Іван Андрусяк
Із збірки «Отруєння голосом»
*
за овидом терпне самотній сумний рамадан
уже осипається мерва з чернечої брами
віддам тобі перстень і палець а сніг не віддам
нехай він тяжіє меж нами тяжіє меж нами
на дамбу не вийду там губи злюбованих слив
погруддя лілей герметична плутонна судома
яри за ярами там замшевий дощ настелив
та неба немає і я залишаюся вдома
то сни менелая нехай осміє менелай
багнети юдолі нехай четвертує волами
займай україну але тільки сніг не займай
нехай він тяжіє меж нами тяжіє меж нами
*
Я помираю вас. Така печаль.
Така зоря над віком перестане.
Говорить Бог: Прости мені, Іване,
прости мені за те, що я мовчав.
Я все прощу, бо нині я помер.
Я довго знав, що буду жити довше.
І чорний плащ облизує підошви,
і чорний місяць перерізав нерв.
Я все прощаю. Я запам‘ятав,
в яку породу мозок цей залитий.
Вже опадає чорна самота
під покривало щирої молитви.
Уже цвіте під мостом алича
і мартиролог складено наново.
Прости мені, Даждьбоже чи Єгово,
прости мені за те, що я мовчав.
І тільки кадуб жовтої труни,
і під ногами миші яворові.
А сни виходять в заміть, і по них
ні сліду не лишається, ні крові…
*
по чорних схилах як зоря повзуча
острогів календарна суєта
зламати хліб немов зламати учня
щоб з нонпареля голос вилітав
щоб плакала по темних ебонітах
форель у партитурі забобон
щоб засвітився танець дядька віта
червоним і коричневим обом
а пастка лиш розторґнення поразки
на два сліди чотири забуття
просвічує просочує крізь растр
тоненька епідемія життя
пухлина це вирівнювання звивин
на тремах мозку вихрещений злак
зламати хліб розмножити оливи
а хто щасливий хай вмирає так
СПРОБА МОЛИТВИ
кров‘ю покидаючи сліди
схрещуючи літери як лати
хоч на міліметр відсуди
тих кого не встигли покарати
меж мужичих випарів слина
треться об задихане ристалище
в хор симетрій впала сарана
забери усіх котрі зосталися
хто тримав за лейби дар гори
лист декору скручений в агонії
хоч на міліметр забери
з пальця призупинені півонії
хоч би на маленьку самоту
на зернину зламаного відчаю
подаруй усім кого засвідчую
крижму тиші у твоїм саду
*
ці тексти як жінки регочуть віддаються
виношують тремтять від дотику руки
а їхній чорний трон на паперовім блюдці
немов старий магніт притягує зірки
їм сниться по ночах шалений зов бетону
підземної стіни точений барельєф
і місяць як кольє стискає плоть червону
і венам золотим розлитись не дає
ці тексти як жінки вони старіють зранку
але котрогось дня коли на вітражах
старенький принцип жах зірве ажурну рампу
із їхніх гордих лон обсиплеться іржа
і вкриті золотим пахучим ластовинням
вони тобі прийдуть немов під образи
ти винен їм цей світ ти кожен їхній вигин
губами обома в повітрі зобразив
ти рвав їх на шматки зализував їм рани
леліяв як дітей як потолоку дер
тепер вони твої але чому іване
ти жодного із них не вимовиш тепер
*
сьогодні час вимірюється в крилах
кого накриє тому й україна
не говори нікому моя мила
що нині тут не буде більше кіна
що на коні неначе на припоні
мовчать повз нас великі як бандери
ми наплодили дуже мало коней
тому по нас приходять бетеери
ми мали час для страху і для сорому
крізь павутину вийти на простір
стару одежу в чорній бочці солимо
і виясняєм хто з нас більший звір
без перекуру маримо під інеєм
про кругли глеки синього вина
а сонний час іде до нас колінами
і тихо нас застиглих промина
*
повернення на схід - вершина цих казок
їх серпантинний біг вповільнено а й досі
на вимогу бика згортається бузок
і квилить навздогін стара параска осінь
меж зламаних бажань колишеться як змій
нірванний листопад нічного банування
прощання - дотик шкла до вилинялих вій
і течія вікон і терція овальна
івасик без гусей і пристань без відра
і крови без чобіт немислимо вточити
повернення на схід така чудова гра
і янгол під кущем - заслужений учитель
а ми як вітражі застигли в лоні стін
і довгі як життя минають катехизми
кохана відірвім погуслі гливи тіл
а тільки хто за нас діждеться тут вітчизни
МАЗЕПА
Насті Гречанівській
беладонна - мумія на двох
степ укрив і степ не переоре
бог укрив - хай покорує бог
піднебіння що на жінку хворе
витисне короткий ніби сік
голос череватого паперу
розкидає дзвони по росі
і церкви роздмухує як пера
паросток (це кореня плебей)
не поможе чайкою об камінь
нащо ж я визбирував тебе
з кетягів порослих вояками
нащо обізвався молодим
вилитий свинцем і булавою
огортаю як торішній дим
лагідним подобієм конвою
витікаю з арфи мертвяка
ніби не відлучений - а всує:
самота як пещена донька
знову десь під серцем капризує
*
і в зашморгу до тебе долечу
перетин звуків зрине на прицілі
про білі вежі я в дитинстві чув
а котрі з них залишилися цілі
я знаю ти ніколи не була
царівною на пальцях чингісхана
накриє захід сура бездиханна
а ти для тої сури замала
переласкавши грона мужиків
і первородних царенят зронивши
почуєш як за гоном дише кір
жагучим настом покриває ніші
перелиставши очі цуценят
побачиш мій усміхненний відбиток
є виток душу - вирізати сад
з покірних як легенда голих ниток
