Катерини II. Зараз він одержав волю, однак вертатися на батьківщину чомусь не бажає.
…Біля самої води спиною до нього сиділа на камені людина. Засядько відчув, що в нього від
хвилювання завмирає серце. Перед ним був гігант. Він ніколи ще не бачив таких широких плечей і
такої мускулистої спини.
– Кошовий, – прошепотів Олександр.
Той повернувся, піднявся. Засядько мимоволі відступив на крок, щоб дивитися на старого
запорожця, не дуже задираючи голову. Суворе аскетична постать, посічене шрамами обличчя. Очі
дивляться пильно, волохаті брови грізно зрушилися на переніссі.
– Хто ти? – різко запитав Калнишевський.
Голос його пролунав як удар грому. «Господи, – промайнуло в голові Олександра, – невже на
землі є ще такі богатирі?».
– Я Олександр Засядько, – відповів він квапливо. – Син твого головного гармаша Дмитра. Батько
велів запитати: коли ти повернешся? Всі вже знають, що новий цар тебе звільнив.
… – Я двадцять п’ять років сидів у земляній ямі, – відповів Калнишевський глухо. – Харчувався
смердючим м’ясом і гнилою ріпою. Так, тепер я можу піти. Але не піду. Так і скажи батькові. Він
зрозуміє. Скажи: він пійманий лев, але ще лев!
…Віце-адмірал Сенявін промовив:
– Йдіть, – дозволив він милостиво. – Я розпоряджуся, щоб вам не перешкоджали. Можете у
вільний час займатися дослідами...
РАДНИК ПРЕЗИДЕНТА ПРО ГЕНІЯ... НЕ ЧУВ, з кореспонденції І. Чайки «Спалах далекої
зірки. Вічний шлях генерала Засядько»
Американці одне з морів на карті Місяця поряд з морями Коперніка, Галілея, Ньютона і
Ейнштейна назвали ім’ям нашого земляка Олександра Дмитровича Засядько. А чи відомо сьогодні
це ім’я звичайному українцеві?
...Ми, земляки О. Д. Засядька, звернулися до «ракетного» президента України Леоніда Кучми з
проханням допомогти встановити на батьківщині славного українця бодай скромний пам’ятний
знак. Відповідь вразила. Відомий український історик, доктор історичних наук, професор С. В.
Кульчицький за дорученням Президента написав, що у зв’язку з відсутністю у них відомостей про
О. Д. Засядька, нам належить звернутися... до відділу винаходів.
ШПАГОКОВТАЧ, бувальщина
В кінці 70-х років минулого століття видавництво «Молодь» видрукувало повість харківського
паркетника Юрія Нікітіна «Шпага Олександра Засядька».
Незабаром до головного редактора Володимира Біленка зателефонував секретар з ідеології ЦК
КПУ В. Маланчук. І пішло-поїхало.
З’явилися колективні і індивідуальні рецензії літераторів, істориків, військових з одностайним
засудженням... українського націоналізму. І вирок один – книга шкідлива.
Результат – головного редактора позбавляли партійного квитка і роботи, а директорові
видавництва оголосили сувору догану.
Друзі ще довго жартома називали В. Біленка «шпагоковтачем».
