Луговський читав в повній тиші, а Горький помахами руки відзначав найважливіші місця.
Чим йому сподобалася «Лялька»? Напевно, найперше, гуманною спрямованістю, чесним показом
того, як непросто здаються часу сирі нори з їх убогим «затишком».
Якби Дмитро Кедрін міг бути свідком цієї важливої події!
ЧЕСНО І НЕПІДКУПНО, з оцінки творчості Д. Кедріна В. Луговським
У своїй найбільшій і сильній речі, в п’єсі про Рембрандта, Кедрін показав нам художника, багатого
духом... художника, який писав правдиво, чесно і непідкупно. І в цьому багато від творчої
характеристики самого Кедріна.
ЗНАЧЕННЯ ЗРОСТАТИМЕ, з оцінки творчості Д. Кедріна Я. Смеляковим
Думаю, що з часом їх значення (віршів Д. Кедріна – авт.) зростатиме.
ОБ’ЄДНУВАВ СУПЕРЕЧЛИВЕ, з статті В. Лютого «Заборонена пісня»
Кедрін – людина сором’язлива. Навіть якщо в душі у нього буря, відчуття такту вона не змітає, не
гасить, і зовні мова поета залишається в рамках стриманих слів. Його творче і особисте
«самозвеличання» постійно приборкується твердою волею, найжорстокіший рахунок він
пред’являє самому собі, а безжально точний суд його – виключно над власним життям. Усі, хто
згадує про Дмитра Кедріна, неодмінно підкреслюють його звичайну соромливість.
...Кедрін мав чарівний дар: об’єднувати протилежне, суперечливе – в живій картині світу.
Поєднуючи міське – з природним, наповнюючи житейське – роздумом, сполучаючи рефлексію – з
теплотою зовнішнього простору...
ПРИКРО, з передмови Г. Прокопенка до «Вибраного» Д. Кедріна
Вийшли збірки Кедріна в Болгарії й Чехословаччині, добірки його віршів та поем в Югославії, Угорщині, Англії, Франції. Боляче й соромно це констатувати, але в Україні «українського»
Кедріна досі немає.
ВЕРБУВАЛО КДБ, зі спогадів С. Кедріної
Незадовго до смерті до нього з’явився близький друг по Дніпропетровську, котрий став в ці роки
великою людиною в Спілці письменників і який немало допомагав нашій родині, і запропонував
тату доносити на своїх товаришів:
– Там знають, що всі вважають тебе порядною людиною і сподіваються, що ти їм допоможеш.
Батько спустив приятеля з ґанку, а той, вставши і обтіпавши штани, із загрозою в голосі вимовив:
– Ти ще про це пошкодуєш.
...Останнім, хто бачив Дмитра Кедріна, був Михайло Зенкевич, з яким батько несподівано
зіткнувся в центрі Москви. Вони давно не бачилися і вирішили заскочити до пивного бару на
вулиці Горького... Коли вони сиділи за столом, до тата кілька разів підходив якийсь мордатий
мурмило і просив припалити. Тато кожного разу витягував запальничку і підносив до цигарки
незнайомця, востаннє вже з деяким роздратуванням, тому що той відволікав його від розмови.
Випивши пиво, приятелі вийшли на вулицю, і тато заквапився на трамвай, сказавши, що «дружина
після хвороби слабка і треба додому». Коли батько піднявся на майданчик трамвая, Зенкевич
відзначив, що мордатий мурмило прослідував услід за Кедріним.
...Коли мама спробувала звернутися до Льва Шейніна, аби він узявся за розслідування трагічної
загибелі батька, той порадив їй... зайнятися вихованням своїх дітей.
АНІЧИЧИРК, з листа Г. Прокопенка Л. Кедріній від 14 січня 1982 р.
Як я вже писав Вам, добірки перекладів з Кедріна завчасно були відправлені до журналу
«Вітчизна» і газети «Літературна Україна». З «Вітчизни» до цих пір – ніяких звісток, а
«Літературна Україна» перед Новим роком повідомила, що унаслідок перевантаженості навряд чи
зможе дати добірку 4 лютого, а ось пізніше – планує дещо використати.
Я з цим не погодився – і написав М. Стельмаху і Ів. Карабутенкові, просячи допомоги і сприяння
в публікації добірок саме до 75-річчя Дмитра Борисовича. Карабутенко мені досі не відповів. А
Стельмах відповів ось що: «Мав розмову в «ЛУ» з приводу вшанування Дмитра Кедріна.
Пообіцяли не забути». І лише.
Замало. Насторожує, що про «Вітчизну» – анічичирк. А Стельмах – член редколегії цього
журналу.
БЕДЗИК – БАЗІКА, з листа Л. Кедріної Г. Прокопенкові від 5 березня 1986 р.
Ах, Боже, коли справедливість переможе? Виявилось, що Юрій Бедзик – базіка. Кому вірити?
Невідомо. Мені дуже боляче за Вас. Перекласти всього Кедріна, а зараз треба ще «добиватися».
ПЕРЕКЛАД ЗАГУБИЛИ, з листа Г. Прокопенка Л. Кедріній від 28 вересня 1987 р.
Шкода, що в Дніпропетровському українському драматичному театрі досі не вдалося