є бестіарій чистого дощу
на зламі часу збитого докупи
я чув тебе як голос воду чув
не зустрічай мої роздуті трупи
*
витинання на схилах гробів
все потроху - і місяць і віжки
птах на прив‘язі до голубів
вибирає тварину пішки
неповторність потвори (не за гончарем) -
розгортання із білого в поле
я накрию тебе як сухий очерет
що колотиме а не вколе
розпромінення вальсу на двох і на трьох
(сепаратну зорю вітайте)
може вийде на всніжений людом торг
герметично звихнений данте
і з твоїх балухатих ґвалтівників
одночасно забризнуть соки
чотирнадцять облич на дубовий стіл
спокій
З ПОЛТАВСЬКИХ РЕКОЛЕКЦІЙ
не з учених криниць на площах
не з полотен в диму нічному
ти визбируєш світ як мощі
перманентного іподрому
ласки вкритих блідою шкірою
недоторкані вийдуть в сад
я губами тебе вимірюю
кожну матрицю дописав
кожний волос погнутий змучено
в тремі виходу поза круг
не перейдуть сліди за учнями
відображенням під кору
ламко слухати риб на прив‘язі
лиш покута як фризієр
похизується трохи ризами
і під ножиці розіллє
нерозбещену тугу вечора
розпанахає алкоголь
сад наш рухатися приречений
у крові посади його
З ПОЛТАВСЬКИХ РЕКОЛЕКЦІЙ - 2
взуття душі - ночівля чинбаря
(віддерти слово відмочити горло)
а відьмою на босий чин бояр
і день іде і ніч іде і голо
(не вісімнадцять) знаком терезів
розбити небо вирячене в тебе
це недоосінь мила ці антени
я ображав але не зобразив
не стер на пальцях липову кору
голів ребристих вицвілих тритонів
продовжую зривати давню гру
як недоспіле яблуко з долоні
витоптуючи непристойний сад
де скачуть вишні на порозі злаку
шукаю зради мороку чи маку
під замком ошалілим від осад
під пастораллю жінки що була
вражливою допоки сіль не з‘їла
пересити розкішного жала
над берегом розплетеного тіла
допоки яре кирзове взуття
натерло очі (мозолі на більмах)
допоки в мене є твоє життя
розмазане по скошених обіймах
*
прощай гаутамо я нині до замку дійшов
корона спітніла на лобі опалому в дріж
на босих дорогах знайдеться мій ликавий шов
на горлі старому відчиниться лаковий ніж
я знидів шукати - є вищі за слово думки
в провальному сіні яке приросло до межі
та назви жінок поза мною несли як вінки
потворні поети мої довголюбі вужі
мистецтво - насилля над світом що нас за людей
тримає донині а нам аби гризти краї
а день на тім боці такий як і нинішній день
рої на тім боці такі ж як і наші рої
і час - лиш перелюб лиш крадений келих вина
де зморений солод на на синьому вітрі гірчить
прощай гаутамо я вип‘ю цей замок до дна
а море зачиню і небо зачиню і цить
*
Пам‘яті Любові Дручків
це розчавлені арфи - есенція ладану з мороком
де на лобі кайлом поцілунок воскресе
заїжджають планети - одна за одною - по мокрому
і зшиває їх мізкі сумний потойбічний професор
це тікають в портрети огорнуті ковдрою прірви
де на струнах завис побілілий шматок язика
то Небесний Бухгалтер визбирує шкалки дзеркал
і оранжеві френзлі на випуклих скронях обірве
так кирпато живуть і так ніжно стікають по шиї
так нап‘ються води і раптово вертають назад
тільки в камері смертників - довгій дубовій машині -
виростає холодний сад
*
тризна острова втята в страх
знову з бруньок вилазять оси
і якийсь шолудивий птах
у сокири подушне просить
знову корчаться дні слуті
і жадота співає зрана
аспараґуса чорну тінь
під портретом ґудеріана
знову ялові павуки
обзиваються на приманку
консервованої руки
що відчинена до світанку
знову губи вусатих ям
заворушились вайлувато
може завтра прийде саддам
власні поминки святкувати
може завтра на голе дно
ляжуть неводи або води
може завтра а може згодом
може зрештою
все одно
ДІАГНОЗ ОФЕЛІЇ
обліт завершених птахів
на полі батька або духа
червона сонця потерюха
згортається в несупокій
на горло саду покарай
на тінь зелену на карету
на золотих підніжках в лету
перегортається цей край
карбідом жовтого жалю
перегортає датська осінь
довкруж акустики доносів
хтось тихо виплюне люблю
хтось черепом означить порт
де сарана дрімає в сотах
убивство діда це аборт
а гріх убивство ідіота
лиш ніч помилує плечем
посіє мак в дворі палацу
і на могилу пертурбацій
червона мряка потече
*
погляд дерева покруч - за ласку дарують дукати
за труну самота за вогонь чикатіловський сплін
причаїлась задуха в легенях маленької хати
де ночуємо порізно Він або я або Він
облітають лані благально доліплені з воску
крига слів розкололась бо там уже інший ґазда
ми плекаємо зустріч під білими нігтями мозку
та сліди під порогом постійно змиває вода
я люблю Його мовчки люблю Його немічну маску
Його тінь під очима і німба вологий синець
я Його проклинаю як млосний язичницький жрець
і як дурень тубілець жеру Його тіло на паску
так форелі в судинах минають лягають на дно
так новітні мерці обзираються що за потвора
я щодругої ночі навщент роздираю вікно
аби хата вдихала повітря споруджене вчора
та приходять дерева і втупивши очі в софіт
подарують за ласку дукати сантими тіролі
я начхав на цю маску начхав на нудні Твої ролі
обійми мене Боже і хай заокруглиться світ
САЛОМЕЯ
поема
Ми цілу ніч садили сад,
який не розцвіте.
