цілі піваркуша, а то й більше.
І я якось почув таку їхню розмову:
Чехов. Скажи, будь ласка, Гнате Миколайовичу, як це ти ухитряєшся так швидко писати? Ось я
написав всього тільки десять рядків, а ти настрочив вже цілих піваркуша.
Потапенко (не відриваючи очі від паперу). Є баби, які не можуть звільнитися від тягаря впродовж
двох діб, а є й такі, які народжують за годину.
Взагалі Потапенко писав багато і швидко. Його твори з’являлися майже у всіх тодішніх товстих і
тонких журналах, проте у нього було стільки зобов’язань, стільки йому доводилося посилати
аліментів туди і сюди, що ніяких заробітків не вистачало. Він вічно мав потребу і завжди був
примушений брати аванси під твори, котрі знаходилися ще на кореню і котрі ледь роїлися, а може
бути, навіть і не роїлися у нього в голові. За умінням «витрусити» з якої-небудь редакції аванс він
був поза всякою конкуренцією. Ніхто, окрім нього, не міг зробити це так артистично. При цьому
він умів отримати неодмінно крупну суму, тоді як від всіх інших співробітників редактори
відчіплювалися лише крихтами.
...Потапенко надав велику послугу Антонові Павловичу. Як відомо, твори А. П. Чехова («У
сутінках», «Похмурі люди» тощо) видавала фірма О. С. Суворіна. Коли Чехову знадобилися гроші
і він хотів розрахуватися з нею, то бухгалтерія цієї фірми відповіла, що йому не тільки нічого не
належить за видані фірмою книги, а, навпаки, Антон Павлович є її боржником за друкарські
роботи. Це дуже стривожило Чехова. Гнат Миколайович, який гостив тоді в Меліхово, викликався
розібратися в цій справі по приїзді до Петербургу. І дійсно, виявилось, що не Антон Павлович
винен фірмі, а з самої фірми належало йому одержати чистими, здається, понад дві тисячі рублів.
НЕКВАПОМ, з реферату В. Стеценка «Література кінця XIX – початку XX століть»
Події в романах і Г. Потапенка розвиваються неквапливо. Це ланцюг сцен, що малюють
різноманітні боки життя середньої інтелігенції. Герої цих творів позбавлені романтичних поривів, цілком занурені в побут і, прагнучи зрозуміти сучасні вимоги життя, пристосовуються до них. На
життєвому шляху їх чекають успіхи і невдачі, але і ті й інші в більшості випадків лише
укріплюють упевненість героїв в істинності вироблених ними поглядів і лінії поведінки.
КОХАВ І УМІВ КОХАТИ, із збірника «А. П. Чехов в спогадах сучасників»
У ці роки близькою людиною у Чехова був новий письменник Потапенко. Він виступив з двома
повістями: «Секретар його превосходительства» і «На дійсній службі» – і відразу завоював ім’я.
Він приїхав з провінції. Був дуже товариський, володів на рідкість приємним, влучним, тверезим
розумом, заражав і радував постійним оптимізмом. Дуже непогано співав.
Писав багато, швидко; оцінював те, що писав, невисоко, сам кепкував над своїми творами. Жив
марнотратно, був щирим, простим, слабовільним; до Чехова ставився любовно і з повним
визнанням його переваги.
Жінки його дуже любили. Скорше за те, що він сам кохав їх і – головне – умів кохати.
РЕМІСНИК ОПИСОВО-ОПОВІДАЛЬНОГО ЦЕХУ, з статті Л. Троцького «Нові часи – нові
пісні»
Один з вітчизняних віртуозів оптової белетристичної продукції – Гнат Миколайович Потапенко –
не користується, як відомо, ні прихильністю, ні навіть увагою критики. Це цілком зрозуміло: критиці нічого робити там, де «художні» твори схожі на товар з магазина готового вбрання.
Пан Потапенко компонує свої численні романи за тим нехитрим рецептом, який викладений
великим автором «Сучасної ідилії» (Салтиков-Щедрін М. – авт.) в таких словах: «Роман можна зі
всього зробити, навіть якщо і немає у автора даних для справжнього змісту. Візьми чотири-п’ять
головних дійових осіб... додай до них... другорядних осіб... скомпонуй низку сцен кохання, додай
декілька вправ в описовому роді, змочи все це психологічним аналізом, постав у вільний дух і
чекай, доки не зарум’яниться». Втім, за нікольством п. Потапенко рідко чекає, «доки
зарум’яниться», і подає зазвичай до столу своє літературне вариво в сирому вигляді.
...Герої п. Потапенка – це безформні фігури з безліччю висувних ящиків, які автор може
наповнити в кожному розділі чим завгодно, зважаючи на потребу.
...Ось ці якості літературної діяльності п. Потапенко, які перетворюють його з художника або
бодай лише белетриста в поденного ремісника описово-оповідного цеху, і дають критиці
