Венгерових»
У дослідженні-хроніці «В деякому царстві» відбита лише одна книга А. П. Чехова, хоча в зібранні
Венгерових є ще декілька раритетів, пов’язаних з ім’ям великого російського письменника.
Наприклад, в альбомі, що колись належав перекладачці, поетесі, історикові літератури Марії
Валентинівні Ватсон, А. А. Венгеров серед багатьох автографів-записів і малюнків письменників, учених, громадських діячів виявив сторінку з досі невідомим, намальованим пером портретом А.
П. Чехова і його автографом: «Милому другу Марії на спомин. Антон Чехов <18>95.11.2». І якщо
пам’ятати, що кожна сторінка, написана рукою великого письменника, безцінна для тих, хто
люблять літературу, – то перед нами справжня коштовність.
Звичайно, не випадково в альбом М. В. Ватсон за модою XIX – початку ХХ століття писали і
малювали багато відомих людей Росії. М. В. Ватсон, вроджена Де Роберті де Кастро де ла Серда, близько спілкувалася М. К. Михайловським, П. Я. Якубовичем, В. Г. Короленком, Г. О.
Лопатіним, М. О. Морозовим й ін. Вона була другом С. Я. Надсона, який помер у неї на руках, і
посмертним видавцем його творів.
Ось звідки чудові автографи в альбомі Марії Валентинівни, наприклад, запис Д. І. Менделєєва,
малюнок і автограф його дружини-художниці і т.д., і т.д.
КОХАНКА НАДСОНА, з книги Є. Мандельштама «Спогади»
У 1916 році я став на службу до шпиталю. В цей час якраз звільнився завідувач, і мене, на мою
велику радість, призначили на його місце. Тут, звичайно, зіграла роль вся моя попередня
громадська робота в шпиталі, де я пройшов усі ступені навчання, починаючи з санітара.
Продовжувалася війна, вже відчувалася передгрозова атмосфера близької революції, та в
молодості – свої закони, свої радості, свій сум. Весь медичний персонал жив разом, у Ботанічному
саду, в двоповерховій стародавній дерев’яній дачі.
Люди зібралися в основному молоді. Здружилися. З’явилися й закохані. Мені протегувала одна з
дам-патронес. Вона й почала виводити мене в світ.
Пам’ятаю один «вихід» до Ватсон Марії Валентинівни. Тоді вона була старою бабою, в молодості
ж – красунею і коханкою Надсона. Її літературний салон у столиці вважався одним з
найвідвідуваніших. Ватсон була прекрасною перекладачкою, що першою здійснила переклад «Дон
Кіхота» з іспанського оригіналу.
Отже, мені запропонували побувати в неї на дні народження. Він святкувався як «день відкритих
дверей»: прийти міг кожен бажаючий.
Квартира Ватсон розташовувалася в одному з провулків у районі Знаменської. Навстіж розкриті
двері, гучний людський мурашник, усередині – не проштовхнутися.
Я приклався до ручки сивої бадьорої бабусі й почав розглядати гостей. Не буду їх перераховувати
– тут був, що називається, весь Петербург.
І от ми почули з різних сторін приглушені голоси: «Олександр Федорович!.. Олександр
Федорович!..». Мова йшла про Керенського, який вже став відомим після своїх думських виступів.
Його манера триматися, його френч були такими ж, як пізніше в часи «прем’єрства» в
Тимчасовому урядові. Позерство модного адвоката і політика, що йде в гору, впадало в очі.
БЕЗЖАЛІСНА ДОЛЯ, з вірша С. Надсона «До альбому», присвяченого М. Ватсон
Наш стрелочник, судьба, безжалостной рукою
На двух различных нас поставила путях,
И скоро я умчусь с бессильною тоскою,
Умчусь на все моих парах.
Но, убегая вдаль и полный горьким ядом
Сознания, что вновь я в жизни сиротлив,
Не позабуду я о станции, где рядом
Сочувственно пыхтел второй локомотив.