Тарас Девдюк
один
на кручу виходили
як листки по одному
і біліли дівчата в руках
і терпіли відбір
а коли закінчився
лиш я залишилась лежати
буркун волосатий
ти мав одинокі пальці
між ними
як між іконами хтось
прокладав погляди
і тремтів постом
але мама казали
що ти не знаєш роздвоєння
і п’єш вино свого учня
тримаючи келих
трьома пальцями
батечко
подарують тобі
мою нагрудну пов’язку
він править цією країною
як обіднім столом
тож і мені дозволить
кинути тобі кістку
мого язика
я покрию її
слиною невинності
я не винна в твоїм одужанні
я підітруся
полою твоєї одежі
аби ти пам’ятав
мій запах
антиодин
нема мені стогону в цій країні нема мені острова де не живе одужання знайду собі фіговий посох з чотирма суками на один повішу одежу на другий дівчину на третій повішу листок смоківниці а на останній себе
цей пустельний міраж ці чорні легіонери ці нудні алебарди ці жовті стіни темниці я буду їм говорити про порошину в зубі вони вириватимуть зуб аби знайти порошину
а зліпити престол аби заховатись од вітру або навчити господа молитися в дзеркало або відрізати вухо котові і нагодувати ним страждущих це під силу хіба що жінці з рукою тритона котра підслухала слово що було спочатку
vегtе
не та мене обдурила що зламала весла
а та мене обдурила що під серцем несла
два
і хоч мама казали
що день помирає останнім
я обмию тебе лавандовим сміхом
а тоді візьму в руки твою ґерлиґу
і піду по тобі
як по світу
шукати мерця
я зубами
стригтиму твоє волосся і нігті
я оближу тебе
теплицями своїх міхурів
і слід від лизання
зійде разом з нами
як незайманий
а як вийдуть мама
в танок до святого тельця
і святому тельцеві
спрага стуманить роги
тоді я впущу ґерлиґу
в печеру під синім проваллям
і слухатиму як ґерлиґа
трощитиме цю печеру
буркун волосатий
ти маєш державну оскому
ти маєш нектар перевтілення
в ідольний камінь
я буду тесати його
тільки губами
щоб довше тривав
антидва
не покину своє ім’я за намовою матері не покину стрілу на весільному ложі анданте поки хоч щось означає цей палець я мушу його вмочити в струну аби впізнавали бо що то за вчитель котрого не перевершили учні
довго мені відчувати содому цієї плоті довго крутити це веретено яке не знає приниження бо недалеко втікають ні піші ні кінні від патетичного смороду жертви розкаяння лиш кавалками скидають покуту під вікна землянок і стають в легіони хіті моїми думками
а перекинути в море ісаака чи народити якова на поталу природі чи побити камінням збирача податків загнати до храму мінял і спалити той храм все це під владою жінки з волоссям змій тої що місяць рота її усміхається
vегtе
ой місяцю князю ти не вір нікому
лиш повір заразі на суку сухому
ти погладь заразу по голій печінці
і віддай заразі початки і кінці
кінці пов’язати початки згубити
все одно не знати бити чи не бити
три
лиш тобі
обривати ці коси по волоску
як печерних ведмедів
для шкір і сала
лиш тобі
сидіти у цьому човні
і термосати воду
веслом одчаю
мама казали
про голову чорної птиці
яку вчора
ніхто не любив
як палили дровітню
і різали трьох баранів
і слухали римського воїна
батогами плечей
як здирали шмаття налoжних юнців
на вертели настромляючи
захотіла і я тоді жити
але мене не взяли
тому лиш тобі
обривати ці груди
зубами своїх надчеснот
як печерних ведмедів
для шкір і сала
лиш тобі
потонути разом із човном
зґвалтувавши намул
і коралову квітку на дні
антитри
не покину своє ім’я за намовою батька не покину свого учня заради вчителя не покину филистимлян порубаних через ідею де крізь листи винограду зяють рани зірок
довго мені відмивати порох лиця подорожнього з індії довго різати ніготь на вказівному пальці бо куди не випрямиш руку а він показує в землю адже земля як мачуха не вибирає мерців її бездонне черево не гидує ніким
а вийняти із петлі нетягу намісника чи накрити шатром побілілих закоханих чи помітити суриком житла приречених це під владою жінки з очима гравію чия одержима сідниця сходить щоранку
vегtе
просили батько просили мати
і я вас прошу покатувати
турнути першим турнути другим
най перемелю камінну тугу
камінну тугу білу говерлу
най перемелю та й вам поверну
кода
я не знаю тебе
межи цих катувальних машин
межи цих костомах
без брів і очних заглибин
я хочу тебе закінчити
долотом
ніби камінну бабу
я хочу знати твоє ім’я
аби загубити
кидаю слово на вітер
нехай розіб’ється об мур
кидаю камінь на вітер
нехай розітреться в пісок
кидаю пісок на вітер
нехай почезне з очей
але все одно
хочу тебе ненавидіти
щоночі
антикода
хоча б одинокий хрест в цьому замку то було би де помучити хоча б одинокий наказ порубати усіх бородатих як колись порубали дітей хоч би помити його перед смертю щоб кат не відвертав носа
батечку якщо його таки мус вкоротити на голову то подаруй ту голову мені на уродини я гладитиму її перед сном і навіть цілуватиму в губи хоч це все одно не поможе
ОТРУЄННЯ ГОЛОСОМ
0.
