Вершина знаходиться в південному відрогу Гіссарського хребта. Вона велична. Ще в 1897 році
академік Липський В. І., подорожуючи Паміро-Алтаєм, занотував: «З перевалу... видно високий
сніжний хребет, набагато вищий, ніж той, де ми знаходилися (перевал «Чотирьох»). Головний пік
цього хребта конічний..., різко виділяється своєю висотою».
Верховий купол складається з трьох величезних мармурових кубів, майже правильної форми. Це
якесь диво природи. На початку п’ятидесятих років відомий альпініст і письменник Кузнєцов,
побачивши вдалині вершину, яка вражала своєю незвичайною красою і величавістю, вигукнув:
«Ось це мрія!». Так слово «Мрія» стало другою назвою піку.
Мрія виявилася дійсно мрією багатьох альпіністів, еталоном їхньої майстерності. Як на велику
Ушбу Кавказу, до Мрії прагнуть багато майстрів альпінізму. Ці вершини і по висоті, понад 4700 м
над рівнем моря, і по двокілометрових вертикальних стінах, і по красі і складності масивів,
порівнянні.
… Короткий пролог потрібен був мені, аби читач уявив собі місце, де розгорталися події...
ФАНТАСТИЧНИЙ ПРОЕКТ, з статті М. Аржанова «П’ятдесят третій елемент. Останні
романтики»
Професор Аверкієв знову відправився на промисел філофори:
«У травні 1926 р. Укрмедторг запропонував мені подати міркування щодо будівництва йодного
заводу і приступити до спорядження експедиції. Попередня робота полягала в створенні карти
районів Чорного моря, де є філофора, в розробці креслень робочих драг, у виготовленні останніх
та інших пристосувань і приладів. Все це було закінчено 9 травня 1927 г.; в м. Одесі орендований
пароплав «Дельфін» з командою 23 особи, і з 7 по 25 червня було здійснено 5 рейсів в море. В
одному з рейсів взяв участь президент Української академії наук В. І. Липський.
Експедиція пройшла шлях в 1054 морських милі; на 322 точках проводилися тралення і
дослідження. Загальна кількість здобутих водоростей близько 135 т; середній вміст йоду 0,52%.
При траленні драги надзвичайно швидко наповнюються водоростями; судно мовби йде
підводними полями філофори в декілька нашарувань, тобто необхідна сировина є в необмеженій
кількості.
Висушування проводилося на березі, причому водорості розкладалися як сіно; вони висихали за
гарної погоди і вітрі за 7-8 годин. Після висушування водорості складали в копиці і спалювали в
земляних печах глибиною 1 м і площею 2,2 м2 без виділення полум’я».
Професор Аверкієв, судячи з усього, був ботаніком, і ним же був «засватаний» ним в романтичне
плавання Володимир Іполитович Липський. Напевно, захоплююче цікаво було поважним ученим
«в налітаючій пітьмі вуса роздувати, розвалившись на кормі, та бачити зірку над бушпритом
схилену, та голос ламати чорноморським жаргоном» й «раптом несподівано зустріти в пітьмі
вусатого грека на чорній кормі» з «купою наживи: коньяк, панчохи і презервативи»!
За результатами плавання склали фантастичний проект споруди Україною флоту з сотні
філофороловів, котрі спалюють витралені водорості на борту і доставляють на берег золу-
концентрат.
ЯК ОРГАНІЗАТОР – НЕЗДАРА, з нарису І. Кіщенка «Останній аргумент академіка
Кримського»
Після того, як в двадцятому році Вернадський виїхав з Києва, в Академії так і не з’явився
президент, який би зміг і захотів жити її життям. Вибраний загальними зборами Микола
Прокопович Василенко – крупний юрист, незалежна, яскрава особа, однодумець Вернадського –
фактично встиг зробити лише перші кроки в ролі другого президента УАН. Уряд так і не затвердив
його. А відомий ботанік Володимир Іванович Липський, який його змінив, не мав ні обдарування,
ні прагнення стати справжнім керівником.
Ось і ліг тягар щоденних турбот на його, А. Кримського, плечі. Не випадково ж в Києві Академію
наук з легкої руки якогось жартівника стали називати «кримською».
