичний нагляд за телефонами-автоматами даного району.
Лише тепер я розгледів невеличку валізку в його руці. В ній, певно, були сховані потрібні для того профілактичного ремонту інструменти. Я почервонів. Завжди почуваєшся незручно, коли раптом об’єкт твоєї критики постає перед очима. Так би мовити, конкретизується, матеріалізується.
Та, власне, нічого й не трапилося. За що ж я його так, неборака?! Телефон не працює? Наче й справді мені той телефон так потрібен. Я ж не збирався викликати «швидку допомогу» чи пожежну машину. Так, забандюрилося з приятелем потеревенити. І через ту забаганку людину при виконанні службових обов’язків образив.
Як міг, заспокоював я майстра. Та даремно. Не слухає мене, якісь чорні думки його обсіли. Потім скорботно так посміхнувся, рукою махнув і каже:
— Знаю, ви не повірите мені. Бачите оцю телефонну будку? Звичайнісінька. Таких у місті сотні. Тільки це вона для вас звичайна, а для мене… Для мене це справжня пастка. Рівно о двадцятій годині сім хвилин я маю зайти до неї, щоб полагодити зіпсований апарат. Я зайду, полагоджу, зніму трубку, наберу номер і… повернуся на тридцять днів назад. І так вже у двадцять п’яте!
От ви відсахнулися від мене. Думаєте: збожеволів чолов’яга! А мені байдуже, бо через п’ять хвилин спрацює машина часу. Ви підете своїм життєвим шляхом, а я повернуся, повернуся рівно на тридцять днів назад.
Коли це трапилося вперше, я здивувався, злякався. А зараз призвичаївся. Шкодую лише за тим, що потраплю не в кращий з місяців. Самі знаєте, яка погода в ньому — дощі, холоди, мряка. Тільки на початку місяця кілька гарних сонячних днів. Та й то на них припадає сварка з дружиною. На премію, яку на превеликий жаль, було одержано тридцять два дні тому, я придбав нового спінінга, а не обіцяну дружині сукню. І тут уже нічого не виправиш. Я ж бо повертаюся лише на тридцять, а не на тридцять два дні назад.
Мене там зустрічає розлючена дружина і новенький спінінг, з якого я й скористатися не можу.
«Мало тобі нового спінінга, так ти ще з ним і на рибалку збираєшся їздити, — перекреслює мої найкращі наміри дружина. — Поцікавився б краще шкільними справами свого сина».
Син, між іншим, наш спільний, та що вдієш. Тиждень сиджу з ним над уроками. Тим часом псується погода. Потім я підміняю товариша, котрий обслуговує сусідній район, бо колегу посилають на семінар телефонних майстрів у Ялту. Мали взагалі-то послати мене. Я вже й валізу наготував. У мене ж і показники кращі. Та останньої миті з’ясувалося, що товариша включено до трестівської футбольної команди. Грати він погодився за умови, що спершу він побуває в Ялті.
Отже, протягом тижня, навіть більше, мене ятритиме несправедливість. Ще й дружина солі на свіжі болячки підсипатиме: «До Ялти збирався? Ти у нас тільки дома герой, а на роботі за себе постояти не можеш!»
Врешті-решт несправедливість обертається на краще: керівництво, відчуваючи, що безпідставно мене скривдило, відзначає мене позаплановою премією. Вчора й одержав.
- І ви купили, нарешті, дружині обіцяну сукню?
— Навіщо? Все одно ж нічого не зміниться. Адже я знову й знову повертаюсь на тридцять днів назад. І хоч цей, останній, день має бути моїм. Уранці на премію я придбав гарного гумового човна. Навіщо ж мені спінінг без човна? Що почнеться?! Що буде сьогодні ввечері, коли дружина побачить це диво нашої гумової промисловості?! Я, на щастя, про це ніколи не дізнаюся… Що не кажіть, а в моєму становищі є певні переваги.
Він майже бадьоро всміхнувся, поглянув на годинника і зайшов до телефонної будки.