в їдкім повітрі слів відлунює вода
самотній шансоньє порипує в шамоту
відвідайте цей храм тут вичавлять роботу
і бездоганний джез набухне на вівтар
і з випарів лайна до бога як до поту
покірно ніби пан позеленіє дар
у витривалу млость вимощує радар
шалених шанців жил заслужену підлоту
є вищий сурогат не пійло а політ
від трьох каріятид до золотої риби
коли на парастас приляже новий міт
дерева знають час дерева чують вибір
солом’яний настил у тростяній колибі
чи синій як туман передостанній світ
1.
в їдкім повітрі слів відлунює вода
розчинена давно а й досі не по собі
немов старій сові в солом’яному дзьобі
у позашлюбну ніч ховаються літа
чому з колишніх лат у зморщеній утробі
переступила нас безгучна самота
я ж досі ще живий роздерти цю гортань
і муху золоту розмазати по лобі
о крезе відорви зо два рядки оплоту
гарем не відрізнить потвори від царя
і з ночі навпрошки не вирве кужіль дроту
від козиря на схід уже зійшла зоря
шалійте лопухи крізь нарцисичний ряд
самотній шансоньє порипує в шамоту
2.
самотній шансоньє порипує в шамоту
нічних літератур їх кілька сотень є
ти поклонись йому гомерова зміє
він миє з-під землі заплющену породу
в передпокої крил він кожну нитку п’є
коли чому за що дорвався до народу а
поліс угорі тероризує моду
і пильно як в очу оберіга кар’єр
але біблійний дощ не допоможе лоту
книжки не догорять жінки не оживуть
і місяць жадовин не переріже цноту
література мить література ртуть
тут навіть очі сплять тут навіть орди мруть
відвідайте цей храм тут вичавлять роботу
3.
відвідайте цей храм тут вичавлять роботу
як прищик на губі замурзаних реклам
тут переріжуть пил тут поцінують хлам
і кожну самоту обмацають доцоту
до жодного рубця розмиті призми ран
зашиті в кожен м’яз каріятиди шроту а
ще долийте в текст знервовану голоту
і homo homini як говорив степан
та з сонячних м’ясив покірно валить пар-
а ось тобі і всі простріли і респекти
держава упаде залишиться навар
достойно кажуть єсмь розрізати ці лепти
та знаєш що колись облізе мох з коректи
і бездоганний джез набухне на вівтар
4.
і бездоганний джез набухне на вівтар
і ти переживеш проскуру мелодрами
і тихо підійдуть до пещеної брами
старий полурізник і юний паламар
один тобі несе розхлюпаний пугар
від серця (галуна) відірваної браги
а інший не нажив ні слави ні відваги
лише на дні душі тонесенький загар
а тільки обидва виношують охоту
заночувати там де ризи і щурі
і гранули свинцю заліплені у сотах
не знає навіть той кого нема вгорі
чи хоч один із них зуміє знести гріх
із випарів лайна до бога як до поту
5.
із випарів лайна до бога як до поту
періщить по мостах стара камінна сіль
я знаю як живуть подряпини в красі
потвора та земля що не дала осоту
не голосу вітрів а вітру голосів
на гребені життя не знайдеш насолоду
поміж передчуттів поховзлі мари льоду
та в космосі їх брил оракул не засів
тінисті хмари трун лякливі шиї дам
місцями образів присутність показова
і кілька павутин чи тріщин з-поза рам
не віра у вирай а тільки тінь лажова
загубиться в траві і на жертовних ловах
покірно ніби пан позеленіє дар
6.
покірно ніби пан позеленіє дар
немови - просторінь тернинами обросла
у схлипі віровчень переростають кросна
в торговий ряд життя чи попросту базар
на тілі почуттів з’являється короста
від вимкнення планет обернутих в товар
причина тільки дух а простір тільки вар
в якому цих тварин понаплодилось доста
не розкошуй живи заштовхуючи шар
із номером листа у щонайближчу лунку
у цьому є хоча б тривкий зальотний шарм
простягну у вікно труну для поцілунку
а там уже давно шалену мить шалюнку
у витривалу млость вимощує радар
7.
