ЛІВЕН Христофор Андрійович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Військовий діяч, дипломат. Генерал-ад’ютант (1798), генерал від кавалерії (1819); опікун Й. І. В.
Государя спадкоємця Цесаревича Олександра Миколайовича.
З дворянської родини. Батько, Лівен А., – генерал-майор; мати, Поссе Ш., – вихователька великих
княжен, дочок Павла Петровича, і великих князів Миколи та Михайла Павловичів; брат, Лівен К.,
– міністр народної освіти Російської імперії; племінник, Лівен А., – генерал-майор; племінник, Лівен К., – сенатор.
Народився 6 травня 1774 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Помер 29 грудня 1838 р. (10 січня 1839 р.) в м. Римі (Італія).
З п’яти років був записаний до війська (1779-1791), служив прапорщиком, підпоручиком,
поручиком Семеновського полку (1791-1796), підполковником Володимирського драгунського і
Тульського мушкетерського полків (1796-1797), начальником військово-похідної канцелярії Й.І.В.
(1798-1808), надзвичайним посланником і повноважним міністром в Берліні (1809-1812), послом у
Лондоні (1812-1834), опікуном спадкоємця Цесаревича (1834-1838).
Член Державної ради (1834).
Учасник бойових дій проти Польщі (1794), походу графа Зубова проти Персії (1796) і експедиції
до Грузії.
Перебував у почті російського імператора під час битв під Вішау й Аустерліцом (1805) і зустрічі з
Наполеоном в Тільзіт (1807).
Серед друзів та близьких знайомих Л. – В. Жуковський, О. Кавелін, Олександр I, С. Юр’євич, О.
Адлерберг, М. Вільєгорський, О. Паткуль та ін.
***
ЄВРОПА НАЖАХАНА
, з дипломатичного кредо Х. Лівена
Європа з жахом дивиться на російський колос, гігантські сили якого чекають тільки сигналу, аби
рушити проти неї.
БРИТАНСЬКА ВДЯЧНІСТЬ ЧУЖИНЦЮ, з статті І. Артамонової «Лівен, ясновельможний
князь Христофор Андрійович»
У Берліні в короткий термін зумів завоювати любов і довіру короля Фрідріха-Вільгельма. Лівен
був першим, хто звернув увагу імператора Олександра на патріотичний настрій Пруссії, готової за
першої нагоди скинути тяжке для неї французьке ярмо.
...Будучи свідком і учасником найбільших подій початку XIX сторіччя, Лівен зумів завоювати
довіру видатних політичних діячів сучасної йому Англії; помірність і благородство, властиві його
характеру, були оцінені всіма політичними партіями Англії, незалежно від їх переконань. Його
політична чесність, обережність і в той же час наполегливість у вчинках вселяли загальну до нього
пошану: всі знали, що він завжди вірний своєму слову.
Лорд Грей на засіданні парламенту віддав представникові Російської імперії вдячну і блискучу
вдячність, – єдиний приклад в історії великобританського парламенту.
...На батьківщині Лівена чекали важкі втрати: двоє його синів в короткий термін померли від
заразливої хвороби. Тільки піврічне перебування в Італії дещо пожвавило сили засмученого
батька.
Покликаний супроводжувати спадкоємця в закордонній подорожі, Лівен відвідав з ним:
Стокгольм, Копенгаген, Берлін, Рим та інші міста Європи. У Римі він занедужав і після
короткочасної хвороби помер.
ЗАВАЖАВ АРАКЧЄЄВУ, з книги Ф. Вігеля «Нотатки»
Не зрозуміло, як міг імператор Олександр, який знав, що в царювання його батька Аракчеєву
доручено було таємно наглядати за його (Олександра – авт.) діяннями, як міг він знов вибрати
того начальником всієї артилерії? Чи не служить це доказом, що особами умів він іноді
жертвувати заради служби?
Маючи часті зустрічі з молодим Імператором, він краще, ніж батька, встиг його спокусити своєю
грубою, уявно відвертою покірністю; все переконувало Олександра в щиросерді, навіть девіз на
гербі ...»Без лестощів відданий». Він зумів переконати Царя, що, окрім двох богів, одного на небі,
іншого на землі, він нічого в світі не знає і знати не хоче, їм одним служить, їм одним
поклоняється.
У явній незгоді із загальною думкою, багато в чому до нього несправедливою, Государ вибором
графа Аракчеєва у військові міністри неначе хотів показати, що він цією думкою не дорожить і
більше брати її в розрахунок не має наміру.
Така людина, як Аракчеєв, безумовно, не могла прийняти міністерство. Він зажадав усунення
графа Лівена від військових справ, скасування військово-похідної канцелярії, передання її
[функцій] до його власної канцелярії і поширення його влади до
