довірою всього населення...
Іншого виходу на світлий шлях немає, і я клопочуся перед вашим високопревосходительством
підтримати це моє переконання перед Його величністю, аби запобігти можливій катастрофі.
НЕ ВИКЛЮЧАЮ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ, з телефонної розмови М. Родзянка з генералом
М. Рузьким 3 березня 1917 р.
Надзвичайно важливо, щоб маніфест про зречення й передачу влади вел. кн. Михайлу
Олександровичу не був опублікований доти, доки я не повідомлю вам про це... Не виключена
громадянська війна. З регентством великого князя й воцарінням спадкоємця цесаревича, може
бути, примирилися б, проте воцаріння його як імператора абсолютно неприйнятно.
…Проголошення імператором вел. кн. Михайла Олександровича піділлє масла у вогонь, і
почнеться нещадне винищення всього, що можна винищити. Ми втратимо й випустимо з рук
усяку владу, і втихомирити народні хвилювання не буде кому.
ПАРЛАМЕНТ ТРЕБА БУЛО ЗБЕРЕГТИ, зі спогадів М. Родзянка
Безумовно, Державній Думі можна було б відмовитися від того, щоб очолити революції, однак не
можна забувати про повну відсутність влади й того, що при самоусуненні Думи відразу наступила
б повна анархія й батьківщина загинула б негайно...
Думу треба було берегти, хоча б як фетиш влади, який все ж зіграв свою роль у важку хвилину.
ЄДИНА ГАРАНТІЯ, ЩО Я ПОМРУ РАЗОМ З ВАМИ, з інтернет-ресурсу bookz.ru
Перед престолом Родзянко незмінно виявлявся самотнім, тому що крім нього
майже ніхто не зважувався говорити тих правдивих і сміливих слів, які тоді
озлобляли Імператора і які Микола II згадав занадто пізно. Вже після зречення
він сказав генералові Рузькому: «Тільки Родзянко говорив мені чисту правду».
Таким же самотнім виявився Р. і відразу після перевороту: як раніше за царя він не вмів і не
хотів лестити престолу, так і з приходом влади народу він не міг потурати юрбі демагогією.
Родзянко довелося підібрати владу, що випала зі слабких царських рук, проте він ні на хвилину не
думав її узурпувати.
Член Думи й перший комендант Таврійського палацу Б. Енгельгард в листі після смерті
Родзянко згадує перші дні революції ще до зречення Миколи II:
«У кабінеті голови Думи зібрався весь тимчасовий комітет. На належному голові місці
за довгим зеленим столом сидить Михайло Володимирович Родзянко, і на його, завжди
впевненому, обличчі видні сумніви й тривога. Члени тимчасового комітету в один голос
наполягають на тому, аби він взяв владу до своїх рук. Йому говорять, що цього «від нього
чекає країна, що це його обов’язок і від нього він не має права ухилятися».
«Що ви мені пропонуєте, добродії? – відповідає Родзянко. – Взяти владу до своїх рук –
це прямий революційний акт. Хіба я можу на це піти».
…Передбачаючи неминучий крах тимчасового уряду, він вважав потрібним зберегти
ідею Думи (про що не раз говорив), сподіваючись, що вона може ще стати в пригоді.
Пізніше, у денікінські дні, він намагався воскресити цю ідею й скликати Думу в Катеринодарі,
проте його не підтримали й не захотіли слухати.
…Коли брат царя великий князь Михайло Олександрович, перед тим, як підписати зречення,
запитав Родзянка, чи може той гарантувати йому безпеку у випадку, якщо він вступить на
престол, – Родзянко відповів: »Єдине, що я вам можу гарантувати, – це вмерти разом з вами».
…Прийшов більшовицький переворот. І на стінах Петрограда серед розмаїття червоних
плакатів можна було прочитати оголошення, яким переможці обіцяли п’ятсот тисяч тому,
хто живим чи мертвим доставить до Смольного колишнього голову Думи Михайла Родзянка.
РЕВОЛЮЦІЯ НЕМИНУЧА, з розвідки І. Архипова «Спікер Його величності»
У передреволюційній Росії Родзянко був найпопулярнішою «неофіціозною» політичною фігурою
загальнонаціонального масштабу. І вже незабаром здобув репутацію людини, яка «говорить
правду царям». Особливо яскраво проявлялося це в боротьбі з «темним впливом» Григорія
Распутіна. Родзянко невтомно «розкривав очі» Миколі II на небезпеку для авторитету верховної
влади будь-яких чуток про Распутіна, наполягав на неприпустимості перебування «шкідливого
псевдовчителя» в «інтимній обстановці» при дворі. Государ говорив: «Я вам вірю», визнавав, що
«почуває щирість і вірить Думі», проте реальних заходів щодо видалення Распутіна не приймав,
навпаки, імператриця налаштовувала проти Родзянка государя й міністрів.
У свою чергу,