у витривалу млость вимощує радар
для слів і почуттів хоча б найменше місце
чому ж тоді меж нас повісився цей місяць
і зиму наложив як вето на хозар
почесні не місця а мотлохи комісій
котрі не допливуть до наших древліх чар
лети моя леліт віддайся цим очам
пришестя возвісти в натужні барви лісу
а як зірвеш з цих пут принаймні долю соту
хай опромінить нас печальна вірогідь
і хай відіб’є нам до заздрощів охоту
немало коринтян розпеленали хіть
та сказано колись шукайте і знайдіть
в шалених шанцях жил заслужену підлоту
8.
в шалених шанцях жил заслужену підлоту
виношую - прости готую не тобі
ці трелі голубі на заячій губі
цей геральдичний дар гінцеві саваоту
відважую з душі прокльони і блювоту
жаргонних зазіхань рекреаційний біль
роздертий на шматки отак колись шаміль
від світу відривав набридлу москальноту
та потягнувся в сад епідемічний слід
і грива зазіхань сягнула горизонту
а брід усе ще є ще не розмитий брід
і ти усе ще є не витекла на жодну
з обрубаних річок і на останніх жорнах
є вищий сурогат не пійло а політ
9.
є вищий сурогат не пійло а політ
крізь отвори очей в незранене повітря
є живність помирань і немочі палітра
і доокола нас тугих шаленців гніт
але коли навспак простелиться нам гідра
і голос оживе знервований як дріт
чи вистачить нам рил встромити цей болід
в судомне лоно сну розніжене від ситра
печерний сатанізм пристрільної колиби
розкриє нам своїх змарнованих співців
котрі на лежаках усіх пережили би
та жертва не зіб’є життя на манівці
і в брустверах лиця позначаться усі
від трьох каріятид до золотої риби
10.
від трьох каріятид до золотої риби
ілюзія казок дівоча ненасить
в них невсипущий мох опричником сидить
і на сумних митців чатують древні глиби
ментальність візантій похмура бронзи гидь
усе сповзлось на цю ілюзію садиби
чого не вкажеш сад який їм око вибив
чого не розідреш цю пасторальну мить
чи не від тебе власть відторгнути набрід
і еротична блаж дівочого розп’яття
продовжити лайном цей нездоровий рід
тому переш переш це недозріле шмаття
бо знаєш що тоді розвергнеться багаття
коли на парастас приляже новий міт
11.
коли на парастас приляже новий міт
і нові образи посходять до зеніту
ціна випробувань - краплина ціаніду
тягуча і терпка немов осиний мід
від сотні проникань не залишилось сліду
везіть моє руно крізь обереги вбрід
нехай повстане лом нестрижених борід
і хай перебере на себе цю колхіду
а як останній зблиск на постерунку здибів
і крихту приберіг для наднових імен
так і тобі скажу усталене простибі
у крихту почезань не вскочить ігумен
сумний даждьбожий світ коли з-поза рамен
дерева знають час дерева чують вибір
12.
дерева знають час дерева чують вибір
їх вірувань на світ ніхто не породив
освячення - це шлях відлучення води
це простір скрипаля що не осилив згиби
танцюйте кола хмар порушивши лади
розливши по степах дідівської оливи
під дубом зволікань усі гінці щасливі
найменшу з-поміж лад у коло заведи
а як із-під одеж почуєш дивні схлипи
і сила возведе мій світанковий герб
і звузиться вінок до леготу жаливи
коли настане час незаплітання верб
тоді чекає нас природніший вертеп
солом’яний настил у тростяній колибі
13.
солом’яний настил у тростяній колибі
розламаний на двох неперебутній хліб
і на тугих вустах такий лякливий німб
неначе півйого ще звечора я випив
на пальцях частувань спинилась чаша сріб-
на місяць обігрів химерну пращу липи
оповісти мені чи в ті я очі глипав
чи в землю засівав свій кришталевий дріб
а може просто мак обтруситься із віт
і випорсне на діл зело твоє червоне
розпечених дзеркал знедолений привіт
але чому скажи на безконечнім лоні
згорнувшись кошеням маліє і холоне
цей синій як туман передостанній світ
14.
