Володимир Дмитрович Михайлов (24 квітня 1929, Москва — пом.28 вересня 2008, Москва) — латвійський радянський та російський письменник-фантаст.
Yародився у Москві в сім'ї радянських партійних працівників, які брали участь в громадянській війні в Росії. Батько майбутнього письменника очолював Сокольниківський райвиконком Москви, пізніше керував будівництвом Ярославльського гумово-азбестового комбінату. Мати Володимира Михайлова працювала у відділі пропаганди та агітації Московського міського та обласного комітету КПРС. Проте в кінці 30-х років минулого століття обох батьків майбутнього письменника арештували як ворогів народу. Мати Володимира Михайлова відбула 15 років покарання в радянських таборах, а батько, хоча й не визнав своєї вини, та був звільнений, проте під час ув'язнення втратив здоров'я, і після виходу на волю прожив лише близько 6 років, і помер у 1944 році.
Після початку німецько-радянської війни Володимир Михайлов жив у евакуації в Муромі, Новосибірську і Воронежі. Після закінчення війни Михайлов переїздить до Риги, де на той час жили його родичі по батьківській лінії. У столиці Латвії майбутній письменник закінчив середню школу, після її закінчення працював помічником майстра на місцевій панчішній фабриці. Пізніше Володимир Михайлов вступає до Латвійського державного університету на юридичний факультет. На другому курсі навчання він розпочинає роботу секретарем у районній прокуратурі, та переводиться на заочну форму навчання. За півроку Михайлову запропонували посаду слідчого в одному із повітів Латвії. Проте за рік його призивають на строкову службу до лав Радянської Армії, де він спочатку був писарем, а пізніше був у розпорядженні дивізійної газети. Після звільнення з армії Володимир Михайлов кілька років працював інструктором відділу пропаганди й агітації райкому КПРС. Пізніше, після того, як він розпочав публікувати свої літературні твори в пресі, Михайлов перейшов на роботу в латвійський сатиричний журнал «Дадзіс» (латис. Dadzis), де працює спочатку відповідальним секретарем, а пізніше заступником головного редактора. У сатиричному журналі Михайлов працював протягом 5 років, а в 1963 році став головним редактором газети «Literatūra un māksla». Проте вже за три роки його знімають із посади «за вільнодумство», деякий час письменник живе виключно за рахунок видання власних творів, проте фінансові труднощі змушують його повернутись на державну службу. і протягом трьох років він працює членом сценарно-редакційної колегії Ризької кіностудії. Пізніше Володимир Михайлов стає консультантом Спілки письменників Латвії з російської літератури, а в 1974 році стає завідувачем редакцією сучасної літератури видавництва «Liesma». Далі Володимир Михайлов стає головним редактором російськомовного республіканського літературного журналу «Даугава», і за два роки перетворив із маловідомого навіть у Латвії видання на журнал, який отримав визнання у цілому СРСР. У журналі за час керівництва Михайлова створено рубрику фантастичної літератури, в журналі вперше опубліковано повість братів Стругацьких «Гидкі лебеді», в якій на той час надмірно сміливо критикувалися радянські порядки. Проте таке вільнодумство не залишилось непоміченим радянським партійним керівництвом, і в 1987 році Володимира Михайлова знімають із посади головного редактора журналу. Місце головного редактора журналу «Даугава» стало останнім офіційним місцем роботи Михайлова. Невдовзі, у 1988 році, письменник разом із родиною переїздить до Москви, де офіційно проживав із 1990 року. Причиною переїзду стало те, що письменник не сприйняв відновлення незалежності Латвії. У Москві Володимир Михайлов керував Московським клубом шанувальників фантастики, був членом літературного журі премії «Мандрівник», а також входив до складу творчої ради журналу «Если».
Помер Володимир Михайлов 28 вересня 2008 року в Москві.[1][2] Похований письменник на Востряковському кладовищі в Москві.
Докладніше: wikipedia
