БОГРОВ (БАГРОВ) Григорій Ісакович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Письменник.
З міщанської родини.
Народився 1 (12) березня 1825 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області України).
Помер 28 квітня (10 травня) 1885 р. в маєтку дружини в с. Деревцях Мінської губернії Російської
імперії (нині – Мінська область Республіки Білорусь).
Учився в хедері (єврейській школі), займався самоосвітою.
Працював клерком в петербурзькому Обліковому банку.
Друкувався в журналах «Вітчизняні нотатки», «Століття» ,»Слово», «Російський єврей»,
«Світанок».
Як літератор дебютував першою частиною автобіографічного роману «Записки єврея» (1863),
продовження якого з’явилося набагато пізніше (1871-1873).
Потім настала черга повісті «Спійманник» (1873), оповідань «Навіжена» (1878), «Похмура сторін-
ка», «Колишнє. Маріама і Мері» (обидві – 1882), романів та повістей «Єврейський манускрипт»
(1876), «Накип століття» (1879-1881), «Добрі вісті» (1879), «Проклятий» (1879-1880), «Упир»,
«Кого звинувачувати?», «Ортодокс» (усі – 1880), «Маніяк. Нечуваний випадок з життя молодого
психіатра» (1884).
Уже після смерті автора вийшло семитомне зібрання його творів (1912-1913).
Особисте та громадське життя нашого земляка простим не було. Батьки женили його ще юнаком.
Стосунки між молодими не склалися й завершилися швидким розлученням. Десятки років Б.
прожив одинаком. Лише незадовго до смерті він одружився з п. Козополянською.
Між іншим, внук від першого шлюбу Б. Дмитро Богров уже після смерті діда вчинив вдалий замах
на життя прем’єр-міністра Столипіна (1911).
Мав величезні проблеми наш земляк, який називав себе «емансипованим космополітом», з
єдиновірцями. Саме тому на схилі віку він пройшов обряд хрещення, що викликало до нього ще
серйозніші претензії, як «зрадника нації».
Серед друзів та близьких знайомих Б. – М. Некрасов, Я. Тейтель, Л. Леванда, А. Ландау та ін.
***
ЛЮДСЬКА НЕНАЖЕРЛИВІСТЬ, з життєвого кредо Г. Богрова
Я переконався в ненажерливості людської натури на самому собі.
ІНФІКУВАВСЯ ЖАДІБНІСТЮ ДО ГРОШЕЙ, з книги Г. Богрова «Нотатки єврея»
Мій будинок був не більше ніж квартирою для мене. Бували в мене завжди люди більш-менш
розвинені; дружина, перебуваючи в цьому товаристві, беручи участь у наших розмовах, не
засвоювала собі жодної думки, жодного порядного вислову. Повна презирства до жінок, котрі
стояли вище неї в розумовому відношенні, вона уникала всіх знайомств, які могли б на неї
вплинути на краще.
…Будинок мій перетворився на збіговисьок плетух, гніздо єврейських наклепів й лихослів’я.
…Ні вмовляння, ні сварки, ні сцени не діяли. Розлучитися з нею не дозволяли ні матеріальні
засоби, ні залежне моє становище, ні мій характер, зовсім ще зміцнілий. Я махнув на все рукою.
…Я не в змозі зобразити ту радість, яка опанував мною, коли я, …як касир і секретар, у вперше
потрапив до північної нашої Пальміри. …Я працював більше колишнього, і працював з
насолодою, з захопленням, не стомлюючись. У мене в перспективі вимальовувалася ціль, уява моя
малювала звабну картину майбутнього.
Я не був жадібним за натурою; мій ідеал щастя не йшов далі помірних матеріальних потреб. Проте
побачивши той мільйонний ринок, що відкривався під час відкупних торгів у сенаті, де сотні тисяч
і мільйони вигравалися і зростали в кілька хвилин, завдяки декільком лаконічним словам, де
надзвичайні суми щохвилини переходили з рук у руки, міняли господарів, як друзки, – голова моя
закрутилася. Мене рвав вперед загальний плин; я інфікувався жадібністю до грошей, до багатства;
в моїх думках і уяві про щастя відбулися кардинальні зміни.
…Я люблю свою націю при всіх її недоліках. Люблю її ще більше тому, що в цих недоліках винна
власне не вона, а та жорстока доля, що її переслідував і переслідує понині, те середовище, яке не
бажає її радикально перевиховати, щоб не позбавитися потішного, безоплатного блазня; те
єврейське духівництво, яке задля власних матеріальних інтересів і дрібного честолюбства
спотворило, зіпсувало своїм шкідливим впливом тих, що йому сліпо ввірилися; винні ті впливові
грошові єврейські мішки, котрі, володіючи мільйонами, не перестають метушитися до труни про
подальше множення своїх мільйонів, зовсім не думаючи про тих нещасливих,