цей синій як туман передостанній світ
де дзвоники цвітуть на неродючих землях
де засіваєш плоть а виростають зерна
де кожен могікан задивлений в софіт
повітря лиш курок але вага мізерна
і бог не доведе донести цей пристріт
хай буде кожен пес молитися простіть
та хто нам відповість у чому наша скверна
ми вищі за вітри неперебутніх драм
і в цій рудій траві гортанна плоть маліє
і корчиться земля і кришиться слюда
простеле нам шляхи знебарвлена завія
і простір шелестить на перемогу змія
в їдкім повітрі слів відлунює вода
ВИРОК ПОЕЗІЇ
Андрієві Охрімовичу
я останній прозаїк блідих поколінь
я останній пророк мегаполісу
де червоною ниткою в календарі
інтроспекція власного голосу
де питають мене і питаюся я
а ніхто відповисти не пробує
де колеги від генія до холуя
замасковані чорною робою
розтроюджений мульками менталітет
патетична бравада липова
якщо кожен четвертий на світі поет
то нема ні одного великого
є лиш друзі і є ще у друзів смаки
є кресало і є пергамент
є ще самки і є ще порожні сумки
із порожніми в них пляшками
є ілюзія втоплена в білім вині
і обов‘язок бути радим
а кому це потрібно тобі чи мені
чи винові що знає правду
*
Тарасові Мельничуку
над косовом сміється білий сип
яка заанґажована принада
а ти його прийми і вознеси
рожденний акы азъ во чреві ада
це алергія на звіриний крик
загубленого колеса в баюрі
це плаче серед паші вільний бик
сопе коняка загнана в алюрі
і я сопу і сохнуть три хрести
і під кущем похована корова
і гріш як вірш у пазусі хрустить
і коло призьби мліє казанова
нова коза пробачте
ліс чуток це обіграє
але вшистко єдно
змії що заховалася в куток
і зайцеві що кривиться єхидно
показуючи зуби як кістки
примруживши ячмінні оченята…
…візьми хоч груду і щосили кинь
в лице мені бо лишусь непочатим
ПАМ‘ЯТІ ІВАНА КОСИНІНА
завертай мене боже додому
там дівчата як писанки гарні
там лубка на огризку лубкому
намалюю під муром каварні
там химери злітають з полотен
пастуха леонардо да ґойї
там не ждуть покривала для плоті
а сльози аскетично нагої
там в труну підстеляють подушку
там готують салати з кропиви
там лиш скрипка простить і послушно
піде жебрати грошей на пиво
*
це розріджене повітря не закінчиться ніколи
ніби варвар в стійлі папи ні стояти ні втекти
люмпен вирвався на волю алебарди стали колом
з-під землі уже прозрілі повилазили кроти
це траяновій побіді так радіє поліс нині
ти видовище до тебе хліб роздали і вино
вовк повинен бути вбитим вовк повинен бути винен
вовк також колись повинен почуватись кабаном
не ошкірюйся даремно впала дакія у корчах
смерть однаково приходить до вовків і до царів
тільки очі не заплющуй ти дивитись мусиш конче
це навічно відіб’ється під півмісяцями брів
одинадцять тисяч звірів проливають кров на сцені
одинадцять тисяч люду вивергають матюки
по околиці блукає тінь з очима авіценни
і рахує на задвірках перелякані зірки
*
затуркані розтуркані затуркані
розтуркані зубами догори
свистали ми забитими форсунками
і по одному утікали з гри
а вже колоду посипали попелом
хай інший хтось приходить уночі
ми написали дуже добру оперу
чи ж винні ми що опера мовчить
чи ж винні ми що ця сумна процесія
похнюплена неначе з бодуна
при родах вмерла покритка поезія
і ліс росте крізь наші імена
*
не протерти постолами цю траву
не стелити попід ребра як верету
я нагадую зістарену сову
що впивається на покидьках бенкету
я занадто цим потворам потурав
трубадурив анемійне безголов’я
підмішаю у вино дванадцять страв
випиваю за чумне своє здоров’я
понадкушую весільні калачі
та й пошвендяю корчами в каземати
а назавтра позлітаються сичі
з-під трави мене по кусню витягати
ШЕВЧЕНКО
я зашкодив сатані і тепер діла пропащі
із кумедних валунів обізвався дикий пращур
перестріне на валу і гаркаво засміється
гляньте юному ослу чорна жриця віддається
я забуду прорости на задвірках сеї мови
де літаючи кроти будуть свідками єгови
де повітряні шари як модерні одаліски
де у прихистку чадри верховодять голі мізки
але хай живуть усі на порепаній долоні
рештки снів і голосів поцілунків і агоній
хай знервованим роям не підставлять голу шию
хай доконують а я братолюбієм укрию
*
середньовічних полювань
картате знамено
вже протрубив у ріг іван
готуйся звірино
а ти вполюй мене чи ні
я буду зайцем тут
у глечику в галичині
мої діди ростуть…
СЕРЕДНЬОВІЧНІ ВІЗІЇ
1
допоки цих филистимлян
лисиці не усіх спалили
допоки крутиться земля
і меч архангела гаврила
подібен гострому хресту
пора не виходити з дому
тобі печернику старому
дано корону і фартух
і тліють єретицькі мощі
і голосно смієшся ти
лисиці також хрестоносці
коли штахетові щити
2
о недоречна прадавня буколіка
казка приречена
доброго вечора черепе йорика
доброго вечора
кава застигла дитя ненароджене
криком заходиться
вухо ван гога у небі порожньому
як богородиця
вже не знайти на землі ані каменя
не філосовського
радо виводить хвалу пеліканові
хор березовського
3
графине
вашої руки
не дочекати сателіту
доісторичні павуки
плетуть останню сіть завіту
дуель скінчилась восени
я стятий шаблею бродяги
і зброєносець сатани
зриває з жердок наші стяги
не відчиняйте вікна в сад
шепочуть птахи плачуть пальми
крокує дикий азіят
до вашої святої спальні
4
шамани сплять
шаманам сниться
не андалузький гордий герб
твоя червона колісниця
на тлі малоросійських верб
наворожили і неначе
вся кров злилась до голови
сушені крила кажанячі
позаторішній кал сови
сімнадцяте ребро тритона
і пригорілі таргани…
з твого лицарського загону
лишились вірні три струни
і гриф
над голови злітає
і попід вербами в ставі
німої риби буйна зграя
і поцілунки неживі
ПРЕДТЕЧА
1.
