Судячи з творів персидського
астронома Аль-Суфі, такою вона була й в X столітті нашої ери. Але ще в II столітті видатний
астроном старовини Птоломей в своєму «Альмагесті» включив Сиріус до списку... червоних зірок.
Загадка ця понад сто років привертає увагу учених. Одні фахівці бачать причину розбіжності між
Птоломеєм і Аль-Суфі в помилках переписувачів стародавніх текстів, вважаючи, що Сиріус на
пам’яті людства залишався завжди незмінним. Інші схиляються до того, аби повірити Птоломею і
Сенеці й визнати можливість великих змін, що відбулися з Сиріусом за нікчемне малий за
космічними масштабах термін, – близько 700-800 років.
Астроном Д. Мартинов, розглянувши можливі механізми таких змін, дійшов до висновку, що
Сиріус B, супутник найяскравішої зірки неба, в одне з перших сторіч нашої ери вибухнув як
Наднова. Точніше, як «напівнаднова»: «справжня» Наднова, вибухнувши так близько від нас,
стала б одним з грандіозних небесних явищ в історії людства... До моменту вибуху Сиріус B був
червоним гігантом, що й обумовлювало колір всієї системи. Після вибуху він перетворився на
білий карлик – виключно щільну зірку розміром із Землю.
