в якій виходив з уявлення про самобутність національного характеру. У міркуваннях про
виховання немовляти і підлітка простежується орієнтація на праці Дж. Локка, Ж. Бюффона, Ж.-Ж.
Руссо, не без використання компіляцій І. І. Бецького.
Далі Б. зупиняється на навчанні юнаків російської історії, літературі, необхідності освітніх
подорожей країною. Виступаючи за національні засади, проти культурної і літературної імітації,
письменник опинився ідейно близьким до шишковістів.
Твір знайшов схвалення у Є. Р. Дашкової і М. С. Мордвінова, які, звичайно, були
авторитетнішими для автора, ніж модні літератори, що «шукають лаврів на полях безплідних».
Книга отримала схвальний відгук в «Російському віснику».
З періодичних видань Б. майже виключно співробітничав в «Російському віснику», зважаючи як
на патріотичний напрям журналу, так і внаслідок давнього знайомства видавця з членами
«попівської академії» п. Паліцина.
Саме тут у відповідь на рецензію Глинки він надрукував «Лист до видавця», розвиваючи ідеї
справжнього «російського виховання», і написаний в тому ж дусі «Пам’ятник безстрашності і
любові до вітчизни росіян 16 століття».
З двох віршованих послань Б., що також з’явилися в «Російському віснику», одне звернене до І. І.
Бахтіна, інше – до Г. Р. Державіна, «різноманітністю» поезії якого він захоплюється. Друге
звернення до Державіна, «Послання до Мурзи-Правдолюба, співака Феліци», залишилося
неопублікованим.
Дещо пізніше Ів. Богданович знову звертається до теми суспільного виховання. 24 жовтня 1816 він
подав О. М. Голіцину твір «Про освіту народну». У анонімному відгуку цензурного характеру
наголошувалося, що автор в ньому «не зовсім розсудливо і справедливо» відгукується про
духівництво і зловживання поміщиків і земського начальства, зважаючи на що рецензент
пропонував деякі думки і вирази випустити або пом’якшити. Можливо, через це книга не
з’явилася у пресі...
НА ОСНОВІ НАРОДНОСТІ, з розвідки Н. Попової «Про передумови формування російської
системи виховання»
Карамзін М. М., Мартинов І. І. сприяли формуванню напряму, укоріненому у власне педагогічній
області завдяки праці Ів. Ф. Богдановича «Про виховання юнацтва», який першим запропонував
зв’язний круг питань виховання на основі народності. У передмові до своєї книги автор пояснив
мотиви її написання. Він хотів створити книгу, «яка б стала підставою національного виховання»,
оскільки не був задоволений наслідувальним характером виховання в дворянських сім’ях,
пансіонах, училищах Росії.
«Любов Батьківщини і бажання бути їй корисним – ось мої підстави». У дусі гуманізму Ів. Ф.
Богданович розробив конкретну програму виховання російського благородного юнацтва,
формування найвищих уявлень про поняття обов’язку, про любов до ближнього і до рідної землі,
її мови і переказів, про людську гідність.
ВІДВЕРТАВ РОСІЯН ВІД МАВПУВАННЯ, з розвідки В. Кравченка «Абетка для молодшого
брата»
В своїй книзі «Про виховання юнацтва» виданій в Москві в 1807 р., Іван Богданович обстоював
самобутність національного характеру кожної нації. Виступаючи за національні форми життя
проти культурного наслідування він у листі П. Бекетову зауважував, що він мав на меті
«відвертати від мавпування, яке обернуло багатьох з слов’яноросів на вельхів».
Ця книжка дістала схвальний відгук в журналі Сергія Глинки «Російський вісник» та у інших
тогочасних критиків і була б корисною і в наш час, коли б її перевидали.
НЕ ТРЕБА, епітафія Ів. Богдановича на смерть брата Іп. Богдановича
Не нужно надписьми могилу ту пестрить,
Где «Душенька», одна все может заменить.