набридло дертися в пресвітери
бо на пораненій горі
виписують дражливі літери
архістратиги комарі
а інші версії заказані
тому ховайся в рукавах
бо крізь твоє гебрейське казання
зростає прерійна трава
і не зітхнути цими горами
і не розгледіти з вікон
як над окрушинами хворими
витає прерійний дракон
2.
може здатись на котячу милість
і заночувати у котлі
завтра біле платтячко навиріст
в дар запропонують лихварі
завтра місяць увіпреться боком
у твоє натруджене зело
завтра нагадаєшся нівроку
що тебе й в помині не було
що за всім оцим палеолітом
біла пава як зоря чужа
холодно вгризається у бітум
а тобі ні крапельки не жаль
3.
загорнув опівнічний грим
ідилійну рокиту барв
подаруйте мені хоч рим
я його недоримував
недоплакав на полотно
не розмазав по полотні
бо залишилось все одно
недокінченому мені
утікатиму в синій ґрот
щоб не бачити ким я став
дві дороги на ешафот
подаруйте мені христа
4.
онімію мов старенька рахва
вилиняють лютики охри
ця дороги горбиться як брахма
до гори козаче
догори
за слідами чорної лисиці
у понуру букову мечеть
де монгол в утробі удовиці
третє літо знічено мовчить
хай чекає може так і треба
ще зоря не витекла з нори
ще дірява дідова колиба
до гори тікає
догори
ще не знята юдина облога
ще у ребра вперлися гаки
і яскиню юного даждьбога
не знайшли ще тріє лісники
АВТОПОРТРЕТ З ЕЛЕМЕНТАМИ РОЗПАЧУ
1.
будувати себе одиноким кретином
на підмурках всеядности
гріх самоти
не возводить а спалює те що нести
не зміє народжена з ласки дитина
я повинен забути сльозу осетина
що тікає за вітром з воланням пусти
меж волокнами зради в щілині фестин
помирає остання моя палестина
лицар чести закутий во трунву нудьги
уклякаю на світло а ви галикайте
у соборах своїх безіменних могил
але карти на стіл бо сподобили карти
білу мерію криці ілюзію спарти
і ніяким ослом не потоптаний пил
2.
синці під вікнами
синці
меж олов’яними синами
кролі залишилися з нами
як янголи на патиці
то вилиці
а гаманці
набиті чесними дарами
і в підмурівках сеї драми
прогризли істину корці
надходить гаспидна пора
червоні цяточки латини
лягли на горду пектораль
я нагодую півдитини
а пруст запросить на хрестини
або до ющенка на баль
3.
пробачте я не помирав
я просто нидів у закутку
я просто знав що ліліпутку
перелопатив бакалавр
я просто буде мало знав
про цю петицію фортуни
в рядках тринадцятої руни
закодувався мій конклав
тож йосипе перехрести
і плюнь во скопище занудне
і видихни цей нашатир
бо з брустурів чужої рудні
агамемнони ополудні
не трахнуться…
4.
і безпристрастіє твоє
тобі воздасться як нікому
у камізелику вузькому
надходить істинний клієнт
який чудовий шансоньє
налив причастіє зо споду
ясновельможний шубер глоду
глисті пошану воздає
я повертаюсь але вже
киртина яблуко порила
і прикидається вужем
у пазуху сховавши крила
ласує опівнічний джем
і усміхається
горила
Примітка: Згадуваний утексті Ющенко – патріарх української радянської поезії Олекса Якович. Про політика Віктора Андрійовича на час витворення цього тексту мови ще не йшло.
ВЕРТЕП
1.
його душа
бліда так само
не вміє очі відвести
від одержимої осанни
напівзабутих палестин
над ними червлять кучеряві
дими запічних веремій
над ними також –
боже мій! –
хрести виблискують триглаві
душа у пазусі таїть
ціанистого слова калій
а він на тятиві стоїть
неначе праведник на палі
2.
вистигне земля вчорашня
порозходяться навіки
одержимі та відважні
не схололі ще каліки
а куди тепер тікати
по хресті тепер якому
повзає мушва оката
загризаючи оскому
а кого тепер забути
пом’янути перед раєм
на один-єдиний бутель
є пророків ціла зграя
3.
прийде зоря і стане на порозі чужого дому
і янголята білі голі босі прийдуть потому
послухай синку завели колядку сусідські дітки
раз янголятко два янголятко а третє дідько
не плач іванку помовч іванку допоки змога
приходить чорт
зриваючи горлянку
хвалити бога
4.
