Високошановний Ісаку Володимировичу!
Давно вже збираюся написати Вам і повідомити, що Ойлер був би дуже радий Вашому знайомству
з його школою, проте рекомендує Вам відкласти свої відвідини до того часу, коли школа
остаточно влаштується на новому місці, будуть розбиті сад і город, готова будівля, з’їдуться всі
вчителі й діти і т.д. Все це станеться не раніше середини квітня.
Дуже б мені хотілося, щоб і Зінаїда Давидівна (дружина Шкловського І. – авт.) поглянула на
школу. Це буде для неї приємно, освіжаюче, а може, й корисно.
Місцевість тут чарівна, – нагадує куточок Галілеї в Палестині. Високі пагорби, вкриті лісом;
безліч струмків. Ойлер придбав дике місце на скаті горба і розраховує перетворити його на
райський сад.
Зараз у нас стоять весняні дні. Я пишу і перекладаю Блейка, але не можу взятися за Рубайат.
«Читав охоче Апулея, а Цицерона не читав» – чомусь приходить мені в голову.
Сподіваюся, що Ви черкнете мені, якщо вирішите приїхати сюди. Сердечний привіт Вам, Зінаїді
Давидівні, Вашому синові і доньці від мене й Софії Михайлівни.
Щиро поважаючий Вас
С. Маршак.
БАГАТООБІЦЯЮЧІ ПЕРЕДВИБОРЧІ ОБІЦЯНКИ, з наукової доповіді Т. Гелли «Політична
культура Англії в дзеркалі російської ліберальної думки початку ХХ століття»
У січневому номері журналу «Сучасні нотатки» за 1906 рік з аналізом внутрішньополітичного
становища Англії виступив Діонео. Розглядаючи передвиборні платформи й гасла обох партій, він
вірно відзначив спільну характерну рису: багато обіцянок соціальних поліпшень і модернізацій.
Високо оцінюючи англійський політичний устрій в цілому, Діонео бачив складнощі її
внутрішньополітичного розвитку, викликані приходом до влади ліберального кабінету. Він
відзначав наростання боротьби у рядах правлячих класів: «ліберальним радикалам протистояла
консервативна партія, яка використала як головну зброю аристократичну верхню палату
парламенту».
ГЕТЬ МОРАЛЬ, БО ВОНА АПРІОРІ РАБСЬКА, з есе Д. Лунгіної «Пізнавання Керкегора в
Росії»
Ісаку Володимировичеві Шкловському, який був в 1890-і рр. кореспондентом «Російських
відомостей», теж доводилося писати про Керкегора. Він так само, як і Ефрусі, використав статтю
Ж. Жанена в «Nouvelle Revue». Фейлетон «Датський мораліст» був написаний на замовлення
газети «Одеські новини».
Сатирична гримаса журналіста, палкого прихильника Діоніса, як може здатися по перших абзацах,
мала натякнути поважній публіці на те, що «ми повинні звільнитися від моралі».
Проте, придивившись до цього мораліста, Діонео помічає, що йому скоріше чуже «дуже людське»:
він надзвичайно похмурий, повний сумніву й відчаю, проповідує не рабську «мораль», а «культ
пристрастей». Він екстатичний: одержавши ступінь доктора богослов’я, пише Шкловський, він
починає «скандалізувати» своїми ексцентричними парадоксами стримане міщанське датське
суспільство. Так Діонео починає симпатизувати своєму героєві; той звільнився від суспільної
моралі для того, аби бути ще більш моральним в своєму «апофеозі індивідуальності». Проте
розлучитися з своєю сатиричною маскою Діонео не може з вірності професії журналіста.
«Що за біда!» – вигукує він, особа, яку Керкегор ставить найвище, так рідко зустрічається. Нічого,
він все одно її знайде, і «все буде добре, доки єдиним суддею в питаннях совісті ми станемо мати
самих себе. На закінчення Шкловський підхоплює спадаючу маску і укріплює її на собі: «Що таке
світ, як не зібрання моралізуючих міщан, котрі втратили власну індивідуальність. Якщо так, то чи
варто зважати на громадську думку?
Керкегор, очевидно, не зважав неї, тому що жив за власним законом і «не допускав ніяких
кодексів». Коли мораль як загальний закон втратила свою збираючу силу (знецінилася),
точнісінько як і ідеальний світ в цілому, Керкегор перетворив своє реальне життя на ідеальне,
вбачивши закон у вірності цьому перетворенню. Жити ідеально – вищий закон для нього, тільки
життя може підтримати життєздатність ідеалу, оскільки віддає йому свою істоту – бути живою.
Тому, закінчує фейлетон Діонео, «особисте життя Керкегора відповідало його ідеям».
МІЖ ПРАВДОЮ І БРЕХНЕЮ, з статті К. Сапарова «Російська преса про «Синю книгу»
На початку січня 1917 р. одна з найпоширеніших газет Російської імперії «Російські Відомості»
надрукувала статтю свого лондонського кореспондента