я націдив тобі останню шклянку оцту
і роздобув тобі солоний огірок
матвію говори ти виродиш пророцтва
учитель ще не бог а ти уже пророк
тобі поводирю масонові месії
сьогодні присягнуть і поцілюють мешт
а ти нас поведеш у рим чи в голосіїв
а хто там розбере куди ти поведеш
ПОВЕРНЕННЯ В ҐАЛАПАҐОС
1
ошалілий комівояжер
на блідій долоні короваю
вибирає з двох великих жертв
ту котра пелюстки обриває
лементом зачаєним - ад‘ю! -
по столу почаївської площі
він піде у лаю - малаю
скуштувати в реготі всеношнім
відспіває магнетичний хор
на пастелізовані тополі
половінь вдягне йому капор
аби він возрадувавсь в капорі
2
зріднився кров‘ю з містом купленим
так як зрідняються з хвостом
дитину винесу до купелі
кудися далеко…
на плутон
бо місто сп‘яну переплутало
ґалапаґос і піреней
блукають корсиканки лутаві
немов умочені у глей
блукають нендзи поскрибовані
із кельменець у біївці
на голову як в улоговину
лягли понуро дві вівці
і ремиґають упокорені
і тужно ластиться оса
переламавши крони й корені
гряде новітній ренесанс
3
дихай на воду і на пінгвіна
піна збирається на посторонках
падає з неба пісня як піна
на безіменних на посторонніх
нумо латаймо наші когорти
нумо заплачмо за дульсинею
кличте команду знічений нортон
щоб посміятися хором над нею
гаспидні мури
міхи покори
голі хрести
і похрестичі босі
тужно і ніжно
світить аврора
коням і людям
в місті тобосі
4
намалювавши на лиці
перестарілу маску жриці
я вибираю двох мерців
на ці різдвяні вечорниці
утрьох посьорбавши куті
і перекинувши по чарці
ми пригадаємо катів
з яких цей світ колись почався
благословить не бог а босх
рукою відгорнувши ґражди
і ми підем в ґалапаґос
спокійно
гордо
і назавжди!
КАЇН
(фраґменти з поеми)
*
(заспів)
яворова річейка
золота кладойка
зійди свароже
ясен стежиною
тай до господойки
калачі медові
терпке вино
куштуй свароже
трути ялової
зілля пекучого
м’яка подушейка
білейка постіль
воснеси свароже
гілку шипшини
на світел престол
*
доки лебідка гралася небо захмарило
доки небо захмарило земля змарніла
на чотири сторони світу лицем повернусь
відшукаю ознаки півночі на жасминовій гілці
хто тебе погойдає хто тебе одіпре
пливе у човні голубка молитву читає
врізати палець боляче і не врізати боляче
немає на тверді бога бог на небо утік
*
ми однієї крові
я і бог
холодно питатися
про матіолу
обітована земля
не прийме обітниці
два брати
як два полюси
снігом заметені
я люблю тебе брате
бо ти його любиш
я люблю тебе
бо його ненавиджу
*
(молитва Каїна)
отче наш
що єси на небі
а не на землі
хай святиться ім’я твоє
ти дарував рай
матері моїй
ти дарував плоть
синам твоїм
ти дух наш бентежний
і хліб наш насущний
кров’ю твоєю
що моїм венам передана
заклинаю тебе
вернися
я агнець твій
а ти мій пастух
кладу себе на жертовник
вернися
і вперше
і втруге
і втретє
і во віки віків
вернись
*
коли
у втомлене шатро
не ти приходиш а
субота
коли не можна робити
навіть обрізання
овнам братового стада
я піду тебе
шукати
розступіться сторожі
батька мого саваота
дайте дорогу патрицію
з лона євфрата і тігра
(пливе у човні голубка
молитву читає)
*
гніздяться птахи
рояться шершні
шеренги
рояться на вільхах
розімкнути б це лоно
посіяти зерна добірні
тут приживеться пшениця
розігнати отари
розчистити ліс
і запліднити матір
богом стати
легко
*
це
море шипшини
на схилі зачаття
гнучких безіменних рослин
це
небо
роздерте на клапті
провинами глоду
народжує
воду
а ти
не дивись
не дивись
не дивись
на камінь
принесений з гір арарату
на струпі могили
візьми його в руки
і винеси
благослови яриле
взяти брата на вила
рожанице мати
поможи поховати
а приспи-ко лелю
мою душу хмелем
сніг паде босоногий
сніг
*
що народиться
мамо
від наших любощів
хрест на тобі
хрест на мені
хрест на вікні
мічені
м і ч е н і
мі
че
ні-і-і…
білі мухи
нале тіли
білі міхи
тіні білі
лови бога за хвіст тепер я бог а ти леліт
ти чого прилетіла тебе нема
тебе ніхто не створював я творець а ти
потвора повторюй за мною
що я хочу потрапити до кламма ти знаєш що ти мені в цьому нічим допомогти не можеш і що мені доведеться домагатися цього своїми силами ти також знаєш а що мені досі нічого не вдалося ти бачиш невже мені треба переповідати всі даремні спроби і без того надто принизливі для мене і тим самим принижуватись удвічі невже хвалитись як я мерзну на підніжці кламмівських саней марно чекаючи його цілий день
ісаак породив якова
яків породив саві
сава породив петра
петро породив гаврила
гаврило породив данила
о яке великанське кровозмішання
*
(монолог Геї)
муже мій муже
вернись додивись
на рай твій страшний
один убитий
другий божевільний
третього
оскверненого
в утробі ношу
орґія глоду і каменя
царство сина твого
на тисячу літ
кров на тобі
кров на мені
кров на вікні
я вже не єва
я
вже
не
є…
*
(епілог)
або мені
легшає
або світ
божеволіє
відсвіт загублених візій
і хрест над могилою брата
давно відцвіли
гусне морок
рептильної ери
повільно
вмирає риба
*
а може я
помилився
?
